Австро-Угорщина: національні проблеми у кінці ХІХ століття
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
?и, євреї, німці, цигани; католики, уніати, православні, іудеї. Жодна релігійна чи етнічна група не могла тут претендувати на виключність і гегемонію, якщо не зважати на претензії польської шляхти.
Діаметрально протилежна ситуація склалась в Чехії, де починаючи з 1880-х років стикались інтереси місцевої німецькомовної буржуазії та чеської, що швидко набирала сили. Гостра боротьба розгорнулась у сфері культури і мови, де крок за кроком чехи завойовували одну позицію за іншою, не забуваючи при цьому про головну мету рівного з Угорщиною та Австрією статусу.
У 1880 р. уряд Тааффе зобовязав адміністрацію і суди в Чехії вести справи на мові особи, справа якої розглядалась. Німецькому чиновникові, який звик до того, що в усіх державних установах застосовувалась тільки його рідна мова, неприйнятною була навіть думка про те, що віднині йому прийдеться в обовязковому порядку відповідати на будь-яке звернення, зроблене на чеській мові, на цій мові черні. Наслідком цього було швидке збільшення кількості чиновників і суддів чеського походження, оскільки дуже небагато німців володіли чеською, а чехи, як правило, знали обидві мови.
У 1882 р. чехи домоглись розділу за мовною ознакою одного з найстаріших у Європі університетів - Празького. Проведена у тому ж році реформа виборчого права дозволила їм наступного року завоювати більшість мандатів у місцевому сеймі. Обурені німці, в свою чергу, почали вимагати розділу адміністративних округів на німецькі і чеські. Чеська більшість сейму відхилила цю вимогу, і німецькі депутати вперше покинули збори. Їх бойкот продовжувався чотири роки (18861890). Німці чеських земель, серед яких посилювалися пангерманські настрої, Тааффе в прагнення перетворити Австрію в словянську державу.
У 1882 р. у Лінці відбувся зїзд Загально-німецького союзу, і в Австрії вогник паннімецький рух. Прийнята Лінцська програма виходила з того, що всі країни Ціслейтанії, що були колись членами Німецького союзу, тобто власне Австрія і землі, населені чехами, повинні скласти одне ціле, з офіційно проголошеною у якості державної німецької мови і німецького характеру. Для цього пропонувалось, по-перше, неодмінно ліквідувати єврейські впливи з усіх сфер суспільного життя, а по-друге, віддати Галичину та югословянські території Угорщині і обмежити звязки з останньою персональною унією. Наступним кроком повинно було стати приєднання етнічно і расово очищеної Австрії до Великої Німеччини.
Це була перша політична програма, направлена на розділ імперії Габсбургів, і висунута вона була не словянами, а самими австрійцями, вірніше, німецькомовною меншістю, що була настроєна по пангерманському. Однак австрійський пангерманізм, наштовхнувшись на активне неприйняття з боку династії і байдужість суспільства, залишався слабким і непопулярним майже до самого кінця монархії.
Орієнтація частини німецькомовного населення на Німеччину змушувала владу до пошуків компромісу з іншими народами, причому часто за рахунок пануючої нації, до заохочування словенського і чеського націоналізму проти місцевого німецького. Починаючи з 1879 р., коли від влади були усунені німецькі ліберали, австрійський уряд, потребуючи підтримки національностей, змушений був робити ї поступки у мовно-культурній сфері, зокрема допустити навчання в середній школі рідною мовою, хоча кожна така поступка посилювала німецький націоналізм, викликаючи гострі урядові кризи. У квітні 1897 р. з метою забезпечення повної рівності двох мов у державних установах Чехії, Моравії та Сілезії уряд Бадені зробив обовязковим знання чиновниками двох мов. Чиновники, які впродовж трьох років не вивчали другої мови, підлягали звільненню. Двомовність вводилась і в німецьких містах, зокрема в Судетській області. Обурення, що охопило німецьке населення, вилилось у вуличні безпорядки, і не тільки в Чехії, де уряд увів надзвичайний стан. Заворушення, що супроводжувались кривавими зіткненнями, вдалося придушити за допомогою військової сили, однак утриматися при владі Бадені не вдалось.
Німці Чехії в якості компромісу запропонували створити адміністративні округи, розділені за національною ознакою, та чехи не погодились, і робота парламенту була паралізована.
До старих, звичних національних проблем імперії у кінці XIX ст. додались етнічні та релігійні проблеми нового зразка. Австро-Угорська монархія стала колискою як сучасного політичного антисемітизму, так і його антиподу ідеології сіонізму. Останній зявився реакцією у відповідь на дискримінацію, на антисемітські настрої, що посилились у суспільстві, хоча в ліберальній монархії не було погромів і масового психозу на расово-релігійному ґрунті, як у деяких інших країнах континенту.
Появі двох течій сприяла та специфічна атмосфера, яка була наявною в імперії на межі століть. У період дуалізму в результаті міграцій різко зросла чисельність єврейського населення Австро-Угорщини. Якщо в середині XIX ст.. в австрійській половині імперії євреїв було менш як півмільйона, то в 1910 р. їх кількість перевищувала 1,3 млн. За той же час єврейське населення Угорщини зросло з 200 тис. до 932 тис. (4,5% всього населення країни). Проте набагато більшою була питома вага єврейського елементу у банківській сфері, адвокатурі, газетно-видавничій справі, публіцистиці, у музичному житті та живопису. Зростання ролі єврейського етносу в економіці та суспільному житті Відня, Будапешта, Праги, Кракова, Львова та інших міст супроводжувалось трансформа?/p>