Генеральний Секретаріат та його склад
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
Тимчасового уряду на Україні.
Проте після численних конфліктів Винниченка з представниками УПСР 13 серпня Мала рада прийняла його відставку з посади голови Генерального Секретаріату. Формування ГС доручили соціалісту-федералісту Д.Дорошенку, який до цього працював на посаді головного комісара Тимчасового уряду Галичини і Буковини. 14 серпня Мала рада затвердила новий склад Генерального Секретаріату.
Але вже 18 серпня Д.Дорошенко зрікся керівництва Генеральним секретаріатом, після чого головувати в Генеральному Секретаріаті знову запропонували В.Винниченку. Тимчасовий уряд, попри своє негативне ставлення до В.Винниченка, 1 вересня був змушений затвердити склад Генерального Секретаріату на чолі з ним. Протягом жовтня-січня відбулися 63 засідання Генерального Секретаріату, на яких розглянуто понад 430 питань політичного, економічного, військового, дипломатичного характеру.
Жовтень 1917 р. Тимчасовий уряд постановив припинити видачу Генеральному секретаріату коштів, притягти його членів до судової відповідальності за сепаратизм та участь у скликанні Всеукраїнських установчих зборів, а також викликати В.Винниченка для пояснення у цій справі. 21 жовтня (3 листопада) на засіданні Генерального Секретаріату обговорювали питання про поїздку до Петрограда В.Винниченка, генеральних секретарів І.Стешенка й О.Зарубіна для переговорів з Тимчасовим урядом у справі політичного становища в Україні. Несподівану розвязку цього питання створив більшовицький переворот у Петрограді 25 жовтня (7 листопада) 1917 р.
Після (25 жовтня (7 листопада) Генеральний Секретаріат розширив свою компетенцію на військові та продовольчі справи, шляхи сполучення, торгівлю та промисловість з призначенням відповідних Генеральних секретарів (тобто було відновлено дію Статуту Генерального секретаріату у повному обсязі). Генеральний Секретаріат видав звернення До війська і громадян України (всі війська і всі партії повинні визнати владу Генерального секретаріату УЦР і всеціло підлягати його розпорядженням). Впродовж короткого часу були прийняті ухвали про поширення влади Генерального Секретаріату на всі губернії України, припинення воєнних дій у Києві, розформування офіцерських і добровольчих загонів, реорганізації і демократизації штабу Київського військового округу тощо.
Генеральний Секретаріат діяв до 22 (9) січня 1918 р., коли (після проголошення IV Універсалу УЦР про незалежність УНР) був перейменований на Раду народних міністрів УНР.
Завдання 2. Охарактеризуйте процеси русифікації у 70-80 рр. ХХ ст. в УРСР
З точки зору Кремля, національне питання в СРСР це до гнітючості складна проблема. В суспільстві, що охоплює більше ста різних народів, кожен з яких займає власну територію й має свою виразно самобутню культуру, історію, суспільні цінності та економічні інтереси, радянське керівництво повинне знайти спосіб сформувати відчуття спільної тотожності й мети. Для цього радянські ідеологи постсталінської доби висунули ряд понять, що ставили за мету перемістити наголос із національних особливостей народів на їхні спільні радянські риси. Серед них найважливішими були чотири поняття: розквіт твердження, що за радянської влади всі народи СРСР переживають небувалий прогрес; зближення, що відбувається між народами внаслідок створення в СРСР спільних політичних, економічних і культурних установ; злиття радянських народів в один і поява нового типу історичної спільності радянського народу.
За цією ідеологічною новомовою ховався вже давно відомий порядок денний: русифікація. Оскільки росіяни переважали чисельно, оскільки вони створили більшовицьку партію та радянську систему, оскільки вони займали більшість найвищих посад й оскільки їхня мова є основним засобом спілкування в СРСР, то їх розглядали як той цемент, що тримає СРСР укупі. Тому радянське керівництво вважало, що чим більше інші народи СРСР уподібнюватимуться до росіян, тим сильнішим ставатиме почуття взаємної солідарності. Але багато західних учених і неросійських дисидентів в СРСР трималися думки про те, що зближення, злиття і радянський народ це не що інше, як просто кодові слова, котрі означають русифікацію неросіян.
Якщо наприкінці 50-х середині 60-х рр. положення законодавчих актів хоча б у загальних рисах декларували рівноправність у вивченні рідної та російської мов, то прийняті у першій половині 80-х рр. нормативні акти вищого політичного і державного керівництва СРСР вже повністю віддавали пріоритет російській мові. У 7080-х рр. партійно-державне керівництво СРСР продовжувало здійснювати заходи, спрямовані на русифікацію дошкільної, середньої, середньої спеціальної та вищої освіти, які призвели до негативних наслідків щодо мовної ситуації в Україні у цей період. Одним із ключових моментів у реалізації постанов партійного та державного керівництва стало вирішення ряду кадрових питань. Так, уже 1985 р. кількість студентів прийнятих на факультети російської мови та літератури зросли у шість разів. Із 635 у 1983 р. до 3500 у 1985 р.
Наріжним каменем у сфері русифікації освіти стало встановлення на законодавчому рівні принципу добровільності у виборі мови навчання, який призвів до різкого скорочення українських шкіл та кількості учнів, що у них навчалися. Процес русифікації охопив духовне життя українського суспільства, завдавши шкоди українській культурі, став першопричиною негативних явищ в суспільній свідомості.
Стимулювання процесу русифікації в гуман?/p>