Міжсортові відмінності у рослин сої за проявом господарсько-цінних ознак в мовах дослідного поля ВДАУ

Зміст

нотація 5

Вступ 8

Розділ 1. Огляд наукової літератури 10

1.1. Походження культури сої, обсяги та перспективи її виробництва 10

1.2. Особливості вітчизняної селекції сої 16

1.3.Технологія вирощування сої 24

1.3.1. Попередники 24

1.3.2. Система обробітку ґрунту 25

1.3.3. добрення 27

1.3.4. Сівба 31

1.3.5. Догляд за посівами 34

1.3.6. Збирання та післязбиральна доробка 39

Розділ 2. мови та методика проведення досліджень 41

2.1. Характеристика об’єкту досліджень 41

2.2. Грунтово-кліматичні мови 41

2.3. Аналіз погодних мов в роки проведення досліджень 44

2.4. Схема та методика проведення досліджень 48

2.5. Агротехніка вирощування культури в досліді 51

Розділ 3. Результати досліджень 52

3.1. Вивчення колекційних сортів сої за тривалістю

вегетаційного періоду 52

3.2.Варіювання та кореляційна залежність між

господарсько-цінними ознаками рослин у сортів сої 54

3.3. Відмінності у колекційних і виробничих сортів сої за середньою

вираженістю господарсько-цінних ознак 60

3.4. Відмінності виробничих сортів сої за мінливістю ознак 68

3.5. Порівняльна оцінка зернової продуктивності виробничих сортів сої 72

Розділ 4. Економічна ефективність результатів досліджень 81

Висновки 86

Пропозиції виробництву 88

Список використаної літератури 89

Додатки 94

Анотація

Обсяг магістерської роботи складає 88 сторінок. Вона містить 14 таблиць, 66 літературних джерела, 5 додатків.

Тема магістерської роботи: «Міжсортові відмінності у рослин сої за проявом господарсько-цінних ознак в мовах дослідного поля ВДАУ».

Предмети дослідження: колекційні і виробничі сорти сої, цінні господарські ознаки.

Мета роботи вивчити міжсортові відмінності рослин сої за проявом господарсько-цінних ознак та рекомендувати кращі сорти, як до запровадження у виробництво, так і у якості донорів цінних ознак для подальшої селекційної роботи.

Задачі досліджень:

- провести оцінку тривалості вегетаційного періоду колекційних і виробничих сортів сої;

- визначити розмах варіювання цінних господарських ознак сортів сої;

- встановити кореляційні зв’язки між господарсько-цінними ознаками сортів сої;

- встановити міжсортові відмінності прояву ознак у сортів сої;

- виділити колекційні сорти – донори цінних ознак для послідуючого використання в селекційні практиці;

- рекомендувати виробництву високоурожайні, пристосовані до несприятливих мов вирощування виробничі сорти сої.

Методи дослідження: візуальний – проведення фенологічних спостережень; вимірювальний - для встановлення морфологічних характеристик рослини; розрахунковий – для визначення варіацій і кореляційного та дисперсійного аналізу; розрахунково-порівняльний – визначення економічної ефективності вирощування сортів.

В ході досліджень встановлено, що варіювання прояву одних і тих же ознак у межах всієї сукупності проналізованого селекційного матеріалу вказує на наявність міжсортових відмінностей за рівнем прояву ознак.

наліз кореляційних зв’язків одних і тих же ознак у різних сортів сої показав, що незважаючи на сортову відмінність, кореляційні плеяди за певними ознаками мали одну направленість та незначну зміну вираження зв’язків. Зокрема, високі кореляційні зв’язки у всіх сортів спостерігалися між зерновою продуктивністю та масою надземної частини рослини (r=0,79-0,97), кількістю бобів на рослині (r= 0,67-0,98) та кількістю насінин на рослині (r=0,89-0,98). Що в даному випадку підкреслює вагомість та генетичну природу даних зв’язків. Дещо нижча залежність в даних сортів встановлена для кількості продуктивних вузлів із зерновою продуктивністю (r=0,34-0,87). Більш різнонаправленими та неоднаковими за величиною виявилися зв’язки кількості гілок на рослині із зерновою продуктивністю (r=- 0,05-0,95).

На основі істотних відмінностей різниці середніх арифметичних по колекційних сортах за комплексом ознак виділено кращі зразки порівняно із стандартами. За висотою прикріплення нижніх бобів у ранньостиглій групі кращим був Гама 85 – 9,6 см, в середньоранній групі сорт ІСЗ-7 – 18,6 см, в середньостиглій Комет – 20,3 см. За кількістю бобів на рослині виділився в ранньостиглій групі сорт Соєр – 23,76 шт., в середньостиглій сорт Фора – 31,4 шт., як і за масою 1 зерен 223,9 г.

За висотою прикріплення нижніх бобів у ранньостиглій групі виробничих сортів кращими були сорти Фея – 13,4 і Білосніжка - 14,3 см, у середньоранній групі Подільська 416 – 17,2 см, в середньостиглій Подолянка – 20,4 см. За кількістю бобів на рослині у ранньостиглій групі кращими були сорти стя і Степовичка, відповідно 23,8 та 22,9 шт., в середньоранній сорти Подільська 416 – 25,1 шт., Горлиця – 27,3 шт. та Стратегія – 26,5, в середньостиглій виділилися сорти Подільська 1 – 29,8 шт., Подолянка – 30,6 шт. і Вінничанка - 34,4 шт. За середньою масою зерна із рослини кращими були сорти: Подільська 416 - 6,9 г, Горлиця - 7,5, Стратегія – 7,1 та Особлива – 6,9 г. У середньостиглій групі Подільська 1, Подолянка та Вінничанка, середня маса зерна із рослини в них була на рівні від 7,1-8,5 г, маса 1 зерен від 179,4 до 216,5 г.

Проведений аналіз мінливості прояву ознак за період досліджень з врахуванням коефіцієнтів повторюваності та коефіцієнтів варіації вказує на те, що у таких сортів сої, як Горлиця, Стратегія, Подільська 416, Особлива, Подолянка, Вінничанка і Подільська 1 прояв ознак в меншій мірі піддатливий впливу погодних мов за роки досліджень. Тобто це є сорти адаптовані до абіотичних і біотичних мов вирощування на конкретних територіях, вони мають високу стійкість до несприятливих факторів.

Сорти сої, що створені методами адаптивної селекції Горлиця, Стратегія, Подільська 416, Особлива, Подолянка, Подільська 416, Вінничанка істотно перевищували за рівнем рожайності виробничі сорти-стандарти Київську 27 та Чернівецьку 8 незважаючи на менш тривалий їх вегетаційний період.

Вступ

Реалізація селекційних програм, спрямованих на створення сортів сільськогосподарських культур з високим та сталим рівнем зернової продуктивності, потребує вивчення генотипних відмінностей та добору на цій основі вихідного матеріалу за пластичністю та стабільністю (гомеостатичністю) прояву господарсько-цінних ознак рослини. Проблема отримання сталих врожаїв гостро стоїть і для такої культури, як соя. Відомо, що зміна мов вирощування рослин сої може суттєво позначитися не тільки на формі прояву конкретної кількісної морфологічної ознаки, але й на характері зв'язку її з іншими ознаками, що може спричиняти суттєві відмінності між сортами за кінцевою рожайністю зерна. Одним із шляхів розв‘язання проблеми розширення посівних площ сої є створення і розповсюдження сортів, адаптованих до конкретних грунтово-кліматичних мов вирощування (Шерепітко В.В., Созінов О.О., 2001; Патика В.П., Шерепітко В.В., Заболотний Г.М. та ін., 2004).

Соя належить до найважливіших культур світового землеробства. У рослин сої завдяки поєднанню двох процесів: фотосинтезу і біологічної фіксації азоту, інтенсивно синтезуються майже всі найцінніші органічні речовини, що є в рослинному світі. В насінні сої міститься 38-42% білка, 18-32% жиру, 25-30% - вуглеводів, ферменти, вітаміни, мінеральні речовини. Завдяки багатому й різноманітному хімічному складу обсяги виробництва сої в світі стрімко зростають. Адже вона використовується як ніверсальна продовольча, кормова і олійна культура.

Будучи активним фіксатором біологічного азоту атмосфери, соя збагачує грунт екологічно чистим азотом, залишаючи з пожнивними рештками до 50-90 кг/га. Коренева система, що глибоко проникає в грунт, збагачує орний шар елементами живлення, підвищує біологічну активність ґрунтів, поліпшує водно-фізичні властивості та збільшує врожайність наступних посівів сівозміни. Це – добрий попередник більшості сільськогосподарських культур. Тому доцільність збільшення обсягів виробництва сої не викликає сумнівів (Мартинюк О.М., 2007).

За площею посіву соя займає перше місце серед зернобобових культур. За останні десять років у світі вони зросли з 61,1 млн. га до 93 млн. га. Середня врожайність становить 2,38 т/га, тоді як в країні – 1,23 т з гектара (Шевчук О., 2008).

Підвищення рожайності сої та вихід її на світовий рівень можливий за рахунок: створення адаптованих до різних зон вирощування сортів сої й опанування сільгоспвиробниками найсучасніших технологій її виробництва (Коротич П., 2006).

Перед країнськими селекціонерами сьогодні головним залишається завдання підвищення рожайності. Поряд із підвищенням рожайності, актуальне значення має ведення селекції сої на стійкість проти хвороб, збільшення вмісту в зерні протеїну, скоростиглість, стійкість до розтріскування бобів, висота прикріплення нижніх бобів. Правильний вибір сорту – одна з вирішальних мов одержання максимального врожаю. У кожному господарстві потрібно вирощувати два-три сорти, що різняться тривалістю вегетаційного період, стійкістю проти хвороб, шкідників і несприятливих факторів середовища (знижені температури, посухи тощо).

Одним із найдоступніших сільгоспвиробникам прийомів зниження негативного впливу чинників зовнішнього середовища, що лімітують рівень врожайності сої, є підбір сортів, пластичність яких найбільшою мірою відповідає конкретній зоні вирощування (Турін Е., Січкар В., 2007).

Розділ 1. Огляд наукової літератури

1.1. Походження культури сої, обсяги та перспективи її виробництва

В країні проблема сої, швидше за все, зумовлена тим, що сільгоспвиробники мало враховують її природні особливості. Ця культура походить із Південно-Східної Азії, де природні мови характеризуються високими параметрами температури й вологості повітря. До речі, основні посіви сої в США зосереджено в дельтах річок Міссісіпі та Огайо, де ця культура займає 38-47% у структурі фермерських посівів. Регіони посівів сої у Бразилії й Аргентині, як і в США, теж не обділені сонячними днями й високою відносною вологістю повітря в період цвітіння цієї культури, що, мабуть, і є вирішальним під час формування її врожаю. Крим чи Херсонська область країни також мають досталь сонячних днів, але відносна вологість повітря тут часто падає до 30%. Тому цілком можна погодитися з тими, хто, вважає, що гідротермічний коефіцієнт є основним стримуючим чинником зростання врожайності сої в країні (Гноєвий І., 2006).

Батьківщиною сої є Північний Китай. Саме там її почали вирощувати у ІІ сторіччі до н.е. Протягом багатьох століть соя була основною, іноді й єдиною їжею китайських селян.

Із Північного Китаю соя почала поширюватися по Азіатському континенті. У І ст. до н.е. її вирощували у Центральному Китаї, на Філіппінах, у Кореї, Бірмі, Непалі й інших країнах.

Соя дотепер залишається одним із головних компонентів їжі в багатьох азіатських країнах.

Загальноприйнятою вважається думка, що першим, хто познайомив Європу із соєю, був німецький ботанік Е. Демпфер, який прожив у Японії два роки наприкінці 17 століття.

Привезена до Європи в 1737 році соя довгий час вирощувалася для демонстрації і вивчення в садах Голландії, Франції й Англії.

Першим прихильником сої в Росії став агроном з Херсонської губернії І.Г. Подоба. Куплене на Віденській виставці (1873) насіння сої він висіяв на дослідних ділянках і вони дали гарний рожай. У 1881 році він опублікував результати дослідів, у яких зробив висновок про важливість цієї культури для Росії.

Початком масового впровадження сої в СРСР варто вважати 1926-1927 роки. Її стали вирощували на Далекому Сході. У Благовєщенську був створений Всесоюзний інститут сої, що за роки свого існування створив чимало знаменитих сортів.

Як і в Європі, в Америці сою довгий час вирощували в ботанічних садах і на приватних городах. Наприкінці 19 століття її стали вирощувати у великих масштабах на корм худобі. А в першій третині 20 ст. соя зробила в Штатах справжню сільськогосподарську революцію.

Із сої стали видобувати олію, що спочатку не користувалася популярністю через специфічний бобовий запах. Але з досконаленням технології виготовлення і вилучення кількох небажаних компонентів соєва олія посіла гідне місце в харчовій промисловості Штатів. Сьогодні більш ніж 400 тисяч американських фермерів вирощують сою. У цій країні соєю зайнято 40% світових виробничих площ.

Поряд із США, лідерами у виробництві сої є: Бразилія - 17-19, Китай - 12-13, Індія - 8-9%. У Європі зосереджено близько 2% від площ сої у світі. За споживанням сої лідирують країни Азії. В Індонезії на душу населення припадає більше 10 кг сої на рік, у Кореї трохи менше, у Японії – понад 7 кг. (Бабич А.О., 1993; Вишнякова Л.М., 2004).

У сої високі темпи й обсяги світового виробництва тому, що вона має зростаючий попит на ринку й допомагає розв’язати такі наступні завдання, як збільшення виробництва рослинного білка та олії; поповнення запасів ґрунтового азоту; зміцнення економіки.

За площами посіву якраз ця культура займає перше місце, як серед однорічних зернових бобових, так і серед білково-олійних культур. За останні 70 років ареал вирощування сої вийшов далеко за межі старих районів соєсіяння в Південно-Східній Азії (зокрема, в Китаї) на Захід, в країни Північної Америки, Південної Америки, Європи. Нині соєві боби вирощують 84 країни, обсяг світового виробництва перевищив 200 млн.т на рік. У перспективі масштаби світового виробництва й напряму використання цієї культури розширюватимуться. За прогнозами, протягом наступних 10 років виробництво сої зросте на 70-80 млн. т. Таких перспектив нарощування, мабуть, не має жодна культура.

За даними Світової продовольчої організації (ФАО) при ООН, основну кількість зерна сої виробляють: у США – 54,8; Бразилії – 19,2; Китаї – 9,7; Аргентині – 11,1; Індії – 3; Італії – 1,4 млн. тонн. Країни СНД виробляють 1,0-1,3 млн. тонн. За останні роки площа посіву сої в країні становить 0,5-0,6 млн. га. Низька також і врожайність цієї цінної культури (Мельник А., Вовк В., 2008).

Шрот – основний продукт переробки сої. Але з цієї культури виробляють і олію: світове виробництво соєвої олії становить 34 млн. т. основними виробниками соєвої олії є: США – 9,1 млн. т, Китай – 6,2, Бразилія – 5,7, Аргентина – 5,3, країни ЄС – 25 – 2,55 млн. т (інші країни виробляють близько 1 млн. т).

Соя також відіграє досить важливу роль у поповненні ресурсів ґрунтового азоту. За рахунок біологічної фіксації азоту бульбочковими бактеріями, що творюються на коренях, вона фіксує за високого врожаю 150-180 кг/га азоту, чим забезпечує свою потребу на 60-80%, залишає значну кількість його в ґрунті, тому є одним із кращих попередників у сівозміні.

В країні є можливість щорічно виробляти 2,5-3 млн. т соєвих бобів для задоволення власних потреб та формування експортних ресурсів. Маючи чималі земельні та людські ресурси і великий регіон, сприятливий для вирощування сої (соєвий пояс), наша держава може бути найпотужнішим виробником цієї культури в Європі (Бабич А., Бабич-Побережна А., 2006).

В країні є необхідні грунтово-кліматичні мови для вирощування вітчизняних високопродуктивних сортів сої з потенціалом рожайності 3,5-4,5 т/га, які не поступаються зарубіжним сортам. Розрахунки і передовий досвід свідчать, що вирощувати сою в господарствах доцільно на площі не менше 150-200 га. Це дає можливість впровадити інтенсивну технологію, ефективно застосовувати сучасні комплекси машин (коефіцієнт використання – більше 0,7), отже, одержувати високі врожаї (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Сою можна спішно вирощувати в зоні Лісостепу; північного, центрального і південно-західного Степу; в лісостепових районах; на Поліссі та зрошуваних землях південного Степу. В цьому регіоні можна вже найближчими роками розширити посіви культури до 1 млн. га.

Сою називають культурою 21 ст. за останні десятиріччя ця культура має найвищі темпи приросту виробництва. Так за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (Табл.1).

Таблиця 1

Динаміка зростання народонаселення та виробництва сої в світі

Рік	Народонаселення, млн. чол..	Виробництво сої, млн. т
1961	3082	26,9
1970	3708	44
1975	4086	55
1980	4453	81
1985	4853	103
1990	5283	108
1995	5694	127
2	6082	161
2005	6451	209
Збільшення, разів	2,1	7,8
2015 – прогноз	7203	282

Виробництво продовольчих білкових і олійних ресурсів може зростати значно вищими темпами, ніж приріст народонаселення (за 1961-2005 рр. народонаселення на нашій планеті збільшилося в 2,1 рази).

Українські сільгоспвиробники збільшили обсяги вирощування сої, і водночас стала зростати вага нашої соєвої галузі у вітчизняному АПК. Виробники й переробними цієї культури дедалі більше поглядають на зовнішній ринок, вивчають головних його «гравців» та основні світові

тенденції (Коротич Ю., 2006).

За словами президента країнської асоціації виробників та переробників сої Віктора Темченка, питання підвищення врожайності сої буде вирішено шляхом провадження науково-технічної системи насінництва, яка дасть можливість повністю забезпечити сільгоспвиробників насінням районованих високопродуктивних сортів соєвих бобів вітчизняної селекції. Згідно із соєвою програмою «Соя країни «2005-2010», затвердженою спільним наказом Мінагрополітики та країнської академії аграрних наук № 318/75 від 2 вересня 2004 року «Про організаційну роботу по забезпеченню збільшення посіву площ сої в країні», передбачено в 2010 році посіви сої довести до 1-1,2 млн. га, виробництво соєвих бобів до 1,5-2 млн. т.» (Темченко В., 2005).

Україна 2006 року зайняла перше місце в Європі за обсягами виробництва сої, тепер входить до дев’ятки найбільших країн – виробників цієї культури в світі; має велику перспективу розширення її посівів. Сталося це завдяки створенню і впровадженню у виробництво сортів сої нового покоління, розробці та запровадженню сортової технології її вирощування, попиту на неї на ринку. Сьогодні культуру сої адаптовано до грунтово-кліматичних мов помірного клімату. Лише після скрупульозного вивчення наукових основ селекції, було створено вітчизняний цінний вихідний селекційний матеріал, сформувалися великі наукові центри селекції сої, склалися сприятливі економічні мови для прориву у соєвому виробництві (Бабич А., 2007).

Оригінаторами сортів сої є: Селекційно-генетичний інститут (СГІ), Інститут землеробства (ІЗ), Інститут землеробства південного регіону (ІЗПР), Інститут фізіології рослин і генетики (ІФРіГ), Луганський інститут агропромислового виробництва (Луганський ІАПВ), Інститут олійних культур (ІОК), Буковинський інститут агропромислового виробництва (Буковинський ІАПВ), Кіровоградська державна сільськогосподарська дослідна станця (Кіровоградська ДСГДС) (Січкар В., Шевченко В., Жаркова О., 2005).

За 1961-2006 рр. виробництво сої зросло з 1 до 876 тис. т, або у 876 разів. Тільки за 2001-2006 рр. площа сої в країні зросла із 73 тис. га до 748, або в 10 разів, виробництво її насіння – із 73,0 тис. т до 876 або в 11,9 рази, рожайність – із 10,1 до 11,7 ц/га, або на 15,8%.

Україна вперше вийшла на світовий рівень нарощування білково-олійних ресурсів за рахунок сої. Цю тенденцію дуже важливо закріпити, використати позитивний досвід, виправити недоліки в її виробництві. Водночас же лунають голоси про скорочення площ сої в окремих господарствах та заміну її ріпаком. Це буде великою помилкою. Не можна залишити стратегічного шляху виробництва сої. У світі в 2006/2007 МР вироблено сої 228 млн. т, ріпаку – 46, тобто сої виробляють у п’ять разів більше, ніж ріпаку. До того ж, виробництво сої у найближчі десять років прогнозують збільшити на 70 млн. т, виробництво ріпаку за останні три роки стабілізувалося. Тож і в нас доцільно й наділі нарощувати виробництво сої. Вона стабільно користується попитом на ринку, рентабельна, конкурентноспроможна, прибуткова.

В нашій країні сформувався найбільший в Європі центр соєсіяння, виведено сорти сої, адаптовані до мов помірного клімату. Все це треба сповна використати у виробництві. Як наслідок багаторічної народної і наукової селекції, у слав’янському підвиді створено країнську різновидність сої (Var ukrainica Bab), яка об’єднує льтраскоростиглі, скоро – і середньостиглі сорти з вегетаційним періодом від 70 до 130 днів. Сучасні

сорти сої країнської різновидності характеризуються новою архітектонікою рослин: за оптимальної густоти вони прямостоячі, мають обмежену гіллястість, потовщене стебло, трійчасті листки, переважно клиноподібної овально-видовженої, яйцеподібної форми (центральний – симетричний, бічні - асиметричні), цільнокраї, з хвилястою зморшкуватою поверхнею листкових пластинок; велике насіння; низький ступінь опушення. Можна висівати широкорядно, із звуженими міжряддями і суцільним рядковим способом, з більшою густотою рослин. Вони мають високе прикріплення бобів нижнього ярусу, менші втрати під час збирання врожаю, високі якісні показники насіння (Січкар В.І., 2004).

1.2. Особливості вітчизняної селекції сої

Сою ще й сьогодні дехто називає новою для країни культурою. Це визначення є виправданим з погляду історії розвитку вітчизняного сільського господарства, проте його сьогодення виводить сою в ряд головних культур нашого рільництва. Зокрема, за площами посівів вона війшла до першої десятки найпоширеніших в країні культур, за ліквідністю змагається з таким «монстром», як соняшник, за динамікою зростання впевнено тримає лідерство. Тут потрібно також згадати, що соя є однією з найбажаніших ланок у сівозмінах, оскільки має властивість збагачувати грунт органічним азотом.

Водночас насичення сівозмін соєю тягне за собою потребу певного їх переосмислення – як з технологічного, так і з економічного погляду. В кожній грунтово-кліматичній зоні держави соя повинна – і може – знайти таке місце в чергуванні вирощуваних культур, щоб не лише себе показувати з якнайліпшого боку, допомагати зростанню показників майбутньої озимини.

сі ці передбачення й побажання можуть бути реалізовані лише за двох мов: створення адаптованих до різних зон вирощування сортів сої й опанування сільгоспвиробниками найсучасніших технологій її виробництва.

Збільшення валових зборів сої в країні обов’язково потягне за собою збільшення її експорту. Вже сьогодні імпортери готові купляти в країні соєве зерно продовольчого типу, але наші сільгоспвиробники ще не готові його запропонувати. Йдеться про зерно, в якого, разом із високим вмістом протеїну, колір рубчика зерна той самий, що й колір оболонки, або трохи світліший (Коротич П., 2006).

Сучасні селекційні методи дають змогу комбінувати в одному генотипі такі ознаки, як крупність насіння, підвищений вміст білка, світложовтий колір насіннєвої шкірки та рубчика, які визначають цінність насіння сої як сировини для виробництва харчових продуктів.

Серед світового генофонду сої існує істотна варіабельність за морфологічними та біологічними ознаками, які найбільшою мірою впливають на її харчові властивості (Січкар В.І., 2004).

Основним методом створення вихідного матеріалу для селекції нових сортів сої є міжсортова та сортолінійна гібридизація і експериментальний мутагенез з наступним багаторазовим індивідуальним добором. При схрещуванні каструють по 50 бутонів по кожній комбінації. До схрещування залучають тільки ті сорти та лінії, які мають максимальну кількість корисних ознак. Гібридне насіння висівають з площею живлення 10 х 25 см за схемою: мати – гібриди від прямого і зворотного схрещування – батько. Основні добори трансгресивних форм і ліній проводяться в F 2 – F 4 шляхом оцінки рослин у польових мовах, насіння – за технологічними показниками в порівнянні зі стандартом. се це дозволяє одержувати не тільки цінний вихідний матеріал, добре пристосований до місцевих мов, але спішно створювати сорти з господарсько-корисними ознаками, які відповідають вимогам сільськогосподарського виробництва (Матушкін В.О., Мошкова О.Н., 2005).

Основними методами селекції у СГУ Н є внутрішньовидова гібридизація з подальшим індивідуальним добором серед гібридного потомства. Враховуючи те, що в мовах півдня степової зони країни одержання гібридів сої пов’язане з великими труднощами, проводиться пошук шляхів підвищення результативності гібридизації, збільшення кількості гібридних рослин і розширення, таким чином генетичної бази вихідного матеріалу для селекції цієї культури. Хоча соя і є самозапильною культурою, має місце також творення спонтанних гібридів з частотою 0,09 – 3,5 %, тому поряд зі штучною використовують природну гібридизацію (Січкар В.І., Ганжело О.І., Лаврова Г.Д., Коруняк О.П., 2005).

Номером один серед напрямів селекції залишається врожайність. А разом з нею обговорювали й низку інших критеріїв. Ще кілька років тому, коли посіви сої в країні були незначними, ця культура майже не потребувала захисту від хвороб. Однак розширення її площ спричиняє дедалі більше насичення грунту шкідливими для сої патогенами, отже, й потребу створювати стійкі проти хвороб сорти.

Селекціонери працюють також над збільшенням вмісту в зерні протеїну. Якщо сьогодні стандартом є показник 36%, то в нових сортах його величину прагнуть довести до 39 й більше. При цьому вміст жиру зазвичай до ваги не беруть, адже соя позиціонується передусім як цінна білкова культура (Коротич П., 2006).

В останні роки суттєво зростає використання соєвих білків населенням, оскільки вони мають профілактичну дію на серцево-судинні, онкологічні захворювання та сприяють загальному зміцненню здоров’я людей, особливо похилого віку.

Суттєву селекційну перспективу для створення високобілкового вихідного матеріалу мають форми дикої сої, вміст білка в насінні яких перевищує 50 % (Січкар В.І., 2005).

Три ранньостиглі сорти сої, адаптованих до мов Північного Заходу Російської Федерації, оцінювали в Ленінградській області. Кількість та якість рожаю цих сортів порівнювали з рожайністю ранньостиглих сортів з південних регіонів Росії. Насінницька продуктивність в мовах досліду була позитивно пов’язана з сумою активних температур за період вегетації, склад білка в насінні, навпаки, мав негативний зв'язок з тепло забезпеченістю. Дуже високий вміст білка в насінні ( понад 45 %) в один із років вивчення мали 9 сортів, але жоден з них не досягнув такого рівня на наступний рік. Це колекційні зразки КК – 6 255 (з С Ш А ), 6525,61516, 6518 (з Неаполя), 6260,6261 (з Австралії), 6188, 6218, 6225 (з Чехословакії) (Сеферова И.В., Мисюрина Т.В., Никишкина М.А., 2005).

Вміст білка та олії у сортів сої різного еколого-географічного походження відрізняється широкою мінливістю, чинниками якої є генотипові відмінності сортів та вплив погодних мов вирощування. Виділено сорти, які стабільно відтворюють підвищений рівень цих ознак у контрастних погодних мовах вирощування. Підтверджено існування суттєвої негативної кореляції між вмістом білка і олії. Визначено, що верхні рівні сполучення цих ознак в межах одного сорту становлять 37 – 38 % білка та 21 – 22 % олії (Кириченко В.В., Петренкова В.П., Кобизєва Л.Н., 2005).

Дуже важливим напрямом селекції є скоростиглість. Вона дає змогу поширювати сою на Північ Лісостепу й навіть у зону Полісся. Як приклад впливу фактору скоростиглості на просування сої на північ можна навести реєстрацію країнських сортів у Білорусі: спочатку сорту стя (Інститут землеробства Н), тепер очікується завершення процедури реєстрації й сорту Аннушка (НСНФ «Соєвий вік»). До речі, сорт Аннушка є найбільш скоростиглим серед сортів країнської селекції: термін його вегетації в зоні Кіровоградщини становить 75-80 днів.

Особливого значення чинник скоростиглості набуває на Півдні країни, де сільгоспвиробники розглядають посіви сої як один із варіантів зайнятого пару перед сівбою озимої пшениці: такий пар дає змогу не лише збагатити грунт азотом і поборотися з бур’янами, й одержати додатковий прибуток. Додатковий прибуток дадуть аграріям і посіви сої після звільнення полів від ранніх овочів або навіть ранніх зернових. Щоправда, на Півдні країни сою можна вирощувати тільки на зрошенні. Сьогодні виробничники вивчають можливість сівби сої й на богарі – за технологією no till, адже ця технологія характеризується кращим збереженням вологи в ґрунті (Коротич П., 2006).

Наведено характеристику гібридів сої F₂за тривалістю періоду вегетації, масою насіння та висотою рослин. Визначено характер спадкування досліджуваних ознак. У ряді комбінацій схрещування визначено, що батьківські форми відрізнялися за періодом вегетації двома генами. Виділено перспективні для селекції комбінації.

За тривалістю періоду вегетації у переважній більшості комбінацій середнє значення гібридів перевищувало значення обох батьківських форм.

Максимальні значення гібридів по всіх комбінаціях значно перевищували значення батьків, мінімальна тривалість періоду вегетації гібридів була менша, ніж у батьків (Михайлов В.І., Стариченко В.М., Щербина О.З., 2005).

В окремих дослідженнях отримані результати свідчать на користь відносної незалежності генетичних факторів, що контролюють холодостійкість сої на стадіях проростання насіння, росту і розвитку сходів та формування бобів. Тому оцінку та добір перспективного за холодостійкістю вихідного матеріалу необхідно проводити диференційовано на різних фазах росту і розвитку з метою поєднання зазначених властивостей на рівні одного генотипу. Геноносіями холодостійкості сої в період проростання є сорти Амурська 41 і Comet, сходів – сорти Comet і Gieso, період репродуктивного розвитку – сорти Gieso і Maple Arrow (Шерепітко В.В., 2002).

Водночас селекціонери працюють над створенням посухостійких сортів, які б гарантовано давали врожай на Півдні країни. Однією із головних причин, що відлякують сільгоспвиробників від вирощування сої, є схильність її бобів до розтріскування під час достигання. Це призводить до висипання зерна, і втрати врожаю можуть сягати майже 100%. Тому завданням селекціонерів є створення сортів, стійких до розтріскування.

В мовах країни важливим для агрогосподарств є висота прикріплення нижніх бобів. У розвинених країнах селекціонери на цей показник не звертають ваги, адже там збирають сою за допомогою пневможаток, які здатні підбирати біб навіть із землі. Наші ж сільгоспвиробники таких жаток не мають, тому занизьке прикріплення нижніх бобів може бути причиною недобору майже 20% рожаю. Отже, країнські селекціонери ведуть роботу над створенням сортів із найвищим розміщенням нижнього вузла плодоношення (Коротич П., 2006).

Сою можна вирощувати в зоні Лісостепу – це головний соєвий пояс держави, також в Північному Степу та на зрошувальних землях Центрального і Південного Степу. Її вже сіють і лісостепові райони Полісся. Для розміщення сої в сіх цих регіонах створено різні за скоростиглістю сорти. Отож соя, як бобова культура повинна займати в структурі сівозмін 12-15%. Це засвідчив і світовий досвід: у США висівають 30 млн. га сої, 30 млн. га кукурудзи, 25 млн. га багаторічних трав (здебільшого люцерни) і 20 млн. га пшениці. Тобто частка сої там доволі висока, і за рахунок її азот фіксуючої дії ґрунти країни одержують близько 4,5 млн. т азоту. Це величезний резерв, який дає змогу зменшити виробничі затрати.

Серед внесених у Держреєстр сортів сої є й сорти харчового напряму, й кормового. Але якщо зважити на світові тенденції, то на харчові цілі використовують близько 10% соєвого зерна, здебільшого в країнах Південно-Східної Азії. Цей напрям споживання розвивається також у США, Канаді та розвинених країнах ЄС.

Перед країнськими селекціонерами сьогодні головним залишається завдання підвищення врожайності. же є сорти, що мають продуктивність 40-45 ц/га. Є й такі, в тому числі створено фірмою «Соєвий вік», що водночас із продуктивністю мають і стійкість до стресових чинників та несприятливих погодних мов. сі ці напрямки зумовлені сьогоднішніми тенденціями в нашому сільському господарстві, бажанням з найменшими затратами – скажімо за нульовою технологією – отримувати високі і стабільні врожаї.

Важливо також розуміти, що селекційні наукові станови створюють сорти, пристосовані до відповідного регіону. Бо сорт сої, як відомо, можна вирощувати в межах близько 180-200 кілометрів: висівання південніше або північніше цього поясу призводить або до зниження врожайності, або до не визрівання бобів. Сьогодні в Держреєстрі 89 сортів країнської селекції: вони стійкіші до посушливих мов і хвороб. Іноземні сорти зазвичай ражуються більше. У США, наприклад, розробляють сорти окремо для кожного штату, де вирощують сою, тобто їх адаптованість до кожної місцевості і в інші штати не поширюють, бо там вони не зможуть конкурувати (Коротич П., 2006).

Відомо, що поширення сої значною мірою залежить від біології культури та мов довкілля. Більшість сортів сої адаптовані до мов конкретної зони і мають вирощуватися в досить вузьких широтах. Встановлено, що зміна широти навіть на один градус відображається на проходженні фенофаз у сортів сої, особливо групи пізньостиглих, що сильно реагують на тривалість дня. Тому на кожні 160 км по широті (або на 1 градус) потрібно мати свій сорт. При такій мові реалізація генетичного потенціалу продуктивності сорту найвища.

Серед колекційного та селекційного різноманіття сої в мовах Подільського краю виділено адаптований за ознаками продуктивності й стійкості експериментальний матеріал. Кращими геноносіями господарсько цінних ознак виявилися колекційні зразки: Альтона, Мепл Престоу, Мепл Ероу, Адента, Грибська 30, Білгородська 48, Київська 451 та виробничі сорти Київська 27, Юг 30, Нива, Чернівецька 8. Колекційні зразки – Негруца, Добруджанка 18, Комет, Амурська 41 і Грант доцільно використовувати в селекційній практиці при створенні сортів, адаптованих до знижених температур у після посівний період (Патика В.П., Шерепітко В.В., Заболотний Г.М., Середа Л.М., Шерепітко Н.А., 2004).

Зерновою продуктивністю та адаптивним потенціалом занесених до Реєстру сортів рослин країни характеризуються такі сорти, як: Подільська1, Подолянка, Подільська 416 – дають підставу для впровадження їх у виробництво не тільки на Поділлі, й у Лісостепу і Степу (Шерепітко В.В., Шерепітко Н.А., 2).

Результатом селекційної роботи, оцінки морфологічних та біохімічних характеристик рослин є створення еколого адаптованих сортів, потенціал продуктивності яких дозволяє ефективно забезпечувати стабільне за роками виробництво зерна сої в мовах Буковини та інших областей південно-західного регіону Лісостепу країни.

У ході досліджень, за цих грунтово-кліматичних мов продовжується напрацювання цінного експериментального генофонду для подальшої ефективності роботи з виведення більш продуктивних, стійких до несприятливих мов регіону сортів сої (Січкар В.І., Лаврова Г.Д., 2001).

Під час досліджень із численним експериментальним генофондом сої (десятки тисяч генетичних зразків – від диких форм до культурних сортів), отриманим за неоднозначних екологічних мов країни й Молдови, протягом 1991 – 2005 рр. на Поділлі створено серію еколого адаптованих сортів цієї культури, саме: Подільська 1, Подолянка, Подільська 416, Стратегія, Вінничанка, Горлиця, Особлива. Вони мають значний потенціал зернової продуктивності та стійкості до несприятливих факторів у різних грунтово-кліматичних мовах нашої держави (Шерепітко В.В., 2002).

Таким чином, результати проведених досліджень, спрямованих на розкриття генетичної природи різних типів ознак досліджуваних рослин можуть бути покладені в основу розробки нових технологій селекції високопродуктивних і адаптованих до конкретних мов вирощування сортів сої (Шерепітко В.В., Созінов О.О., 2001).

1.3.Технологія вирощування сої

Багаторічний досвід вирощування сої у господарстві свідчить, що високі врожаї зерна сої можливі за рахунок впровадження таких технологій вирощування, які базуються на оптимальній сівозміні, своєчасному та якісному виконанні всіх агротехнічних операцій, вирощуванні сортів і гібридів інтенсивного типу, внесенні науково-обгрунтованих норм мінеральних і бактеріальних добрив, інтегрованій системі захисту посівів від бур’янів, хвороб і шкідників, також за своєчасного, без втрат, збирання врожаю (Нікішенко В., Шелудько О., Ігнатенко В., 2008).

1.3.1. Попередники

Правильне розміщення сої в сівозміні дає можливість збільшити її рожайність не тільки завдяки запобіганню хворобам і пошкодженню фітофагами, знищенню забур’яненості поля, але й поліпшенню водно-фізичного режиму ґрунту, раціональнішому використанню поживних речовин.

Сою розміщують на полях чистих від бур’янів, особливо багаторічних. Кращі попередники: озимі та ярі зернові культури, також кукурудза на зелений корм та силос, після збирання яких залишається достатньо часу для пошарового обробітку грунту. Сіємо сою і після овочів, кормових культур, кукурудзи на зерно (Найдьонов В., Нижеголенко В., Поляков О., 2006).

Попередники сої мають сприяти зменшенню чисельності бур’янів, створенню доброї структури грунту з достатньою кількістю поживних речовин, допомагають рано звільнити поле. Цим вимогам найбільше відповідають ярі зернові колосові (ярий ячмінь, яра пшениця, овес); дещо менше – озимі зернові (озима пшениця, озимий ячмінь та озиме жито); ще менше – кукурудза на силос, кукурудза на зерно, картопля, цукрові і кормові буряки (Дерев’янський В., 2004; Бабич А. Колісник С., 2).

Добрим попередником для сої є зернові культури, найгіршими – соняшник і гречка: соняшник дуже виснажує землю, гречка дає багато падалиці, яку ручним прополюванням вивести неможливо (Коротич П., 2003).

Не можна її висівати після бобових культур, томатів, соняшнику, цукрових буряків та ближче ніж за 500 м від насаджень білої і жовтої акації у зв’язку із наявністю спільних шкідників і хвороб.

Сама соя, як бобова культура залишає в ґрунті 60-80 кг/га азоту і є добрим попередником для зернових, кормових, технічних і овочевих культур (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Розміщувати сою в сівозміні слід з розрахунком, щоб вона поверталася на попереднє місце не раніше ніж через 3-4 роки (Грикун О., 2005).

У беззмінних посівах сі сорти сої почуваються добре. Три роки сою можна вирощувати на одному місці без підживлення. Якщо є бажання вирощувати її на тому самому полі й далі, то потрібно потурбуватися про захист від хвороб, які можуть розвиватися, особливо у дощові роки. Також потрібно внести мінеральні добрива, оскільки відчуватиметься брак фосфору, калію, цинку, міді та деяких інших елементів. У разі вирощування сої в беззмінних посівах сорти на полі краще не змінювати (Коротич П., 2003).

1.3.2. Система обробітку ґрунту

Обробіток ґрунту при вирощуванні сої на насіння має забезпечувати максимальне знищення бур’янів, добрі мови для росту кореневої системи, біологічної фіксації азоту бульбочковими бактеріям, сприятливого поживного режиму та інтенсивного росту і розвитку її рослин. Однак він повинен бути диференційований залежно від попередника, вологозабезпечення, забур’яненості поля та його рельєфу.

Основний обробіток грунту під сою повинен бути спрямованим на максимальне очищення поля від бур’янів, вирівнювання поверхні грунту, накопичення і збереження вологи (Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О., 2004).

У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон під сою застосовують диференційований обробіток грунту. Раціонально поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоско різних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь (Моніч Р., 2003).

Система обробітку грунту під сою є одним із основних заходів знищення бур’янів, зниження чисельності шкідників та раженості хворобами. Залежно від попередника, видового складу бур’янів і ступеня забур’яненості полів основний обробіток грунту має свої особливості. Після стерньових попередників основна підготовка грунту передбачає дво-триразовий обробіток поля дисковими знаряддями з дальшою оранкою плугами з передплужниками на глибину 22-25 см, після цукрових буряків і кукурудзи – на глибину 27-30 см (Грикун О., 2005).

Поля з багаторічними бур’янами (осот, берізка, пирій) орють після проведення комплексу лущінь і появи розеток коренепаросткових бур’янів або шилець пирію на глибину 28-30 см плугами ПЛН-3-35, ПНЯ-3-35 чи оборотними (Дерев’янський В., 2005; Заостровский В.И., 2005).

За наявності ефективних гербіцидів та відповідного комплексу технічних засобів можна застосовувати мінімальний або нульовий обробіток ґрунту, за якого витрати пального знижуються порівняно із традиційним обробітком на 20% при мінімальному і на 70% - при нульовому обробітку.

Передпосівний обробіток ґрунту має бути спрямованим на обов’язкове вирівнювання поля, створення сприятливих мов для рівномірного загортання і проростання насіння сої. Слід зазначити, що навесні при достиганні ґрунту обробіток слід проводити диференційовано, з рахуванням стану поля, яке проводять під кутом до напрямку оранки, внесення гербіцидів і передпосівної культивації.

Для виконання передпосівного обробітку грунту передбачено закриття вологи важкими зубовими боронами та обробіток його на глибину 3-4 см, що дасть можливість никнути пересихання верхнього шару ґрунту, знищити проростки бур’янів та створити сприятливі мови для проростання насіння сої. За допомогою комбінованих агрегатав: РВК-3,6, «Європак» та СМК -5,4, РВК-4,2, АКГ-6, АПБ-6. При дефіциті вологи в посівному шарі необхідне прикочування ґрунту до- і після сівби, що сприяє підвищенню польової схожості насіння та отриманню оптимальної густоти рослин. У сприятливих мовах за зволоженням післяпосівне прикочування недоцільне, бо при цьому щільнюється ґрунт, коли випадають дощі – творюється ґрунтова кірка, труднюється виніс сім’ядолей на поверхню, знижується польова схожість насіння, що відповідно, призводить до значного зрідження посівів сої (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008; Дерев’янський В., 2004; Моніч Р., 2003).

1.3.3. добрення

Соя доволі вимоглива до родючості грунту і добре реагує на внесення добрив. Тому високий рожай сої можна отримати лише за внесення мінеральних і органічних добрив. Соя добре використовує ефект післядії органічних добрив (Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О., 2004).

Ефективність внесених добрив під сою, насамперед, залежить від агрохімічних показників ґрунту, вологозабезпеченості, сорту тощо. Тому при застосуванні добрив необхідний диференційований підхід. Незважаючи на здатність сої задовольняти значну частину потреби в азоті (60-70%) за біологічної фіксації з атмосфери, вона позитивно реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Органічні добрива слід вносити перед попередник, поєднуючи із мінеральними. На низькородючих ґрунтах соя добре реагує на сумісне внесення органічних і мінеральних добрив безпосередньо під культуру. Одним із ефективних і доступних органічних добрив, особливо в господарствах із низьким використанням гною є зелене добриво сидеральних культур. Завдяки сидерації підвищується зв’язність грунту, поліпшується водно-повітряний режим, підсилюється життєдіяльність ґрунтових організмів, зменшується забур’яненість поля, що позитивно впливає на розвиток бульбочкових бактерій та кореневої системи сої.

Соя споживає поживні речовини, як і всі рослини. Для отримання однієї тони насіння потрібно 92,9 кг азоту, 16 кг фосфору, 46 кг калію, 8,9 кг кальцію та 7,14 кг магнію (Конюшенко В., 2005; Бабич А.О., 2; Голов Г.В., 1988).

Встановлено, що на формування 1 ц насіння і відповідної кількості побічної продукції соя використовує 7,2-10,1 азоту, 2,4-4,1 кг фосфору, 2,2-4,4 кг калію, 2,3-2,8 кг кальцію тощо. Враховуючи потреби сої в елементах живлення, на сірих лісових грунтах необхідно вносити під зяблеву оранку по 60-90 кг/га д.р. фосфорних і калійних добрив і 45 кг/га азотних навесні, на чорноземах опідзолених – 30-45 кг/га азотних, 60 кг/га фосфорних і 40-60 кг/га калійних. При недостатньому розвитку бульбочок на коренях рослин сої (менше 5 шт.) доцільне підживлення посівів фосфорними й азотними добривами в нормі 20-30 кг/га д.р. у фазу бутонізації культури.

У короткоротаційній сівозміні (кукурудза на зерно-соя-гречка) використання міндобрива сприяло приросту врожаю зерна сої на 6,7 ц/га при внесенні після кукурудзи на фоні без гною N45P90K90; на фоні післядії першого року 40 т/га і N45P45K45 – 6,1 ц/га. Вміст білка зростав на 2,7-3,1, жиру на 2,8-4,1% (Дерев’янський В., 2004).

Для запобігання розвитку кореневої гнилі, пероноспорозу, пліснявих грибів, білої і сірої гнилей проводять: протруєння насіння сої (за 1-2 місяці до висівання ) препаратами Степ, 20% в.р. (0,5 л/т), Максим 025 FS, т.к.с., або Максим XL 035 FS, т.к.с. (1 л/га) та Фундазолом, 50% з.п. (3 кг/т), що забезпечує значне обмеження розвитку вказаних вище хвороб (Грикун О., 2005).

Для отримання дружних, рівномірних і неуражених хворобами сходів, насіння слід додатково обробити протруйником Вітавакс 200 ФФ (2,5 л/т), 0,5-1,0%- ним розчином молібденово кислого амонію, стимулятором росту типу Агростимулін. За результатами досліджень Інституту кормів Н, такі заходи забезпечують приріст рожайності насіння сої в межах 3-4 ц/га (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

Для протруювання насіння інсектофунгіцидами використовують машини: «Мобітокс-С», ПК-20, МПР-3200, ПС – 10. Витрата води на 1 т насіння сої – 8-10 л. Ефективність від протруювання значно зростає в разі використання плівкоутворюючих речовин (Грикун О., 2005).

Застосування регуляторів росту забезпечує максимальну продуктивність культури. Обробка насіння сої біостимулятором росту Емістим С у дозі 5 см³/т + Етоній, 5 г/т, + Нікель, 2,5 г/т, зменшувала зрідженість рослин на 1,7, водночас збільшуючи кількість бобів на рослині на 11,8% (Дерев’янський В., 2005).

На легких грунтах соя відчуває нестачу бору, тому перед висівом насіння обробляють цими хімічними елементами (40-50 г д.р. на гектарну норму насіння). Спільно проводять інокуляцію насіння симбіотичними азотфіксуючими бактеріями. Обробка насіння мікроелементами в 1,5-4 рази підвищує стійкість сої проти грибних і бактеріальних захворювань (Грикун О., 2005).

Рекомендується позакореневий спосіб внесення макро- і мікроелементів: він сприяє швидкому їх проникненню в тканини рослин, є екологічно безпечним. Ще одна позитивна особливість цього способу – можливість проведення підживлень у різні періоди росту й розвитку рослин і за різних способів висівання культури. У дослідах позакореневе внесення P 20 у фазі творення бобів дало прибавку врожаю 2,8 ц/га. Вміст сирого протеїну підвищився на 1,34%. Оптимальні дози макро- і мікроелементів, співвідношення та способи їх внесення впливають на якість продукції. Прибавка врожаю насіння сої сорту Київська 27 після ґрунтового внесення N60P80K80 становила 3,4 ц/га. Позакореневе внесення комплексонатів цинку і молібдену в дозах по 1,3 л/га дало середню прибавку насіння 2,9 ц/га (Дерев’янський В., 2005).

Щоб підвищити азотфіксацію, кислі ґрунти доцільно вапнувати. Інокульовані рослини сої беруть із повітря 50-60% потрібного їм азоту (Грикун О., 2005).

Обробка насіння перед сівбою штамами мікроорганізмів 634 Б з одночасним внесенням у грунт бактеріального добрива ризоторфіну разом N10P10K10 нітрофоски сприяла збільшенню рожайності на 2,6-3,1 ц/га (Дерев’янський В., 2005).

Обов’язковим агрозаходом, що на 10-15 % підвищує рожайність насіння сої, є передпосівна обробка насіння. У день сівби його обробляють високо селективними бактеріальними препаратами, зокрема Ризогуміном, Ризоторфіном, Ризоргіном, Ризобофітом та ін. Особливо це важливо на тих грунтах, де сою вирощують перше, або тривалий час не вирощували (більше 5 –ти років) (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

У день сівби насіння додатково обробляють соєвим ризоторфіном (200-300 г препарату на гектарну норму насіння) або Нітрагіном 634 б (гектарна порція). Для кращого тримання препаратів на поверхні насіння треба використовувати плівкоутворювачі: 2%-ний розчин Na KMЦ або селікатний клей, розчинені у воді в дозах на гектарну норму насіння. Обробка насіння ризоторфіном зменшує розвиток пероноспорозу на 7-15%. Встановлено, що на полях, де сою висівають перше, дозу ризоторфіну необхідно збільшувати в 1,5-2 рази (Грикун О., 2005).

1.3.4. Сівба

У комплексі агротехнічних заходів, спрямованих на формування високої продуктивності посівів сої, істотне значення мають строки сівби. Слід зазначити, що основним критерієм настання оптимального строку сівби сої є стійке прогрівання верхнього шару грунту. У більшості регіонів країни сою починають висівати, коли грунт на глибині загортання насіння прогріється до 10 ºС і встановиться стійка середньодобова температура 10-12 ºС. Календарні строки сівби в більшості зон країни припадають на період третьої декади квітня – першої декади травня. За результатами досліджень Інституту кормів Н, в мовах Лісостепу країни найкращі мови для росту і розвитку рослин складаються при сівбі у строк, який встановлено за рівнем термічного режиму (РТР) 12 ºС у грунт на глибині 10 см (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

Сівбу сої слід розпочинати, коли грунт на глибині загортання насіння прогріється до 12…14 ºС, що відбувається на кінець третьої декади квітня або першої декади травня. За більш раннього висівання в непрогрітий грунт насіння ражується хворобами і, як правило, дає зріджені, недружні сходи. Запізнення з сівбою також призводить до зниження польової схожості насіння через пересихання верхнього шару грунту (Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О., 2004).

На кожному полі потрібно визначити оптимальні строки сівби, її спосіб, ширину міжрядь і густоту рослин з рахуванням ґрунтових, погодних мов та сортових особливостей. В мовах Західного Лісостепу сівба в третій декаді квітня – першій декаді травня забезпечує найвищу врожайність насіння та його високу якість (Дерев’янський В., 2005).

Для висівання найкраще використовувати першокласне насіння районованих і перспективних сортів. У процесі підготовки його до сівби проводять ретельне очищення від домішок насіння бур’янів, плюсклого й дефектного насіння. Не дозволяється висівати насіння за наявності в ньому карантинних об’єктів, живих шкідників, які пошкоджують сою.

В разі висівання відкаліброваного, непігментованого насіння можна знизити раження рослин вірусними захворюваннями, підвищити їх конкурентоспроможність щодо бур’янів (Грикун О., 2005).

Сіють сою широкорядним способом з міжряддями 45 см, або суцільно. Не бажано висівати її з міжряддями 60-70 см, оскільки рослини в такому разі будуть гілкуватись і боби розміщуватимуться значно нижче, ніж звичайно, що призведе до невиправдано великих втрат при збиранні (Зелений С.І., 2004).

Кращий спосіб сівби сої – широкорядний з міжряддями 45 см. Для високорослих і пізньостиглих сортів рекомендовані міжряддя 70 см. Для появи дружних сходів сівбу на одному полі необхідно закінчити за один-два дні (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Як правило сою на насіння висівають широкорядним способом з міжряддям 30-70 см. Рядковий спосіб сівби з міжряддям 15-22,5 см слід застосовувати при високій культурі землеробства з використанням високоефективних гербіцидів. Дослідження в Інституті кормів Н показали, що рядковий спосіб сівби забезпечує приріст рожайності насіння до 2-3 ц/га порівняно із широкорядним.

У виробничих мовах велике значення має спосіб сівби. Останніми роками виведено нові низькорослі скоростиглі сорти сої, придатні для звичайного рядкового способу висіву з шириною міжрядь 15 см. Для сої ця технологія не нова: у США та Канаді в разі вирощування сої на насіння, монокорм, силос або зелене добриво її сіють тільки зерновими сівалками з міжряддям 18-20 см. Наші досліди засвідчили, що найкращі способи сівби в мовах Західного Лісостепу – широкорядний із міжряддям 30 см, звичайний рядковий – 15 та вузькорядний – 7,5 см (Дерев’янський В., 2005).

Сіяти сою можна сівалками точного висіву з шириною міжрядь 45 см. Але якщо висівати ранній чи льтраранні сорти (що формують меншу біомасу), то ширина міжрядь може бути й меншою – 30 або й 15 см, тобто в цьому разі можна застосовувати звичайну зернову сівалку. Проте, змінюючи ширину міжрядь, треба обов’язково витримувати загальну норму висівання насіння, яка для льтраранньої сої становить 900 тис. – 1 млн. насінин на гектар. Зрідження посіву може негативно позначитися на зібраному врожаї: за зменшення густоти стояння рослини формуватимуть нижні боби на меншій висоті, це збільшить імовірність того, що їх не зможе підбирати комбайн. При цьому слід мати на вазі, що один біб залишений у полі на кожній рослині, - це мінус 1-2 ц/га врожаю (Коротич П., 2005).

За даними Інституту кормів Н, для мов Лісостепу норма висіву насіння повинна становити: для ранньостиглих сортів – 700-750 тис./га схожих насінин, середньоранньостиглих – 600-650, середньостиглих – 500-550 (орієнтовно – 80-100 кг/га) (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004; Бабич А., Колісник С., Венедіктов О., 2001).

Оптимальна густота стояння рослин перед збиранням при достатньому зволоженні у зоні Лісостепу є 450-550 тис/га, недостатньому зволоженні - 400-450 тис/га, на Поліссі – 400-450 тис/га, в Степу – 300-450 тис/га (Жуйков Г.Є., Колот В.М., Заверюхін В.І., 2005).

При визначенні норм висіву враховують такі фактори, як рекомендовану для зони густоту стояння; прогноз погоди та розвитку шкодочинних об’єктів (особливо бур’янів); окультуреність поля; організаційно-господарські моменти (Дерев’янський В., 2005).

Щодо норми висіву насіння, то вона варіює від 450 тис. до 850 тис. схожих насінин на 1 га або 80-120 кг/га залежно від маси 1 насінин і групи стиглості сорту, також зони вирощування, родючості грунту, мов зволоження. Для сортів ранньої групи стиглості норму і густоту висіву належить збільшувати водночас із зменшенням ширини міжрядь, і навпаки, для більш пізньостиглих сортів – зменшувати, ширину міжрядь збільшувати. Тобто, чим пізньостигліший сорт, тим більшої площі живлення він потребує.

Необхідно врахувати, що польова схожість на 20-30% може бути нижчою від лабораторної. Вагову норму встановлюють залежно від маси 1 насінин, посівних якостей насіння, кількості рослин. Вона коливається в межах 70-130 кг/га (Лихочвор В.В., Петриченко В.Ф., 2006).

Глибина загортання насіння залежить від типу грунту, якості його підготовки, наявності вологи тощо. На легких грунтах насіння загортають на глибину 3-4 см, на важких – 1,5-2 см. За достатньої кількості вологи в ґрунті в оптимальний строк сівби найкращою є глибина загортання насіння 2,0-3,0 см. При пересиханні верхнього шару грунту її доцільно збільшити до 5-6см. Для сівби використовують сівалки СУПН-А-02; СУПН-А-02; ПС-8; ПС-12; Клен-5,6, Sigma, John Deer 1780, Kinze, Great Plains, Nodet, Містраль 6, СЗ -5,4, СЗУ-3,6, СЗ-3,6, СЗА-3,6, СН-16 (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008; Дерев’янський В., 2005; Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

1.3.5. Догляд за посівами

Механізований догляд за посівами сої містить комплекс заходів боротьби із бур’янами, шкідниками і хворобами. Для боротьби з бур’янами доцільно поєднати механічні (до сходове боронування, рихлення міжрядь) і хімічні способи (обприскування посівів) (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004; Гукова М.М., 1984).

За безгербіцидного вирощування сої застосовують до- та після сходові боронування, також додаткові боронування в період масових сходів бур’янів на поверхні грунту. Крім цього проводять міжрядні обробітки, зокрема, перший обробіток через 12-15 діб після появи сходів культиваторами з набором бритвових і стрілчастих лап. Глибина обробітку міжрядь – 5-6 см. Для знищення бур’янів у рядках на культиваторах встановлюють дротяні борінки або голчасті диски (Дерев’янський В., 2005).

Відразу ж після сівби поле коткують для покращення мов проростання насіння і підвищення польової схожості. Подальший догляд залежить від технології – чи це гербіцидне, чи безгербіцидне вирощування.

Якщо гербіциди не вносили або з якихось причин ефективність їх невисока, то необхідно насамперед провести 1-3 післясходових боронувань. Перше – через 4-5 днів після сівби, друге – через 8-10, третє – через 12-14 днів. Як тільки позначаться рядки, проводять неглибокий міжрядний обробіток - шарування. Післясходове боронування можна проводити у фазі першого справжнього листка. Пізніше міжряддя розпушують 2-3 рази до змикання рядків. Глибина першого розпушування 6-8 см, другого (через 8-10 днів після першого) – 8-10 см, третього – 6-8 см.

На сильно забур'янених площах досягти спіху агротехнічними заходами практично неможливо. Тим більше, що соя відноситься до культур, які дуже негативно реагують на забур'янення посівів, практично не витримуючи з бур'янами конкурентної боротьби (Бабич А.О., 1998).

При гербіцидній технології не проводять до і післясходових боронувань і, як правило, міжрядних розпушувань. Рекомендується звуження міжрядь до 18-22 см. Застосовують гербіциди до чи після сходів (Лихочвор В.В., 2004).

Бур’яни та заходи боротьби з ними

На посівах сої розвивається понад 50 видів бур’янів. трати врожаю від них можуть сягати 30-50%. В країні 90-98% посівів польових культур забур’янені в середньому і сильному ступенях (15 шт. на 1 м² і більше), що призводить до значного зниження продуктивності.

Ступінь забур’яненості полів вегетуючими бур’янами визначають за п’ятибальною шкалою в екз/м²: 1 бал (дуже слабкий) – 1-5; 2 бали (слабкий) – 6-15; 3 бали (середній) – 16-50; 4 бали (сильний) – 51-100; 5 балів (дуже сильний) – понад 100.

Застосування гербіцидів доцільне за наявності 3-36 і більше екземплярів бур’янів на 1 м² залежно від переважаючого їх виду в складі агрофітоценозу. Для бур’янів, що здатні творювати значну надземну біомасу, пороговий показник менший. Соя сильно засмічується всіма видами однорічних і багаторічних бур’янів через низьку конкурентоспроможність на ранніх етапах органогенезу (Грикун О., 2005).

Найбільш поширеними і ефективними гербіцидами під сою є Дуал у дозі 2,5 л/га (96 % к. е.), Ацетал - 4,5, Харнес – 1,5 – 3, Базагран – 2 – 3, Блазер – 1,5 – 2, Стомп – 4 – 5, Фронтьєр – 1,7 л/га. Базагран і Блазер застосовують для боротьби з широколистими бур’янами (Жуйков Г.Є., Колот В.М., Заверюхін В.І., 2005).

На полях із високою потенційною засміченістю орного шару насіння однорічних бур’янів доцільно використовувати ґрунтові гербіциди: Стомп 330, к. е. – 6,0 л/га, Трефлан 480, к. е. – 5л/га, Трофі 9,0, к. е. – 2,0 л га, Харнес, к. е. – 3,0 л/га, Харнес новий, к. е. – 3,0, Фронтьєр 900, к. е. – 1,7 л/га, Фронтьєр оптима, к. е. – 1,4 л/га (Заостровных В.И., Дубовицкая Л.К., 2005).

В мовах переважаючого засмічення дводольними бур’янами для обприскування посівів у фазі 2 – 3 справжніх листків культури краще використовувати Галаксі - топ, в. р. к. (1,5 – 2 л/га) у два строки з інтервалом 12 – 14 днів. За змішаного типу забур’яненості доцільно використовувати бакові суміші гербіцидів Галаксі – топ, в. р. к.(2,0л /га) із Селектом 120, к. е. (1,0 – 1,8 л /га) або з Шогуном 100, к. е. (1,0 – 1,2 л/га) за висоти бур’янів 10 – 15 см незалежно від фази розвитку сої. У разі засмічення злаковими та деякими дводольними видами бур’янів можна застосовувати Півот, в. р. к. (0,5 – 1,0 л/га) у фазі 2 – 3 справжніх листків культури та бур’янів у фазі 1 – 4 листків. За значного поширення однорічних і багаторічних злакових бур’янів сою потрібно обробляти Арамо, 50 % к. е. (2,0 л/га) або Селектом 120, к. е. (1,8 л/га ) чи Шогуном 100, к. е. (1,2 л/га) (Деревянський В., 2005).

Шкідники сої

Найнебезпечнішими шкідниками сої слід вважати: акацієву (бобову) вогнівку (особливо в Степу), яка пошкоджує тільки зерно; інші шкідники вегетативних і генеративних органів представлені сисними та листогризучими видами комах із різних родин. Найшкодочинніші – звичайний павутинний кліщ, клопи-щитники (чорношипий щитник та ягідний клоп), клопи-сліпянки (люцерновий і трав’яний), тютюновий трипс. Із листогризучих комах виділені щетинистий і смугастий бульбочкові довгоносики, гусінь лучного метелика, люцернової совки, совки-гами. Шкідниками зерна та паростків у ґрунті є личинки смугастого і степового коваликів, паросткової мухи (Грикун О., 2005).

Для боротьби з цими шкідниками застосовують різні методи боротьби, які включають в себе агротехнічні заходи боротьби, біологічні засоби боротьби та застосування інсектицидів (Бублик Л.І., Васечко В.І., 1).

Слід зазначити, що деякі сисні шкідники здатні переносити вірусну і бактеріальну інфекцію, що негативно впливає на кількість і якість продукції сої (зниження схожості насіння, товарний вигляд). Найнебезпечніші види, їх біологічні особливості наведено в додатку А.

Найбільшої шкоди посівам сої завдають павутинний кліщ, акацієва вогнівка та соєва плодожерка. Проти павутинного кліща слід використовувати такі акарициди, як Омайт 570, 57% в.е. (1,5 л/га), Нісоран, 10% з.п. (0,5 кг/га), Санмайт, 20% з.п. (0,9 л/га), Талстар, 10% к.е. (0,3 л/га), Нурел Д, к.е. (0,8 л/га). Для запобігання резистентності шкідників до препарату застосовують їх бакові суміші: Омайт 570, 57% в.е. (0,75 л/га) + Нурел Д, к.е. (0,4 л/га), Талстар, 10% к.е. (0,15 л/га) + Нурел Д, к.е. (0,4 л/га). Проти акацієвої вогнівки та соєвої плодожерки застосовують Бі-58 новий, 40% к.е. (1,0 л/га), Золон, 35% к.е. (2,5 л/га) та інші (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

Хвороби сої

Захворювання (грибні, бактеріальні та вірусні) загалом знижують рожайність сої на 15-20%, за епіфітотійного розвитку – на 50%. Найнебезпечніші - хвороби сходів, особливо за ранніх строків сівби або в разі холодної затяжної весни.

Із грибних захворювань поширеними є: церкоспороз, антракноз, аскохітоз, септоріоз, пероноспороз та ін.

Із бактеріальних – бактеріальний опік або бура кутаста плямистість і пустельний бактеріоз або бактеріальна пухирчастість чи сім’ядольний бактеріоз.

Серед вірусних захворювань найпоширеніша – вірусна мозаїка. Крім того виділяють окремо тип жовтої мозаїки та вірусне раження бруньок (Грикун О., 2005). Найпоширеніші хвороби сої в країні та їх біологічні особливості наведено в додатку Б.

У разі висівання сої з шириною міжрядь 45 см і нормою висіву 400-410, 550-600, 690-700 тис. шт./га найінтенсивніший розвиток пероноспорозу й кореневих гнилей відзначився на площах де висівали 600-700 тис. шт/га. Сильніше ражуються епіфітними хворобами рослини пізніх строків сівби. Порівняно із ранніми посівам, поширеність пероноспорозу на них збільшується на 10,7-12%, кількість хворого насіння – в 2,3 раза. За однакової норми висіву насіння менше ражуються посіви з шириною міжрядь 45 см

Проти найбільш поширених захворювань сої, таких як септоріоз, пероноспороз, фузаріоз та інші, у фазах бутонізації та на початку наливання насіння слід застосовувати фунгіциди системної дії, зокрема, Альто Супер 330 ЕС, к.е. (0,4 л/га), Фортеця ЕС к.е. (0,5-1,0 л/га), Рекс дуо, к.е. (0,5 л/га), Топсин М, з.п. (0,8 кг/га), також бакову суміш Рекс дуо, к.е. (0,25 л/га) +Топсин М, з.п (Грикун О., 2005).

1.3.6. Збирання та післязбиральна доробка

У роки з надмірними опадами і, відповідно подовженням вегетаційного періоду на завершальному етапі органогенезу сої, що часто спостерігається на Поліссі і в Західному Лісостепу доцільні десикація та сеникація, особливо сортів більш пізньої групи стиглості. Для цього застосовують Реглон Супер 50 SL, в.р.к. (2-3 л/га), Скорпіон в.р.к., 150 г/л (2-3 л/га), Сонечко в.р.к., 150 г/л (2-3 л/га), Баста 150, в.р., (2 л/га), Раундап Макс, в.р., (2,4 л/га), Везувій, в.р.к. (2-3 л/га), Гліфоган 480, в.р., (2-3 л/га), також десикаційні композиції Скорпіон в.р.к., 150 г/л (1-1,5 л/га) + азотокислий амоній (NH4 NO3) в нормі 10 кг/га, Баста 150, в.р., (1,0 л/га) + NH4 NO3 (10 кг/га) та Везувій, в.р.к. (1,0-1,5 л/га) + NH4 NO3 (10 кг/га). Оптимальним строком десикації та сеникації є вологість насіння сої 40-45%.

За необхідності підсушування рослин проводять десикацію обприскуванням розчином Басти (2 кг/га) у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів (за 10 днів до початку збирання врожаю). За рахунок цього підвищується продуктивність комбайна на 30-40% і значно зменшуються втрати насіння (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Сою збирають однофазним способом при повному дозріванні насіння (вологість 14-16%) зернозбиральними комбайнами. Жниварку комбайна переобладнують на низьке зрізування (5-6 см), молотильно-сепаруючі органи – на відповідні оптимальні режими роботи, які забезпечують мінімальні втрати зерна. Втрати зерна збільшуються, якщо посіви зріджені, збирають врожай із запізненням. Оптимальна швидкість при збиранні – 3-4 км/год (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Сою на насіння збирають у фазі повної стиглості, яка характеризується в більшості сортів повним опаданням листків, підсиханням та побурінням сіх стебел та бобів. За вологості насіння понад 12% для зменшення його дроблення частоту обертів барабана знижують до 500-600 об./хв. Обмолочене комбайном насіння негайно очищають від соломи та інших домішок і за потреби досушують до вологості 14% (Дерев’янський В., 2005).

Післязбиральну обробку насіння сої доцільно виконувати на зерноочисних сушильних комплексах типу КЗС. Якщо в господарстві вони відсутні, можна використати лінії, комплектовані з окремих зерноочисних машин і сушарок. Оптимальна вологість зерна для зберігання має становити 12-13% (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Насіння сої на току підлягає первинному очищенню на машинах ОВП -20 А, ОВС-25, СВС-5, СВС-15-01, МЗ-10 С та зерноочисних комплексах ЗАВ-20, ЗАВ – 40, КЗ-25, КЗ-50. При цьому встановлюють верхні решета з круглими отворами діаметром 7,5-8 мм, нижні – 5-6 мм, або продовгуватими отворами завширшки 4-4,5 мм.

Після первинного очищення насіння сої з підвищеною вологістю належить просушити методом активного вентилювання в бункерах БВ-12,5 і БВ -25 або в їх відділеннях ОБВ -50 і ОБВ – 100. Температура теплоносія має бути в межах 28-30 ºС протягом 4-х годин, потім насіння охолоджують. Вологість насіння сої контролюють за відносною вологістю теплоносія. При теплій сонячній погоді його досушують на відкритих майданчиках, при цьому шар має бути завтовшки не більше 10-15 см. Кондиційне насіння з вологістю не більше як 14 % очищають і сортують на машинах вторинного очищення СМ- 4; САД-10, Алмаз; К -531 «Петкус-Гігант»; К- 541 «Пектус-Супер»; СВУ-5 А; ОС-4,5 А та ін. Насіння доведене до відповідних кондицій, зберігають у сухих провітрюваних приміщеннях насипом або в мішках. Тарувати сою слід у мішки масою не більше 50 кг з відхиленням 1%. У разі зберігання сої насипом товщина шару не повинна перевищувати 1,5 м (Дерев’янський В., 2005; Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О., 2004; Дерев’янський В. П., 1994; Дерев’янський В.П., 1991; Дерев’янський В.П., 2005; Крохмаль С.Д., Бортников А.И. Шафоростов В.Д., 1989).

Розділ 2. мови та методика проведення досліджень

2.1. Характеристика об’єкту досліджень

Об’єктом досліджень виступали: колекційні сорти (отримані з Інституту рослинництва Н, м. Харків) та виробничі сорти сої.

Закладка польового досліду проводилась на дослідних ділянках Вінницького державного аграрного ніверситету. Для оцінки міжсортових відмінностей та порівняльної характеристики у рослин сої з проявом цінних господарських ознак були взяті такі сорти: Грибська 30, Соєр, Гама 85, Мепл Престоу, Юг-30, Аврора, МОН-04, ІСЗ-7, Київська 27, Фора, Альтона, Мепл Ероу, Комет, Оліма, Свіфт, Чернівецька 8, стя, Фея, Степовичка, Подільська 416, Горлиця, Стратегія, Особлива, Аркадія одеська, Нива, Зірниця, Подільська 1, Подолянка, Вінничанка, Витязь 50.

2.2. Грунтово-кліматичні мови

Дослідне поле Вінницького державного аграрного ніверситету розташоване на території ботанічного саду "Поділля". Цю територію за характером природних мов (клімату, рельєфу місцевості, поширених ґрунтів) віднесено до центральної під-зони Правобережного Лісостепу і знаходиться вона в його північній підпровінції в межах Вінницько-Немирівського підрайону агрогрунтового району Вінницької області.

За тепло-забезпеченістю і режимом атмосферного зволоження Вінницька область поділяється на три агро-кліматичних райони: північно-східний, центральний і південний. Вінницький район відноситься до центрального агро кліматичного району (Барвінченко В.І., Заболотний Г.М., 2004).

Для цього району характерне поширення сірих лісових ґрунтів легкого середньо-суглинкового механічного складу, агрохімічна характеристика яких подається в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

грохімічна характеристика ґрунту

Назва ґрунту	Сірий опідзолений середньо-суглинковий
Вміст гумусу за Тюріним, %	2,4
Вміст рухомих форм, мг.-екв. на 100 г ґрунту	P₂O₅	21,2
K₂O	9,2
PH сольової витяжки	5,8
Гідрологічна кислотність, мг.-екв. на 100 г ґрунту	4,1
Сума вібраних основ, мг.-екв. на 100 г ґрунту	15,3

Вміст гумусу в ґрунті середній, забезпеченість фосфором висока, калієм низька. Кислотність близька до нейтральної (Канаш А.Н., Глущук М.М., 1980).

Центральний агро-кліматичний район Вінницької області належить до смуги культур середньої стиглості. Характеризується помірно-теплим і вологим кліматом. Опади, температура повітря, довжина денного освітлення, сума ефективних температур безпосередньо впливають на ріст і розвиток культур. Порівняно недалеке розташування території господарства від акваторії південних морів склало тут мови для формування помірно-континентального клімату.

Весна розпочинається переважно в другій декаді березня, коли середньодобова температура повітря перевищує 0°С. Однак весняні заморозки бувають до 20 – 25 квітня (в окремі роки вони можливі і в першій декаді травня). Нічні заморозки, як правило, закінчуються при переході середньодобових температур через +5 °С і з цього часу розпочинаються до кінця листопада. Довжина вегетаційного періоду становить 190-250 днів (табл. 2.2) (Барвінченко В.І., Заболотний Г.М., 2004).

Таблиця 2.2

Кліматичні елементи центральної під-зони Вінницької області

№ з/п	Кліматичний елемент	Показник
1	Сума позитивних температур (вище+0°С)	2671-2780
2	Тривалість безморозного періоду, діб	199-205
3	Середньорічна температура повітря, °С	6,7-7,0
4	Середній з абсолютних мінімумів температури повітря, °С	-25
5	абсолютний мінімум температур повітря, °С	-32…-34
6	Середня дата першого приморозку (восени)	1-7.X.
7	Середня дата останнього приморозку (весна)_	23-25.IV.
8	Тривалість вегетаційного періоду, діб	190-250
9	Сума опадів за вегетаційний період, мм	369-425
10	Сума опадів за рік, мм	530-540
11	Сума ефективних температур (вище +10 °С) за вегетаційний період, °С	980-1100
12	Тривалість періоду зі сніговим покривом, днів	87-90
13	Середня глибина промерзання ґрунту, см	55-57
14	Переважаючий напрямок вітру	Пн.-зх.

Середня дата останнього та першого приморозків у повітрі збігається з датами переходу середньодобових температур вище + 10°С і нижче восени. Цей період відповідає активній вегетації рослин з довжиною у середньому 155-160 днів. Довжина періоду з промерзанням ґрунту в середньому 66-72 дні, при глибині промерзання 50 – 55 см (коливається від 22 до 81 см). Сніговий покрив невеликий (20-25 см) і нестійкий. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК) становить 1,7 – 1,8. За середньобагаторічними показниками перехід середньодобової температури повітря через +5 °С навесні (початок вегетаційного періоду) проходить 6 – 10 квітня.

Перші приморозки на поверхні ґрунту бувають в останні дні вересня, у повітрі – в першій декаді жовтня. Останні приморозки весною на поверхні ґрунту спостерігаються в другій п'ятиденці травня, у повітрі – в третій декаді квітня (Барвінченко В.І., Заболотний Г.М., 2004).

Опадів протягом року випадає 503-590 мм. Із цієї суми близько 70 % опадів приходиться на теплий період року і 30 % - у холодний.

2.3. Аналіз погодних мов у роки проведення досліджень

наліз даних агрометеорологічних спостережень показує, що гідротермічні мови 2008 року були близькими до середніх багаторічних даних, 2009 році виявлено суттєві відхилення від норми, що в свою чергу дало можливість об’єктивно оцінити дію і взаємодію цих факторів на продукційний процес сої (табл. 2.3) та рис. 2.1.

Для сої характерне нерівномірне використання води за фазами росту і розвитку рослин: водоспоживання за період сходи-гілкування становить 7-8%, гілкування –цвітіння – 20-22, цвітіння- формування бобів – 29-31, наливання бобів- достигання – 35-40%. Для сої критичним за вологоспоживанням є період цвітіння-наливання насіння, коли дефіцит води може призвести до різкого зниження врожаю.

В досходовий період, під час проростання насіння сої, коли необхідна досить значна кількість вологи в ґрунті в 2008 році в квітні місяці випало аж 97 мм, що більше порівняно із середньо багаторічною на 49 мм, тому сходи були дружніми і повними. На відміну квітня місяця 2009 року, де спостерігали відсутність опадів, тому проводили штучний полив у рівці перед сівбою, період посів–сходи значно затягнувся. Щодо температурного режиму, то середньодобові температури в цей період перевищували середні багаторічні значення на 1,2–2,3 ºС. В подальшому випадання опадів характеризувалося значною динамічністю, але розподіл їх за періодами вегетації був відносно нерівномірним.

Літній період 2008 року був помірно теплим і дощовим. Температурний режим мало чим відрізнявся від середніх багаторічних показників. Опади розподілялися досить нерівномірно. Всього за період квітень–вересень випало 438 мм при нормі 382 мм (табл. 2.3). При цьому у червні випало 45 мм, липні – 102 мм, у вересні– 95 мм, що менше на 29 мм, в липні та серпні більше відповідно – на 24 та 43 мм порівняно із середніми багаторічними

Таблиця 2.3

Характеристика метеорологічних мов

Місяць	Середньомісячна температура повітря, °С	Сума опадів, мм
Середньо- багаторічна	2008	2009	Середньо- багаторічна	2008	2009
Квітень	8,1	9,3	10,4	48	97	0
Травень	14,4	13,6	14,0	61	41	40
Червень	17,9	18,1	18,9	74	45	110
Липень	20,0	19,5	20,4	78	102	46
Серпень	18,5	20,2	18,6	69	58	7
Вересень	14,2	13,0	15,8	52	95	19
Квітень – вересень	15,5	15,6	16,4	382	438

Скачать документ бесплатно Скачайте в формате документа WORD

Blog

Міжсортові відмінності у рослин сої за проявом господарсько-цінних ознак в мовах дослідного поля ВДАУ