Генеральний Секретаріат та його склад
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
?тарній сфері здійснювалося як на основі законодавчих і нормативних актів, так і на рівні конкретної практичної діяльності органів державного управління СРСР та УРСР, які проводили в життя положення сумнозвісної теорії "злиття націй і народностей". Процес русифікації у сфері гуманітарної політики здійснювався на тлі вихолощування з наукових праць, творів літератури, мистецтва найбільш яскравих подій з історії України, імен видатних діячів, що внесли помітний внесок в українську культуру.
Негативні процеси виразно спостерігалися у видавничій справі. Протягом 70 80-х рр. простежується стійка тенденція до зменшення кількості україномовних видань та їх тиражів. Переважно російськомовним ставало кіновиробництво. Після незаслуженої критики стрічок "Тіні забутих предків" С.Параджанова, "Джерело для спраглих", "Білий птах з чорною ознакою" Ю. Ільєнка та деяких інших, кінематографісти з винятковою обережністю бралися за українську тематику, за озвучення фільмів українською мовою.
Російська мова все активніше визначала союзний, республіканський і місцевий телерадіоефір, репертуарна політика якого формувалася здебільшого у Москві, на основі численних "методичних рекомендацій" та "інструктивних листів". При цьому, нерідко порушувався широко рекламований принцип "рівноправності і взаємозбагачення братніх мов і культур".
Політика русифікації України викликала серйозні невдоволення у різних прошарках українського суспільства і, в першу чергу, в середовищі української інтелігенції і молоді. В цей період протестна кампанія проти політики русифікації набувала гострих за своїм змістом і спрямуванням форм, служила консолідуючим фактором спротиву українського народу. Активно порушила мовні питання студентська молодь, яка вимагала переведення навчального процесу у вищих, середніх спеціальних навчальних закладах на рідну мову, домагалася розширення її вжитку в сферах суспільного життя. Також мовні питання займали помітне місце у програмних документах і конкретній практичній діяльності правозахисних організацій, які діяли в Україні в 50-х 80-х рр. В оприлюдненні численних фактів порушень у сфері національної політики, помітну роль відіграла Українська Гельсінська група, яка розповсюджувала відповідні матеріали в Україні і за її межами. Належну підтримку національно-патріотичним силам в Україні надавала українська діаспора, яка розгорнула широку петиційну компанію, створювала умови для вивчення і популяризації рідної мови в місцях компактного проживання українського населення за кордоном.
Завдання 3. Я ви думаєте чи можна було б уникнути голоду 1921-1923 років?
Перший голодомор в Україні стався в 19211922 рр. Головною його причиною були наслідки політики воєнного комунізму, тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні, степові райони України. Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях та на півдні Харківщини. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба. Голодувало близько 7 млн люду. Лютувала епідемія холери.
Голоду можна було уникнути, якби влада своєчасно подбала про перерозподіл ресурсів, які тоді були в її розпорядженні. Цього, однак, не було зроблено: Москва вимагала хліба для промислових центрів Росії.
Протягом багатьох десятиліть у шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише район Поволжя. Так оголошувалося тоді і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю Південну Україну, звідки масово вивозився хліб на Північ і на експорт, Москва мовчала.
Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР в екзилі вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року повноважний представник УНР Олександр Шульгин звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР порушила в Парижі.
На жаль, тоді західний світ так не перейнявся трагедією українського селянства, страшний голод поширювався далі півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1890000 осіб, у березні - 3250000, в червні - 4103000.
Партійне керівництво республіки довгий час приховувало масштаби голоду, відмовлялося від міжнародної допомоги. Тільки в другій половині 1922 р. було дозволено діяти міжнародній організації Американська адміністрація допомоги. Проте більшу частку допомоги забирала Росія. Окремі дослідники вважають, що чисельність втрат, повязаних з голодом, становила 1,5 млн осіб. У той же час на територію України прибуло близько 440 тис. переселенців із голодуючих районів Росії. Внаслідок цього офіційна статистика не бачила скорочення населення України.
В Україні голод удалося ліквідувати лише в 1923 р. Це стало результатом не стільки зусиль влади, скільки поліпшення загальної економічної ситуації, повязаної з першими успіхами нової економічної політики. Випадки голоду, хоч і в менших масштабах, спостерігалися і в інші роки. Наприклад, на Поділлі він повторився в 1925 р. і також був значною мірою спровокований більшовицько-радянською владою, котра мала зм?/p>