13. Міжнародно правове регулювання правонаступництва

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

64. Європейський Союз (ЄС) був створений на основі Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), створеного в 1951 році, Європейського співтовариства з атомної енергії, створеного в 1957 році, і Європейського економічного співтовариства, утвореного в 1957 році в результаті об'єднання в 1957 році цих раніше самостійних організацій. Донедавна це об'єднання називалося Європейськими співтовариствами.
У 1965 році на основі Брюссельського договору були створені єдині органи Співтовариств. Єдиний Європейський акт 1986 року оформив передачу ЄС повноважень в галузі охорони навколишнього середовища, культури й освіти, охорони здоров'я, технологічної і соціальної політики, єдиного митного простору. Угода 1990 року врегулювала питання безперешкодного переміщення через кордони країн — членів ЄС товарів, робочої сили і капіталів.

65. Важливою особливістю сучасного міжнародного права є регіоналізація міжнародних відносин, що дозволяє більш ефективно вирішувати насущні проблеми держав, розташованих у певних географічних регіонах планети. Тому представляється необхідним розглянути основні аспекти діяльності і структурної організації найбільш великих і авторитетних регіональних міжнародних організацій.
Ліга арабських держав (ЛАД)
— Початок створенню ЛАД поклало прийняття 7 жовтня 1944 рбку Александрійського протоколу, який підписали представники Сирії, Лівану, Трансіорданії,Іраку, Єгипту, Саудівської Аравії, Ємену й арабського народу Палестини. У цьому документі були сформульовані основні цілі та принципи, на яких повинна була бути побудована майбутня Ліга.
22 березня 1945 року в Каїрі відбулася загально-арабська конференція, у якій взяли участь сім арабських держав (Сирія, Ліван, Йорданія, Ірак, Саудівська Аравія, Ємен і Єгипет), і в той же день відбулося підписання Пакту ЛАД представниками шести арабських держав (представник Ємену підписав Пакт пізніше, 5 травня 1945 року). Пакт ЛАД набрав сили 10 травня 1945 року. В даний час число учасників Пакту — більше двадцяти.
Членом Ліги відповідно до Пакту (ст. 1) може стати будь-яка незалежна арабська держава (хоча в ЛАД входять, наприклад, Джібуті і Сомалі, що не є арабськими державами).
Цілями Ліги є;
— забезпечення більш тісних відносин між державами — членами Ліги;
— координація їхніх політичних дій;
— забезпечення їхньої незалежності і суверенітету.
Співробітництво членами ЛАД здійснюється в таких сферах: економічні і фінансові проблеми; транспорт і зв'язок; питання культури, охорони здоров'я; гуманітарні проблеми.
Вищим органом ЛАД є Рада ЛАД, у якій представлені всі учасники Пакту. Рішення, прийняті Радою одноголосно, обов'язкові для всіх членів ЛАД; рішення, прийняті більшістю голосів, обов'язкові тільки для тих держав, які із ними погоджуються.
У разі агресії або загрози агресії проти держави-члена ЛАД ця держава може вимагати негайного скликання Ради ЛАД, що намічає заходи для усунення агресії, у тому числі примусовими заходами. Об'єднана рада оборони і Постійна військова комісія надають консультативну допомогу Раді. Рада також вправі розглядати спори між державами ЛАД.
Рада обирає на п'ять років Генерального секретаря
З 1964 р. а рамках ЛАД діє Конференція глав держав і урядів, на якій обговорюються найбільш важливі питання.
Під егідою ЛАД діють спеціалізовані міжарабські організації.
Тимчасове місцезнаходження Генерального секретаріату ЛАД у Тунісі.
Організація американських держав Організація американських держав (ОАД) — міжурядова регіональна організація, яка створена в 1948 році і включає більшість країн Західної півкулі. ОАД діє на основі статуту в редакції 1970 року, а також Міжамериканського договору про взаємну оборону 1947 року,
Членами ОАД є 35 латиноамериканських держав і США. У 1962 році під тиском США було неправомірно припинене членство Куби в організації.
Після заснування в 1971 році інституту спостерігачів при ОАД своїх постійних спостерігачів акредитували Бельгія, Гайана, Канада, Ізраїль, Іспанія, Італія, Нідерланди, Швеція, Франція, ФРН, Японія і ряд інших країн (усього ЗО).
Цілі і принципи ОАД полягають у:
— підтримці миру і безпеки на континенті;
— мирному врегулюванні спорів між державами-членами;
— спільному опорі агресії;
— сприянні рішенню політичних, економічних і правових проблем американських країн;
— об'єднанні зусиль із метою економічного, соціального, науково-технічного і культурного прогресу та ін.
Вищим органом ОАД є Генеральна асамблея, що збирається на щорічні сесії для розгляду проблем найбільш важливого характеру.
Постійною радою ОАД скликається консультативна нарада міністрів закордонних справ.
Виконавчі функції виконують декілька рад: постійна рада ОАД, міжамериканська економічна і соціальна рада, міжамериканська рада з освіти, науки і культури. Усі 3 ради підпорядковуються безпосередньо Генеральній асамблеї.
У рамках ОАД діють консультативні органи — міжамериканський юридичний комітет і міжамериканська комісія з прав людини.
Центральним постійним адміністративним органом ОАД є Генеральний секретаріат (який до 1970 року називався Панамериканським союзом).
У системі ОАД скликаються спеціалізовані конференції та функціонують спеціалізовані установи: Панамериканська організація охорони здоров'я, Міжамериканський інститут сільськогосподарських наук,
Міжамериканський інститут дитини, Панамериканський інститут географії й історії, Міжамериканський інститут із проблем індіанців та ін.
Штаб-квартира ОАД знаходиться у Вашингтоні (США).
Організація африканської єдності
Організація африканської єдності (ОАЄ) — міжурядова регіональна організація. Вона була створена в ході Аддіс-Абебської (Ефіопія) конференції незалежних держав Африки на основі Хартії африканської єдності в 1963 році з метою зміцнення єдності і солідарності африканських держав, захисту їхнього суверенітету, територіальної цілісності і незалежності і заохочення міжнародного співробітництва.
Членом організації може бути будь-яка незалежна і суверенна африканська держава. Число членів ОАЄ в даний час — 51 держава.
"Вищим органом ОАЄ є Конференція (Асамблея) глав держав і урядів, що скликається щорічно і складається з глав держав і урядів або з належним чином акредитованих представників. Кожна держава на конференції має один голос. Рішення конференції приймаються більшістю в дві третини голосів.
Рада міністрів ОАЄ складається з міністрів закордонних справ або інших міністрів, призначених держа-вами-учасницями. У обов'язки Ради, що скликається на чергові сесії двічі в рік, входить робота з підготовки до Конференції.
Генеральний секретаріат очолює Генеральний секретар, який обирається на 4 роки Асамблеєю. Під егідою ОАЄ діє Панафриканський парламент і Суд.
У рамках ОАЄ діє регіональний механізм із вирішення спорів — Комітет з посередництва, примирення й арбітражу. Робота інших органів (комісії з економічних і соціальних питань, комітет звільнення та ін.) спрямована на реалізацію регіональних проблем та інтересів.
У 1991 році держави-члени ОАЄ підписали Договір про утворення африканського економічного співтовариства (поки не набрав сили).
Місцеперебування штаб-квартири ОАЄ — Аддіс-Абеба (Ефіопія).
Організація Ісламська конференція (ОІК) Формально Організація Ісламська конференція (Ісламський конгрес) була створена ще в 1954 році, проте її реальна діяльність почалася з 1969 року, коли була скликана Конференція країн-учасниць ОІК на вищому рівні для активізації її діяльності проти Ізраїлю і для захисту ісламських святинь в Єрусалимі. Тому постійно діючий орган ОІК — Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем — знаходиться тимчасово («до повного визволення Єрусалима») у Джидді (Саудівська Аравія). ОІК діє на підставі статуту, затвердженого в 1972 році. Членами ОІК є понад 50 держав. Мусульманські меншини в немусульманських країнах направляють своїх представників в ОІК у якості спостерігачів. Цілі ОІК:
— сприяння зміцненню мусульманських держав;
— охорона святих місць;
— підтримка боротьби палестинського народу;
— співробітництво в економічній, соціальній і культурній галузях.
ОІК була створена на синтезі ортодоксальних принципів ісламу, а також визнання принципів Статуту ООН. Вона має представника в статусі постійного спостерігача при ООН.
Органи ОІК:
Конференція глав держав і урядів, що скликається в міру необхідності;
Конференція міністрів закордонних справ, що скли
кається один раз у рік; г
Секретаріат;

66. юридичний статус державного повітряного простору полягає в тому, що він знаходиться під суверенітетом держави, тобто в його межах діє виняткова юрисдикція певної держави. Держава самостійно і вільно встановлює його правовий режим з урахуванням своїх міжнародних зобов'язань, що випливають із підписаних нею міжнародних договорів або інших джерел міжнародних зобов'язань.
Юридичний же статус міжнародного повітряного простору полягає в його непідпорядкованості суверенітету певної держави, тобто у відсутності в його просторових межах виняткової юрисдикції будь-якої держави. Цей простір вільний для досліджень і використовується в мирних цілях усіма громадянами, будь-якими фізичними і юридичними особами, але з урахуванням міжнародних зобов'язань держав.
Тому в основі регулювання міжнародних польотів лежать два основні принципи: а) принцип повного і виняткового суверенітету держави над повітряним простором над його територією; б) принцип нерозповсюдження суверенітету держави на повітряний простір, розташований над недержавною, міжнародною територією.
Відповідно, правовий режим повітряного простору держави встановлюється її внутрішнім правом з урахуванням міжнародних зобов'язань держави відповідно до загальних (універсальних), багатосторонніх або двосторонніх угод, учасницею яких вона є, а іноді відповідно до односторонніх юридичних актів держави, визнаних іншими державами, яких вони стосуються. Правовий режим недержавного, міжнародного повітряного простору установлюється винятково міжнародним правом. У його основі свобода польотів над такими просторами, підтверджена, зокрема, Конвенцією ООН з морського права 1982 року і здійснювана відповідно до умов цієї Конвенції й інших норм міжнародного права.
Вищевикладені принципові початки мають на увазі міжнародно-правове регулювання міжнародних польотів відповідно до запропонованого визначення галузі міжнародного повітряного права. Тому наступним підлягаючим характеристиці терміном є термін «міжнародний політ». Основне джерело сучасного повітряного права — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року (Чиказька конвенція) містить визначення терміна «міжнародне повітряне сполучення», як означаюче повітряне сполучення, здійснюване через повітряний простір над територією більш ніж однієї держави (стаття 96).
Відповідно більш короткий і більш кращий термін «міжнародний політ» — це політ через повітряний простір над територією більш ніж однієї держави. Інакше кажучи, це політ з території однієї держави на територію "іншої або інших держав. Саме такі міжнародні польоти і потребують регулювання і регулюються міжнародним повітряним правом.
Нарешті, оскільки міжнародне повітряне право регулює взаємовідносини між державами з приводу здійснення їх національними повітряними апаратами (суднами) міжнародних польотів, істотного значення набуває визначення національності повітряних суден, чому присвячений розділ III (статті 17-21) Чиказької конвенції. Відповідно до основних положень цього розділу повітряні судна мають національність тієї держави, у якій вони зареєстровані. Кожне повітряне судно, зайняте в міжнародній аеронавігації, має відповідні національні і реєстраційні знаки. Така суть сучасного міжнародного повітряного права відповідно до запропонованого його визначення

67. 68. На міжнародному рівні необхідно було регламентувати регулярні, транзитні польоти повітряних суден, спільні міжнародні польоти з території однієї на територію іншої держави, із транзитом через територію третьої держави або без такого з використанням міжнародного повітряного простору.
У цих цілях у 1944 році в Чикаго була укладена Конвенція про міжнародну цивільну авіацію і створена універсальна міжнародна міжурядова організація — Міжнародної цивільної авіації (ІКАО).
Мета і завдання цієї організації — регламентація міжнародних польотів цивільних повітряних суден у міжнародному і національному повітряному просторах із метою забезпечення їхньої ефективності і безпеки.
Чиказька конвенція поклала початок формуванню нової галузі міжнародного права — міжнародного повітряного права — сукупності і системи норм, що регулюють діяльність міжнародної цивільної авіації. Але міжнародне повітряне право — це і система міжнародно-правових норм, що регулюють, зокрема, правове положення національних фізичних і юридичних осіб, що займаються повітряними польотами, крім того, воно містить у собі визначені положення, що передбачають цивільно-правову відповідальність цих осіб.
У міжнародне повітряне право також входять різноманітні і численні настанови технічного характеру, що стосуються польотів повітряних суден і маршрутів таких польотів. Вони розробляються відповідно до передбаченої процедури, головним чином у рамках ІКАО, і стають обов'язковими для виконання в силу встановлюючої такий обов'язок міжнародно-правової норми.
Назвемо основні договори в сфері міжнародного повітряного права, прийняті під егідою ІКАО:
(І) Договори чиказької системи:
— Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 рік);
— Статут міжнародної організації цивільної авіації (Чикаго, 1944 рік);
— Угода про транзит міжнародними повітряними лініями, «про дві свободи повітря» (Чикаго, 1944 рік);
— Про міжнародний повітряний транспорт, «про п'ять свобод повітря» (1944 рік);
— Договір про відкрите небо 1992 року.
(2) Договори варшавської системи:
— Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 1929 рік і Гаазький протокол до цієї конвенції 1955 року);
— Конвенція про відповідальність авіаперевізника на міжнародних лініях (Варшава, 1929 рік);
(3) Договори римської системи:
— Конвенція про збитки, завдані іноземному повітряному судну і третім особам на поверхні (Рим, 1952 рік);
— Додатковий протокол до конвенції 1952 року (Рим, 1978 рік);
(4) Договори про незаконне втручання в діяльність
цивільної авіації:
— Конвенція про злочини і деякі інші дії на борту повітряного судна (Токіо, 1963 рік);
— Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаага, 1970 рік);
— Конвенція про боротьбу з незаконними актами,
спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Мон
реаль, 1971 рік і Додатковий протокол до неї 1978 року).
Відповідно до цих документів розроблені і застосовуються принципи міжнародного повітряного права:
— свободи польотів у міжнародному повітряному просторі;
— поваги суверенітету держави над її повітряним простором;
— визнання національності судна на основі його реєстрації;
— забезпечення безпеки міжнародних повітряних сполучень;
— захисту повітряних суден від актів незаконного втручання;
— відшкодування збитків, завданих повітряним суднам.
Оскільки основним джерелом сучасного міжнародного повітряного права є Чиказька конвенція 1944 року, необхідний її більш детальний аналіз.
Конвенція, відповідно до її заголовка, присвячується діяльності міжнародної цивільної авіації, але фактично її положення істотно ширше і стосуються здійснення будь-яких міжнародних польотів, а також будь-якої діяльності держав за межами їхньої національної юрисдикції, її учасниками є, за деякими винятками, усі держави світу.
Конвенція, відповідно до її статті 3, «застосовується тільки до цивільних повітряних суден і не застосовується до державних повітряних суден», якими є повітряні судна, використовувані на військовій, митній і поліцейській службах.
Але в той же час ніяке державне повітряне судно не здійснює польоту над територією іншої держави і не здійснює на ній посадки, крім як із дозволу, наданого спеціальною угодою або іншим чином, і відповідно до її умов.
Регулярні міжнародні повітряні сполучення (міжнародні польоти), регульовані Чиказькою конвенцією, не можуть здійснюватися над територією або на територію держави-учасниці інакше ніж зі спеціального дозволу або з іншої санкції цієї держави. Частіше усього такий дозвіл дається шляхом укладання відповідних міжнародних угод.
Проте держави-учасниці Конвенції погодилися, що повітряні судна інших держав, не зайняті в регулярних повітряних сполученнях, мають право при дотриманні положень Конвенції здійснювати польоти на їхню територію або транзитні безпосадочні польоти через їхню територію без одержання попереднього дозволу.
Конвенція також заснувала Міжнародну організацію цивільної авіації (ІКАО), докладно визначивши у статті 44 її цілі і задачі. У їхньому числі:
— забезпечувати безпечний і упорядкований розвиток міжнародної цивільної авіації в усьому світі;
— сприяти безпеці польотів у міжнародній аеронавігації.
Забезпечення безпеки міжнародних польотів є однією з найголовніших цілей міжнародного повітряного права. Ця мета досягається шляхом розробки заходів, що стосуються технічної надійності авіаційної техніки, аеропортів та інших засобів, використовуваних у міжнародній аеронавігації, що входить до завдання ІКАО і складає зміст прийнятих нею регламентів, а також шляхом установлення правил і регламентів, що стосуються польотів і маневрування повітряних суден. Вона також досягається шляхом укладання міжнародних конвенцій з ініціативи ІКАО про незаконні акти, спрямовані проти безпеки повітряного судна і осіб або майна, які знаходяться на його борту.
Цьому слугують спеціальні конвенції профільного характеру: Конвенція про злочини і деякі інші акти, що чиняться на борту повітряних суден (Токійська конвенція 1963 року); Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаазька конвенція 1970 року) і Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Монреальська конвенція 1971 року).
Мета забезпечення безпеки міжнародної повітряної аеронавігації досягається також організацією руху повітряних суден і управління їхніми польотами шляхом, зокрема, встановлення повітряних трас і коридорів, управління польотами за допомогою засобів повітряної аеронавігації. Над відкритим морем це завдання здійснюється органами ІКАО, а в межах державної території — відповідними національними службами.
Все це є втіленням зобов'язань держав, закріплених у статті 37 Чиказької конвенції, щодо співробітництва в забезпеченні максимально досяжної однаковості правил, стандартів, процедур у відношенні повітряних суден, персоналу, повітряних трас і допоміжних служб, з усіх питань, у котрих така однаковість буде сприяти аеронавігації й удосконалювати її.
Чиказька конвенція, а також двосторонні і багатосторонні угоди, що укладаються на її основі державами, регулюють, головним чином, регулярні міжнародні польоти цивільної авіації, здійснювані належним чином правочинними на це державою її національними авіапідприємствами для перевезення пасажирів, багажу, вантажів і пошти за встановлену плату, тобто в комерційних цілях. При цьому відповідно до чинних угод вони наділені наступними основними правами, іменованими також п'ятьма «свободами повітря»:
а) правом транзитного польоту без посадки на те риторії держави, що надала таке право;
б) правом перевезення в іншу державу пасажи рів, вантажу і пошти, узятих на борт у державі реєстр рації повітряного судна;
в) правом перевезення пасажирів, вантажу і пош ти з території іншої держави в державу реєстрації (національності) повітряного судна;
г) правом приймати на борт на території іншої держави пасажирів, вантаж і пошту для перевезення на територію третьої держави, а також правом висад жувати пасажирів і вивантажувати вантажі і пошту на території цієї другої держави, що слідують на територію третьої держави;
д) правом посадки в ході транзитного польоту над територією іншої держави на її території в некоме- рційних цілях (для заправки паливом, виправлення виниклих ушкоджень і т.п.).
Все це докладно регламентується відповідними міждержавними угодами.
Чиказька конвенція 1944 року містить спеціальну главу «Спори і невиконання зобов»язань». У ній передбачається, зокрема, що розбіжності між державами-учасницями, що стосуються тлумачення або застосування Конвенції та її Додатків, неурегульовані шляхом переговорів, на прохання будь-якої держави в спорі, підлягають вирішенню Радою ІКАО. Такі рішення Ради можуть бути оскаржені шляхом звернення до третейського суду (арбітражу), утвореного відповідно до положень Конвенції.
У цій главі також передбачені санкції стосовно авіа-підприємства, що не виконує відповідні рішення, і санкції стосовно держави, що не виконує зобов'язань, передбачених у даній главі Конвенції.
Такими є деякі основні положення сучасного міжнародного повітряного права відповідно до чинних міжнародних угод, що регулюють здійснення міжнародної аеронавігації.
Центральна така угода, учасниками якої є практично всі заінтересовані держави (більше 160 держав), — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, що заснувала ІКАО. Інтегральною частиною Конвенції є додатки до неї, що конкретизують і розвивають відповідні її положення. Нині число таких Додатків досяг-ло 17. Наведемо заголовки деяких із них:
Додаток 1. Вимога до особового складу цивільної авіації при видачі свідоцтв;
Додаток 2. Правила польотів;
Додаток 3. Метеорологія;
Додаток 6. Здійснення польотів;
Додаток 8. Льотна придатність повітряних суден;
Додаток 10. Радіонавігація і радіозв'язок;
Додаток 11. Служба управління повітряним рухом;
Додаток 14. Аеродроми. Крім ІКАО, суттєву роль у справі становлення і розвитку міжнародного повітряного права грають Міжнародні регіональні авіаційні організації й органи, яких налічується нині біля чотирьох десятків. До найбільш важливих таких організацій належать, зокрема: Європейська конференція цивільної авіації, створена в 1954 році; Європейська організація із забезпечення безпеки навігації — Євроконтроль, утворена в 1960 році; Африканська комісія цивільної авіації, що виникла в 1969 році; Агентство із забезпечення безпеки аеронавігації в Африці і Мадагаскарі, засноване в 1959 році; Цет-ральноамериканська організація із обслуговування аеронавігації, заснована в 1960 році; Латиноамериканська комісія цивільної авіації, утворена в 1973 році; Рада цивільної авіації арабських держав, заснована у 1967 році.
Існує, крім того, значне число міжнародних неурядових організацій, покликаних сприяти співробітництву держав у справі забезпечення ефективної і безпечної міжнародної аеронавігації. У їхньому числі можна виділити такі наукові міжнародні організації, як Асоціація міжнародного права й Інститут міжнародного права, що неодноразово розглядали відповідні міжнародно-правові проблеми на своїх регулярних сесіях

Blog

13. Міжнародно правове регулювання правонаступництва