Доля України у Другій світовій війні
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
1. Початок Другої світової війни і доля України в ній. Приєднання Західної України
22 червня 1941 р. після сигналу Дортмунд фашистська Німеччина раптово напала на СРСР. Сконцентровані в мобільні угруповання Північ, Центр і Південь німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву та Київ. До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000 км, глибина вторгнення на головних напрямках 400600 км. За три тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розгромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50% особового складу це 3/5 військ, що перебували в західних округах. Уже 16 липня Гітлер ставив питання про приєднання до третього рейху радянських територій України, Білорусії, Прибалтики та інших районів.
Основними причинами поразок Червоної армії на початку війни були раптовість фашистського нападу; матеріальна непідготовленість до війни, незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії наприкінці 30-х років проти армійського командного складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва тощо.
Український напрямок для Гітлера був одним із головних, і це виявлялося в процесі експансії проти СРСР. Уже 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ, наголошуючи, що наступ на столицю України безпосереднє стратегічне завдання.
Така зміна акцентів була зумовлена багатьма чинниками: економічними захоплення України суттєво підривало військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни (напередодні війни частка УРСР в Радянському Союзі становила у видобутку вугілля 50,5%, залізної руди 67,6, у виплавленні чавуну 64,7, сталі 48,9%); воєнними окупація України не тільки створювала вигідний плацдарм для подальшої експансії, а й давала змогу нейтралізувати Крим, який Гітлер називав радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунських нафторозробках; морально-політичними взяття Києва могло підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, вселити впевненість у фашистські війська і зневіру в перемогу в Червоній армії.
На території України групі німецьких армій Південь, якою командував генерал-фельдмаршал фон Рундштедт, протистояли війська Київського особливого і Одеського воєнних округів. На цьому напрямку німці мали незначну кількісну перевагу в живій силі 1:1,4, але значно поступалися у техніці: у радянських частинах було в 1,3 раза більше гармат і мінометів, у 4,9 раза танків і в 2,4 раза літаків. Проте навіть за таких сприятливих для Червоної армії обставин втримати німців на радянському кордоні не вдалося. У середині липня 1941 р. на житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках точилися вирішальні бої.
Більше двох місяців (липеньвересень) тривала оборона Києва. Гітлерівці втратили під стінами української столиці понад 100 тис. війська. Після прориву німецькими військами Південно-Західного фронту захисники Киева опинилися перед загрозою оточення. Проте Сталін, незважаючи на реальні обставини, не дозволив військам своєчасно відійти. Між тим ситуація дедалі більше ускладнювалася, переростаючи у велику трагедію. Ліквідувавши під Уманню дві оточені радянські армії, німецькі броньовані кліщі замкнулися в кільце під Полтавою. Внаслідок цього в полон потрапило майже 660 тис. осіб, з них (і() тис. командирів. З оточення змогли вийти лише окремі загони. Командуючий фронтом М. Кирпонос, секретар ЦК КП(б)У М. Бурмистенко та група генералів загинули при спробі вирватися із ворожого кільця.
Гітлер тріумфував, розцінюючи київську операцію, як найбільшу битву в світовій історії. Проте деякі з німецьких генералів досить скептично оцінювали її стратегічне значення, вважаючи, що концентрація сил на півдні змусила фактично аж до осінніх дощів топтатися на місці війська фон Бока на центральному напрямку.
Велике стратегічне і політичне значення мала оборона Одеси, що тривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня Червона армія змушена була залишити Одесу і вести оборонні бої на Кримському півострові.
Розгром у грудні 1941 р. під Москвою 38 німецьких дивізій зірвав плани Бліцкригу, створивши умови для контрнаступу радянських військ. У березні наступного року Генеральний штаб запропонував план операції на весну і початок літа 1942 р. Головна ідея цього документа активна стратегічна оборона, накопичення резервів, а потім рішучий наступ. Сталін же наполягав на серії наступальних операцій на окремих напрямках, підкреслюючи: Не сидіти ж нам в обороні склавши руки і чекати, доки німці вдарять першими. Операції намітили в Криму, під Харковом, під Ленінградом і ще на декількох напрямках. Те, що наступальні дії мали розгорнутися на великій кількості ділянок, писав у своїх спогадах начальник оперативного відділу Генерального штабу С. Штеменко, загрожувало бідою: наші війська опинилися втягнутими в операції з сумнівним наслідком, подрібнювалися сили, котрих і так було обмаль.
Неприємності почалися з того, що після трьох невдалих спроб (у лютомуквітні 1942 р.) прорвати оборону німців, Кримський фронт змушений був перейти до оборони. Уже 8 травня перейшло у наступ ударне угруповання гітлерівців. Внаслідок невмілої