Курсовая: Утворення Ураiнськоi Народноi Республiки
У нч з 24 на 25 жовтня 1917 року в Петроград перемогло збройне повстання
очолюване бльшовиками.
Подó у Петроград втала пробльшовицьки настрона частина трудящих Украни,
однак переважна бльшсть ó народних мас пдтримувала полтику партй, як
входили до складу Центрально Ради, - партй соцальних реформ нацонального
вдродження. Тому перехд в Укран влади до Рад бльшовикам вдалося здйснити
лише в пролтарському Донбас. В бльшост ж районв Украни подó розвивалися
накше. Особливо напружене становище склалося у Кив.
Одержавши повдомлення про повалення Тимчасового уряду, керивництво
Центрально Ради прийняло резолюцю, в якй засуджувалось збройне повстання у
Петроград. Не маючи пдстав захищати Тимчасовий уряд, укранськ партó все ж
таки висловилися проти переходу влади до Рад робтничих солдатських
депутатв, бо вони не представляли вс㺳 революцйно демократó.
Центральна Рада вважала, що в такй ситуацó можливий диний вихд, щоб вона
стала дйсною, фактичною, крайовою владою, - це утворення Урансько Народно
Республки. 7 листопада 1917 року був оголошений текст III Унверсалу
Центрально Ради.
лВднин Украна ста Укранською Народною Республкою. - говорилося в
Унверсал. Ц Ми твердо станемо на нашй земл, щоби силами нашими помогти всй
Росó, щоб вся Республка Росйська стала федерацúю равних вльних народв.
Михайло Грушевський нагалошував: на тому, що подбна лширока автономя
обьективно дае початок ó перетворенню у лповну державу. вже через два
мсяц псля проголошення УНР на весь голос заявила, що вона лповною
державою : 22 счня IV Унверсал Центрально Ради сповстив, що лвднин УНР
ста самостйною, не вд кого незалежною державою. Зрозумло були нши
чиновнки (конфлкт з Раднаркомом, проблеми мжнородного визнання), що зумовили
ршучий поворот до повно незалежност, однак з точки зору еволюцó лчистих
державних форм, цей шлях закономрним.
З цього часу досить активно вдбуваться процес формирування удосконалення
державного ладуУНР.
Органзаця центрально влади. Особливе мсце в структур вищх
органв УНР займала Центральна Рада. У III Унверсал мстиця конструкця,
згдно з якою Центральна Рада поставлена Укранським народом лразом з братнми
народами Украни. берегти права, здобут боротьбою, а в IV Унверсал сказано
лМи Укранська Центральна Рада, представниця робочого народу Ц селян,
робтникв солдатв.
У декларацях Генерального Секретарату вживаються правов означення
Центрально Ради: лзаконодавчий орган, лпредставницький орган, нарешт,
лреволюцонний демократичний парламент.
Проте, незважоючи на вс ознаки парламенту, Центральна Рада мала свою певну
специфку. По-перше, вд самого початку в основоположних документах Центрально
Ради постйно декларувалася, що вона тимчасовим органом, який ма припинить
свою дяльнсть, псля скликання Всеукранських Установчих зборв. По-друге,
Центрально Рада формувалася не шляхом загальних виборв, а на основ
делегування до ó складу представникв рзних демократичних, громдянських
органзацй.
Прагнучи у питаннях державного будвництва спиратися на вс соцальни верства
населення Украни, Центральна Рада намагалася розширити свою соцальну базу.
Саме з цúю метою на початок грудня 1917 року був спланований I Всеукранський
зТзд Рад робтничих, селянських та солдатських депутутаiв. За нормами
представництва депутати зТзду мали представляти усi Украiнськи землi.
Своi намiри щодо цього зТiзду малu i бiльшовики Украiни. Вони намагалися
шляхом переобрання складу Центральноi Ради перетворити ii на зразок росiйського
ЦВК.
Всеросiйський зТiзд Рад робiтничих, селянських та солдатських депутатiв
розпочав свою роботу 4 грудня 1917 року у Кив. На нього прибуло понад 2000
депутатв, переважно селян, серед яких большивки складали трохи бльше ста
чоловк. Зрозумло, що при такому спввдношен сил зТзд висловив повну довiру
i пiдтримку Центральнiй Радi та Секритарiату. В резолюцii зТiзду, зокрема,
говорилося: лЗ проголошенням третього Унiверсалу Центральна Рада стала на шлях
широких соцiальних i полiтичних реформ i приступила до скликання Украiнськиx
Установчих зборiв, яким дино Центральна Рада може передати усю повноту влади в
Укран. ЗТзд вважа переобрання Центрально Ради несвочасним недоцльним.
Бльшовики були змушен залишити зТзд i переiхати до Харькова, де провели
свiй окремий зТiзд.
Незважаючи на всi своi зусилля, лiдери Центральноi Ради не змогли швидко
добитися повноцiнного територiального представництва, хоча це питання не
сходило з порядку денного практично до останнiй хвилини iснування Центральноi
Ради. Пiдсумок проблем представництва пiдбивався 20 березня 1917 року. На
засiданнi Малоi Ради виступiв Михайло Грушевський. Вiн нагадав, щo склад
Центральноi Ради поповнився новими органiзацiями украiнських мас, якi одна за
одною виходили на полтичну арену. Центральна Рада прагнула як найскорше
передати сво мсце представництву утворенном на пдстав виборчого права
Укрансько земл.
Приймалися окремi акти, що визначали правовi засади дiяльностi Центральноi
Ради. Зокрема, 25 листопада 1917 року було схвалено закон про утримання
Центральноi Ради за державний кошт, 16 квiтня 1918 року Ц закон про
недоторканнiсть членiв Центральноi Ради, тобто вони кoристувались такими ж
правами, як i лкласичний парламент. 9 квiтня Центральна Рада затвердила закон
про право безмитного придбання книжок та iнших виданнь бiблiотекою Центральноi
Ради.
Функцii украiнського уряду виконував Генеральний Секритарiат. Пiсля
оголошення IV Унiверсалу Генеральний Секретарiат перетворився на Раду Народних
Мiнiстрiв.
Уже пiсля утворення УНР укрiнський уряд пережив чимало криз, зумовленних
рiзними факторами, i в результатi за часiв Центральноi Ради його склад мав
такий вигляд: голова мiнiстрiв Ц Голубович (укр. с.-р.); мiнiстри: внутрiшнiх
справ Ц Ткаченко (укр. с.-д.); вiйськових i морських справ Ц Жуковський (укр.
с.-р.); судових Ц Шелухiн (укр. с.-ф.); земельних Ц Ковалевський (укр. с.-р.);
харчових Ц Колiух (укр. с.-д.); працi Ц Михайлiв (укр. с.-д.); пошт i
телеграфiв Ц Сидоренко (с. сам.); залiзничних шляхiв Ц Сокович (укр. с.-р.);
фiнансiв Ц Препелиця (укр. с.-р.); просвiти Ц Прокопович (с.-ф.); торгiвлi й
проимислу Ц Фещенко-Чопровський (с.-ф.); державний секретар закордонних справ Ц
Любинський (укр. с.-р.); державний контролер Ц Лотоцький (с.-ф.).
Перед украiнським урядом постали тiж самi проблеми, що й перед Центральною
Радою. Це були соцально-економчн проблеми державотворення.
У галуз державотворення псля проголошення УНР на перший план поста
проблема, яка полягла в прагненн роздлити лсферу впливу мж Генеральним
Секретаратом самою Центральною Радою, хоча вона так не дстала свого
розвТязання. В результатi сталося так, що Центральна Рада як законодавчий орган
i Генеральний Секретарiат як орган виконавчий займалися одними й тими ж самими
питаннями, по яких приймались то постанови, то закони. Наприклад, протягом
грудня 1917р. i Центральна Рада, i Генеральний Секретарiат зверталися до
проблеми цiноутворення. На жаль, навiть конституцiя УНР не вирiшила цii
проблеми.
Однак за тих умов укранськй справ значно бльшо шкоди завдавало не
протистояння лглок влади, а партйн чвари й суперечки мж полтичними
силами, як реально впливали на державне будвництво.
Центральна Рада все ж таки зробила важливий крок в напрям формування
державного механзму, ухваливши 25 листопада 1917р. закон про порядок видання
нових законв, вдповдно до якого залишалося лв сил доприйдучих змн
законодавчим порядком ус державн уряди й установи, як зоставадлися на
територó Укрансько Народно Республки по день 7 листопада 1917р.. Цей акт
фактично заклав правов основи державного будвництва. Видан ще до жовтневого
перевороту унверсали й декларацó мали здебльшого полтичний
пропагандистський характер та були разарахован на тривалий переговорний процес
з росйським центром щодо кожного генерального секретаря, кожного конкретного
повноваження. Проте жовтнeвi подii в Петроградi докорiнно змiнили ситуацiю i
поставили Центральну Раду перед необхiднiстю термiново будувати державу в
повному обсязi.
Як вiдомо, в аналогiчнiй ситуацii бiльшовики ламали стару державну машину.
Лiдери Центральноi Ради, навпаки, прагнули пристосувати ii до потреб
нацiонального самовизначення. Наприклад, вiдповiдно до спецiального закону,
ухваленого Центральною Радою 9 грудня 1917р., функцii Головноi скарбницi та
Украiнського Державного Банку виконували Киiвська губернська скарбниця та
Киiвська контора Держбанку.
Варто звернути увагу й на таку деталь. Однi iнституцii починали дiяти ще до
того, як вiдповiдним чином ллегалiзувалися. Так, посада Генерального
контролера iснувала ще в першому складi Генерального Секретарiату, однак 23
березня 1918 р. його канцелярiя пода на розгляд Центраоьно Ради проект закону
лПро тимчасову органзацю державного контролю. Створення ж деяких нших,
навпаки, декларувалося значно ранше, нж до них доходили руки. Ще в жовтн
1917 р. Деклараця Генерального Секретарату передбачила органзацю
економчного комтету. Однак ця дея стала реалзуватися лише в останн мсяц
снування Центрально Ради, коли 31 березня 1918 р. до не надйшов проект
закону лПро вищу економчну раду УНР.
Органзаця мсцево влади. ³ загальн принципи вперше
окреслив ще до утворення УНР М.Грушевський, який розробив таку схему: лЩоб не
було няко тсноти вд власт людям, щоб вона не коверзувала людьми, не
накидала м сво³ вол, нема бути ншо власт тльки з вибору народнього!
В I Унверсал з цього приводу зазначалось таке: лКожне село, кожна волость,
кожна управа повтова чи земська, яка стоть за нтереси укранського народу,
повинна мати найтснш органзацйн зносини з Центральною Радою. Там, де
через яксь причини влада зосталась у руках людей, ворожих до укранства,
приписуемо нашим громадянам широку, дужу органзацю та усвдломлення народу, й
тод перевибрати адмнстрацю.
У Ш Унверсал також йшлося про проблеми мсцевого самоврядування:
лГенеральному Секретарству внутршнх справ приписуемо : вжити всх заходв до
закрплення й поширення прав мсцевого самоврядування, що являються органами
найвищо адмнстративно влади на мсцях.
Як бачимо, Центральна Рада намагалася об'днати два момента. З одного боку,
домну дея надання органам мсцевого самоврядування широких прав
повноважень, а з другого Ц визначення меж цих повноважень з покладення
кервництва всúю системою самоврядування в масштабах крани на Генеральне
секретарство внутршнх справ. Та не тльки й не стльки ця, до певно мри,
теоретична дилема, заважала нормальному формуванню мсцево адмнстрацó й
самоврядуванню. Три основн проблеми, з рештою, визначили долю цього процесу.
По-перше, невизначенсть само системи нституцй, як мали закласти фундамент
мсцево влади. Поряд з органами мсцевого самоврядування, бльшсть яких
перейшла в спадщину ще вд Росйсько держави, дяли губернськ повiтовi
комiсари Центральноi Ради, та згаданi в Ш Унiверсалi лоргани революцiйноi
демократii. Всi вони функцiонували за власним розсудом без механiзму
взхамодó й точного розмежування лсфер впливу. Навпаки Ц деяк найважливш
питання взагал вилучалися з х компетенцó, що в свою чергу призводило до
утворення нових органв.
Унверсал зобов'язав лправительство долати допомочi мiсцевим самоврядування
ради робiтничо-селянських i солдатських лепутатiв, вибраних з мiсцевих людей,
тобто з'явилася, точнiше Ц легалiзувалася, ще одна ланка, оскiльки Ради не
припиняли своi дяльност. Справд, х не можна було гнорувати, IV
Унверсал визнав цей факт, але конкретно лне вписав х в снуючу структуру
мсцевих органв.
На початку березня Центральна Рада затвердила новий
адмнстративо-терироральний подл Украни, подливши ó на 30 земель. Отже,
органзаця мсцево влади мала вдпов1дати новим умовам, але Центральна Рада
не встигла це зд1йснити.
По-друге, органи мсцевого самоврядування мсцева державна адмнстраця не
мали ресурсв для здйснення свох повноважень реального впливу на мсцеве
життя.
По-трете, вдсутнсть належно правово бази; законодавство в цй сфер
обмежувалося переважно загальними, здебльшого декларативними нормами, що
мстилися в унверсалах Центрально Ради декларацях ó Генерального
Секретарату. Правовий статус комсарв Центрально Ради фактично визначався
положенням, прийнятим ще Тимчасовим урядом для свох представникв. В Укран
розроблявся закон про утворення нових органв влади на мсцях, однак до цього
проекту, за свдченням П.Христюка, лбуло тльки приступлено.
Наприкнц счня 1918 р. Центральна Рада нарешт ухвалила довгожданний
земельний закон, в якому робиться спроба якось врегулювати вдносини мж
численними органами, що здйснювали владн повноваження на мсцях. лВерховне
порядкування всма землями з х водами, надземними пдземними багатствами, -
зазначалось у ст.4 закону, - належить до скликання Укранських Установчих
зборв Укранськй Центральнй Рад. Порядкування в межах цього закону
належить: землями мського користування.- органам мського самоврядування;
ншими Ц сльським громадам, волосним, повтовим губернським земельним
комтетам в межах х компетенц㳻. Ця спроба так не одержала свого
завершення.
Правова невизначенсть збергалася до останнього дня снування Центрально1
Ради, коли, нарешт, конституця УНР, прийнята 29 квтня 1918 р., не звела все
до спльного знаменника. У ст.5 говорилося: лНе порушуючи дино сво³ власт,
УНР нада свом землям, волостям громадам права широкого самоврядування,
додержуючи принципу децентралзац㳻.
Крм ц㺳 загально норми, до конституцó увйшло ще дв статт, як
визначали вдносини субТектiв самоврядування з державною адмiнiстрацiю. Так,
Радам Управам громад, волостей земель лналежить дина безпосередня мсцева
власть. Мнстри УНР тльки контролюють х дяльнсть, безпосередньо через
визначених урядовцв, не втручаючись до справ, тим Радам Управам призначених,
а всяк спори в цих справах рша Суд Укрансько Народно Республки. Що ж до
само Ради Народних Мнстрв, то до ó компетенцó входили лише т питання,
як лзстаються поза межами установ мсцево самоуправи або дотикають цло
УНР, причому Рада Народних Мнстрв не може лпорушувати законом установлених
компетенцй органв мсцевого самоврядування.
Вйськове будвництво. Ще до утворення УНР Центральна Рада
здйснила значну роботу по укранзацó вйськових формувань як на територó
Украни, так на фронт, хоча ó лдери стояли на позицях створення
нерегулярно армó, а народно млцó. З цього питання в Укран йшла гостра
полтична боротьба.
Незабаром псля утворення УНР для кервництва вйськовим будвництвом було
створено Генеральне секретарство вйськових справ, яке 12 листопада стало до
роботи. Очолив його С.Петлюра, однак наприкинц грудня вн подав у вдставку,
й на цй посад його замнив М.Порш.
У тому ж листопад Генеральне секретарство вйськових справ прийняло ршення
утворити Генеральний вйськовий штаб, до складу якого входило клька управлнь,
зокрема вйськово-полтичне та нтендантське, вддлв (органзацйний,
загальний, вйськово-комсаратський, артилерйський, звТязку) та спецiальна
комiсiя, що мала вирiшувати проблеми офiцерiв-украiнцiв, якi служили в
росiйськiй армii й залишилися лбез роботи. М.Порш видав спецiальний наказ
згiдно з яким до украiнського вiйська приймалися лише лофiцери, що були родом з
Украiни.
Паралельно закладалися правовi основи вiйськового будiвництва. Так, 23 грудня
з'явився закон лПро вiдстрочення призова на вiйськову службу i
вiдкомандирування з неi громадаян Украiнськоi Республiки, потiм Ц закон лПро
утворення Комiтету по демобiлiзацii армii i, нарештi, 16 сiчня Ц тимчасовий
закон про утворення укрaiнського народного вiйська, який остаточно закрiпив
перемогу тих, хто виступав за загальне озброння народу. Вдповдно до цього
закону тодшню армю належало демоблзувати й замнити нгародною млцúю для
оборони вд зовншнього ворога, причому до прийняття остаточного закону мав
розпочатися набр нструктарв, як псля вдповдно пдготовки приступили б
до органзацó народно млц. Реальн подó показали всю люзорнсть подбних
планв, коли пд час муравйовського наступу на Кив виявилося, що Центральнй
Рад не вистачае регулярно армó.
Псля того, як на початку березня 1918 р. Центральна Рада повернулася до
Кива, ó вйськову концепцю було змнено. Було проведено реорганзацю
Генерального вйськового штабу, а у квтн вйськове мнстерство й Генеральний
штаб виробили новий план органзац армó на основ територального набору.
Укранська армя мала складатися з восьми корпусв пхоти й чотирьох корпусв
кнноти. Розроблялися й нш заходи (зокрема, план призову, який мав
разпочатися восени), спрямован на формування регулярно армó. Крм того,
Центральна Рада прагнула розвТязати питання, пов'язанi iз соцiальним захистом
вiйськовослужбовцiв. Так, 16 квiтня Генеральне Писарство надiслало Центральнiй
Рад законопроет про допомогу смСям вiйськовополонених.
Та було вже пiзно. Однак не варто причини загибелi Центральноi Ради шукати
лише в ii прорахунках на вiйськовiй справi Ц вони тiльки поповнили ниску
фатальних помилок, що iх допустила Центральна Рада за свою недовгу iсторiю.
лЧинностi властей по охоронi революцii Органiзацiя, що
сьогоднi визначаться узагальнюючим термном лспецальн служби, теж була
уразливим мсцем в дяльност Центрально Ради, хоча й превертала увагу ó
лдерв ще до утворення УНР.
Пд час жовтневих подй у Кив гасло лзахисту революц㳻 вийшло на переднй
план. Спочатку цúю справою займався, так званий, Революцйний комтет охорони
революцó на Укран, який було створено за ршенням Мало Ради 25 жовтня.
Серед прийнятих ними за клька днв снування актв можна видлити лОбовТязкову
постанову, якою зокрема, заборонялися лзiбрання i вiча пiд вiдкритим небом i
всякi iншi виступи на вулицi.
Майже одночасно Мала Рада видала постанову лПро загальне керiвництво
чинностями власей по охоронi революцii, згiдно з якою цi функцó покладалися
на Генеральний Секретарат, той, у свою чергу, мав лспиратися на органи
революцйно демократ㳻. Крм того, при Головному начальнику Кивського округу
утворювалася комся для лтого, щоб н одне розпорядження виходило без ó
затверджзення. До ó складу входили по одному представнику вд Генерального
Секретарату , Укранського Генерального вйськового комтету, Ради Ш-го
Укранського вйськового з'зду, Киiвського мiського самоврядування.
Для виконання ц㺳 постанови Генеральний Секретарат утворив при Генеральному
секрктарств внутршнх справ лособливу комсю з представникв вдомств, до
яко перейшли справи по охорон порядку та спокою на Укранû. В нформацó
Генерального Секретарату з цього приводу мстився заклик лпо всх справах, що
торкаються охорони порядку на Укран, звертатися до комс㳻. Було
опублковано й затверджено Генеральним Секретаратом лПравило призду до Киева
пд час тепершньо вйни в звТязку з загальним планом розгрузки Кива.
нша справа, що вдповдн органи як в центр, включаючи й сам Генеральний
Секретарат, так на мсцях не мали реальних сил можливостей для
здйснення свох повноважень, заклики втановити порядок не давали
позитивних результатв.
Отож, не дивно, зазначав з цього приводу В.Винниченко, що населення лшукало
якихось засобв рятунку, а це, на його думку, цлком природнм шляхом призвело
до органзацó, так званого, лв1льного козацтва. В.Винниченко тримався досить
деалзовано точки зору на ц формування. лНайбльш свдомий, полтично й
нацонально, елемент села, - писав вн, - брав на себе завдання охорони порядку
й ладу в свой околицû.
Втм не тльки романтичн почуття, а цлком практичн мркування визначили
нтерес лдерв Центрально Ради до формування лвльного козацтва та х
прагнення повернути його у рчище загального державотворчого процесу. Це
засвдчуе, зокрема, Деклараця Генерального Секретарату вд 12 жовтня 1917 р.,
в якй наголошувалося, що в умовах лепдемó грабежв, самосудв, анархстських
виступв безвдповдальних груп найкращим засобом боротьби з цим лихом слд
вважати активну самодяльнсть самооборону населення.
16-19 жовтня в Чигирин вдбувся з'зд вiльного козацтва, який ухвалив
лобрати Генеральну Козацьку Раду з Наказним Отаманом на чолi (ним став
П.Скоропадський), а також лскликати губернiальнi зТiзди, щоб оборати кошових
отаманiв, з старшиною, що надасть органiзованостi i сили козацькому руховi.
Намiчена з'iздом структура вiльного козацтва мала такий вигляд : лСело нехай
гуртуться з селом, волость Ц в курнь, повт Ц в полк, губерня Ц в кш, з
сотенними, курнними, полковими та кошовими отаманами старшиною на чол. Вс
козаки нехай озброюються додержуються вйськового строю.. З'зд також
обговорив статут вiльного козацтва, затверджений Генеральним Секретарiатом 26
листопада, згiдно з яким вiльне козацтво ставило за мету забезпечення спокою в
Украiнi.
З метою пiдтримання громадського порядку формувалися також мiлiцейськi
структури. Вiльним козацтвом i мiлiцiю лвдало одне те саме секретарство
внутршнх справ. На початку счня 1917 р. проблеми лвльного козацтва
перейшли до компетенцó секретарства вйськових справ.
Якщо ж спробувати дати узагальнюючу характеристику карально полтики
Центрально Ради, то вона вд самого початку була двозначною. Очевидним факт,
що Центральна Рада не залишила кривавого слду в сторó, навпаки, можна
навести чимало прикладв ó повно безпорадност. Так, навть, напередодн
збройного конфлкту з радянською Росúю у нею пд боком активно майже вльно
дяли бльшовицьк органзацó, публкувалися опозицйн видання. Серед них
найзапеклший опонент Центрально Ради Ц газета лПролетарская мысль. Разом з
тим, вдомими й протилежн факти, досить назвати лише розстрл арсенальцв у
счн 1918 року.
Втм, ця раздвонсть була зумовлена загальною хворобою Центрально Ради, яка
впливала на ó дяльнсть, - насамперед органзацйною неспроможнстю.
Весною 1918 року вже псля повернення до Киева, Центральноа Рада вдалася до
останнх спроб якось змнити ситуацю. Саме тому пропнувалося розширити
повноваження губернських комсарв Ц м надавалося право лвидавати обовТязков
повтанови по справах, якi торкаються порушення громадського порядку та спокою i
державноi безпеки. Губернськi комiсари мали застосувати за порушення виданих
ними обов'язкових постанов штраф до 3000крб. або карати тюрмою строком до 3-х
мiсяцiв.
Крiм того, 6 квiтня Центральна Рада ухвалила утворити лАнкетно-слiдчу комiсiю
для дослiду випадкiв анархii й неправомiрного поводження властей цивiльних i
вiйськових, з'ясування полiтичних i соцiальних умов на мiсцях. Анкетно-слiдча
комiсiя утворювалася у складi 25 членiв Центраольно Ради мала виконувати
так функцó: лдослд неправомрного поводження властей цивльних вйськових
на мсцях, вживання заходв видання розпоряджень щодо усунення попередження
цих явищ, зТясування полiтичноi i соцiальноi ситуацii на мiсцях, а також iншi
завдання. Все це свiдчело про позитивну тенденцiю в полiтицi Центральноi Ради,
яка прагнула боротьбу з анархúю поднати з боротьбою проти зловживань
представникв мсцево влади, а головне, мати якусь обТктивну картину того, що
вiдбуваться за межами столиц.
Судова система. 27 листопада Мала Рада затвердила
запропонований Генеральним Секретаратом законопроект, вдповдно до якого лсуд
на Укран твориться менем Укрансько Народно Республки. 12 грудня
Секретарство судових справ внесло на розглд Центрально Ради законопроект про
утворення до скликання Установчих зборв тимчасового Генерального Суду, через
3 дн вн був ухвалений Центральною Радою.
лГенеральний Суд, - йшлося в статт 1,- складаться з 3-х депаратментв:
цивльного, карного адмнстративного викону по цлй територó Украни
вс функцó, належн дос Правительствующему Сенатов в справах судових в
справах нагляду над судовими установами особами судового вдомства. Члени
Генерального Суду мали звання генеральних суддв, а х повноваження Ц до
затвердження Генерального Суду на основ конституцó Ц визначалися
дореволюцйним росйським законодавством, зокрема лУчреждением судебных
установлений. Цим же законодавством керувалися й суди першо нстанцó.
Проблем чинност законодавства колишньо Росйсько мперó торкалися ще дв
статт зазначеного акта. Так, у ст.8 вказувалося, що лГенеральний Суд в свой
чинност пристосовуться до законв, нормуючих чиннсть Правит. Сенату,
порядку х з ниншнм законом про утворення Генерального Суду ухвалами
законодавчого органу Украни, а в ст.9 птверджувалося, що лдекрети Правит.
Сенату в справах повсталих на територó Украни подан йому до проголошення
Генеральним Судом сво³ дяльност визначаються УНР за правосильн
обовТязков для судових установ Украiни".
Генеральний Суд пiсля формування свого персонального складу мав розробити
свiй лдокладний регламент i через секретарство судових спарв подати його на
затвердження Центральною Радою. Взагалi це секретарство мало значний вплив на
дiяльнiсть Генерального Суду.
У подвiйному пiдпорядкуваннi опинилася так звана лпрокураторiя. З одного
боку вона дiяла при Генеральному Судi i називалася Ц Прокураторiя Генерального
Суду, а з другого Ц ii регламент затверджувався секретарством судових справ, i
воно ж надавало одному з прокурорiв звання старшого й доручало лпровiд над
прокураторiю. На початку счня 1918 року Центральна Рада ухвалила спецальний
закон
лПро упорядження прокураторського нагляду на Укранû.
Важливий крок на шляху формування судово системи Центральна Рада зробила 30
грудня 1917 року. Вона спецальним законм визнала лнеправомочнсть кивсько,
харквсько й новочеркасько судових палат з 1 грудня 1917 року одночасно
ухвалила ще один закон Ц лПро заведення апеляцйних судв. Повноваження,
лобсяг длання й внутршня органзаця нових апеляцйних судв за деякими
деталями майже не вдрзнялись в1д попереднх судових палат.
Нарешт, необхдно назвати й закон лПро умови обсадження порядок обрання
судв Генерального апеляцйних судв вд 23 грудня 1917 року. Вс судд
обиралися Центральною Радою бльшстю в 3/5 голосв.
Цкаво, що наприкнц вибори суддв проходили в обстановц конкурентно
боротьби. Як свдчать протоколи засдання Центрально Ради вд 2 квтня 1918
року, на ньому було обрано 5 Генеральних суддв, при чому для голосування
пропонувалося 17 кандидатур. Так само для обрання членами Кивського
апеляцйного суду пропонувався 41 кандидат, за списком для голосування було
внесено 30 кандидатв, а обрано лише 10.
Наприкнц квтня 1918 року Центральна Рада знову мала розглянути питання
про Генеральний суд. Так, 18 квтня Генеральне писарство винесло на ó розгляд
проект закону лПро змну Артикулу Закон про Генеральний Суд, яким, зокрема,
йому пропонувалося надати й функцó Головного Вйськового Суду щодо справ,
виршуваних на територó Украни.
Законодавча дяльнсть Центрально Ради. Проголошення УНР
докорнно змнило орúнтири в обстановц, коли молода держава опинилася
вч-на-вч з проблемою невдкладного законодавчого регулювання найважливших
проблем життя крани.
25 листопада Центральна Рада ухвалила закон про порядок видання законв,
згдно з яким лдо сформування Федеративно Росйсько республки утворення ó
конституцó виключне й неподльне право видавати закони для УНР належить
Центральнй Радû, а лправо видавати розпорядження в обсягу урядування на
основ законв належить Генеральним Секретарям УНР. Разом з тим, цей закон не
пдтвердив дю лвсх законв постанов, як мали чиннсть на територó УНР до
27 жовтня (тобто росйського законодавства) не були скасован Унверсалами
законами постановами Центрально Ради й Генерального Секретарату. Водночас
розпочався процес формування власно правово системи.
В галуз державного будвництва найбльш вагомим з огляду на стратегчн
завдання Центрально Ради став закон лПро вибори до Установчих зборв
Укрансько Народно Республки. Це був найбльший за обсягом закон, прийнятий
Центральною Радою, 183 статт якого детально регламегтували порядок органзацó
й проведення виборв.
Закон затверджувався в 2 етапи. Спочатку, ó листопада 1917 року Центральна
Рада ухвалила його перший роздл, що складався з 10 глав: лЗагальн статтû
(у нй, зокрема, наводився перелк лвиборчих округ), лПро виборче право
(вдповдно до статт 3 лправо участ в виборах до Установчих зборв УНР мають
громадяни Росйсько республки обох полв, котрим до дня виборв вийде 20
рокв, позбавлялися ж виборчих прав лзасуджен правосильними судовими
вироками, лневиплатн боржники, признан правосильною судовою установою
зловмисними банкротами, лслужащй у в1йську, що самовльно покинули вйсько,
а також лчлени роду, що царював в Рос㳻), лПро установи, котр вдають
проведенням виборв до Укранських Установчих Зборв (ц функц належали
лголовнй, окружним, повтовим городським комсям по справах виборв до
Укранських Установчих зборв та дльничним виборчим комсям (головнй
комсó, яка обиралася Центральною Радою у склад 16 осб, доручалося, зокрема,
лЗагальне пильнування ходу виборв обмрковування засобв необхдних для х
прискорення, а також лвироблення видання загальних нструкцй постанов на
доповнення чи розвиток цього закону та нструкцй про Його здйснення), лПро
виборч списки, лПро кандидатськ списки, лПро подавання подрахунов
виборчих карток, лПро встановлення результату виборв(в основу покладалася
пропорцйна система), лПро порядок вступлення на мсце членв, як виступають з
Укранських Установчих зборв, лПро забезпечення вльност правильност
виборв (цей закон прямо встановлював систему покарань за т, чи нш
порушення Ц наприклад, лвинуватий в самовльнм здйманн, розрванн, закритт
або змненн привселюдно виставлених виборчих вдозв, оповсток або спискв,
як виходять вд груп виборцв, карався арештом на строк до 1-го мсяця або
штрафом до 100крб.), лПро трати на вибори до Укранських Установчих Зборв.
16 листопада Центральна Рада затвердила 2-й роздл закону про вибори до
Укранських Установчих зборв, 3 глави якого визначали специфчн особливост
виборв лв армó, флот тилу. Законом було затверджено ще й лПарвила про
спльну з цивльним населенням участь в виборах частин армó флоту та
лнструкцю для користування роздлом 1-м Закону про вибори до Установчих
зборв УНР.
Вибори мали вдбутися 27 грудня 1917 року, а Установч збори вдкритися Ц 9
счня 1918 року. В деяких округах вибори справд пройшли. Потм вйна вдсунула
вибори на другий план, лише 11 кв1тня Мала Рада ухвалила провести х 12
травня там, де вони невдбулися.
Досить неоднозначно розвивалася дяльнсть Центрально Ради в сфер, умовно
кажучи, лправового забезпечення економчно реформи. Тодшня деологя цих
перетворень визначалася проголошеними Ш-м Унверсалом гаслами лупорядкування
прац робтництва, лдоброго упорядкування виробництва, лрвномрного
розподлення продуктв споживання. Вдповдно Центральна Рада мала виробити
правов пдходи до реалзацó сво³ концепцó лсоцально орúнтованоû
лкерованоû економки, однак вона не досягла ц㺳 мети, насамперед через
полтичн причини, хоча в той же час прийняла ряд важливих актв.
На перший план вийшла проблеми власно валюти Ц в умовах кризи грошового
обгу. На початку счня Центральна Рада ввела в дю Тимчасовий закон про випуск
державних кредитних блетв УНР. Закон встановлював, що вони випускаються
Державним Банком в розмр, суворо обмеженому дйсними потребами грошового
обгу.
Деяк акти регламентували оподаткування. Зокрема, вдповдно до закону вд 9
грудня 1917 року вс державн податк й прибутки, як на пдстав снуючих
законв збиралис я на територó УНР, визнавалися лприбутками державного скарбу
УНР. Генеральний Секретарат закликав населення сумлнно свочасно вносити
податки.
Нарешт, справжнм каменем спотикання для Центрально Ради виявися державний
бюджет, який так не вийшов за меж промжних ршень. 11 квтня 1918 року був
ухвалений закон лПро тимчасов розписк видаткв на 1918 рк. Поки буде
лскладений ухвалений перший бюджет УНР,- зазначалося в цьому закон,-
державн видатк переводяться на пдстав тимчасових розписв, як складаються
вдповдними мнстерствами на кожн 4 мсяц подаються Мнстерства Фнансв
на затвердження Центрально Ради. Певн кроки зробила Центральна Рада в
галуз соцального законодавства, ухваливши, щоправда з великим запзненням,
закон лПро 8-ми годинний робочий день, причому цей закон виходив за меж сво³
назви, оскльки визначав не тльки тривалсть лробочого часу, а й
регламентував найм жнок неповнолтнх, нчну працю, торкався лособливо
шкдливих виробництв робт та нше.
Ценральна Рада торкнулась багатьох галузей права Ц вд кримнального
(скасувавши Ш Унверсалом смертну кару й видавши 19 листопада 1917 року закон
про амнстю) до мжнародного (наприклад, 26 квтня Генеральне Писарство подало
на ó розгляд законопроект про приднання до Всесвтнього поштового союзу).
Оцнюючи ж чинники що негативно вплинули на зоконодавчу дяльнсть
Централно Ради, слд, звичайно, вказати на брак часу й професоналзму.Проте
найбльш вдчутно на нй вдбилися полтичн й деологчн пристраст.
Найхарактернший приклад Ц проблема власност.
Як вдомо, Центральна Рада, ó лдери постйно декларували прагнення
розбудувати Укранську державу на соцалстичних засадах. Так, наприклад,
М.Грушевський вдзначав: лбудумо республку не для буржуазó, а для трудящих
мас Украни. Це визначило ставлення лдерв Укранського уряду й до приватно
влсност. Грушевський вжива термн лналежати й лкористуватися. В документах
Центрально Ради бачимо т ж сам термни лправо порядкування, лправо
користування. М.Грушевський, зокрема,був ршучим противником самого понятя
лсвятсть прав власностû. Особливе заперечення у нього викликала дея
власност на землю. Ш Унверсал скасував право приватно власност на землю.
Генеральний Секретарат розповсюдив офоцйне розТяснення до Унiверсалу, яким
пiдкреслив, що скасування прав власностi на землю й перехiд iх до трудящого
народу слiд розумiти лу тому смислi, що право власностi на цi землi переходить
до народу Украiнськоi Республiки, отже, вiд дня опублiкування Унiверсалу
колишнiм власникам забороняться землю продавати, купувати, закладати, дарувати
чи передавати будь-кому у власнсть ншим способом, оскльки ц земл
визнаються Укранською Центральною Радою такими, що належать не окремим особам
чи нституцям, а всьому трудящому народу, причому скасування власност, як
весь земльний лад на Укран, мають пдтвердити й остаточно встановити
Укранськ Установч збори". Вдповдно до цього документа заборонялися
самочинн захоплення земель й вс подбн лреволюцйнû акцó.
Аналогчний принцип був покладений в основу земельного законопроекту,
ухваленого наприкнц счня 1918 року. Ним, зокрема, встановлювалося, що лземл
вдводяться земельними комтетами в приватнотрудове користування сльським
громадам та добровльно складеним товариствам. Незважаючи на те, що закон
дозволяв лперехд права користування в спадщину, основна пролема Ц людини,
земл й рлл Ц так лишилися неврегульованою, що врешт-решт призвело до
фатальних наслдкв. За свдченням В.Винниченка, лсльський пролетарат в
обцянки закони про землю не врив, бльше врячи реальним фактам, а з ншого
боку, дея лсоцалзацó землû викликала обурення заможного селянства, ляке
лаяло Центральну Раду й агтувало на вс боки проти неû. У цих супурчностях
Центральна Рада й зустрла свй останнй день Ц 29 квтня. Бльше того,
одночасно з конституцúю, де взагал нчого не сказано про власнсть,
Центральна Рада нарешт ухвалю поправку до земельного закону, вдповдно до
якого длянки розмром до 30 десятин не пдлягають лсоцалзац㳻.Проте це вже
нчого не могло зм1нити.
Так ж полтичн чинники визначали й долю закону про нацонально-персональну
автономю вд 9 счня 1918 року, де йшлося про право нацональних меншин на
лсамостйне устроння. нацонального життя в межах Укрансько Народно
Республки. Вдповдно до закону для здйснення цього права передбачалося,
зокрема, укладення спецальних лнацональних кадасрв, або менних спискв,
вдповдних нацональностей, а остаточне ршення вс1х проблем нацональних
меншин, зокрема копметенця, так званих, лНацональних союзв (саме м, згдно
з законом, лвиключно належить право представництва дано нацó, яка живе на
територó УНР, перед державними громадськими установами), пдлягае розгляду
затвердженню укранським парламентом.
Однак, незважаючи на всю зовншню привабливсть, цей закон, який нколи
характеризують як лпрояв великодушност укранських полтичних лдерв, подю,
що не мала прецеденту в сторó людства, викликав неоднозначну реакцю в
тодшньому суспльств. Як, зауважу Д.Дорошенко, проблема полягла в тому, що
серед всх лзапланованих нацональних меншин тльки поляки прагнули
органзуватися на грунт захисту свох нацональних нтересв. Найбльш
складною виявилася ситуаця з росйськомовним населенням. лЦе все були
елементи, як зжилися з росйською культурою, дорожили нею, були пройнят
загальноросйським патротизмом. Вс вони зовсм не хотли визнавати себе на
Укран за якусь лнацональну меншсть. Сьогоднщнй лрусский чи лмалорос
мг завтра нацонально усвдомитись стати вже укранцем. Навпаки,
сьогодншнй соцалст-укранець, ставши бльшовиком, дивився на лукранський
нацоналзм як на щось реакцйне вступав з укранським рухом в боротьбу.В
результат, закон про нацонально- персональну автономю в лдйсност не
викликав някого признання з боку тих, кого мав ущасливити,- з боку
нацональних меншостей.
Ще складншою виявилася доля закону про громаданство вд 2-4 березня 1918
року, згдно з яким громадянином УНР визнавався той, лхто народився на
територó Украни звТязаний з нею постiйним перебуванням. В законi
визначалися досить стислi термiни подачi клопотань, пов'язаних з украiнським
громадянством (вiд 3 до 6 мiсяцiв з дня опублiкування закону), а також дозволу
на перебування в Украiнi iноземцiв i тих, хто вiдмовився вiд украiнського
громадянства (знов-таки вiд 3 до 6 мiсяцiв). Мiнiстр судових справ УНР
С.Шелухiн визнав, що закон лскладений поспiхом.
Слiд звернути увагу i на закон про державну символiку. М.Грушевський вважав,
що гербом Украiни мiг би стати ляк символ творчоi мирноi працi золотий плуг на
синiм тлi. Навколо плуга голова Центральноi Ради пропонував розмiстити лзнак
староi Киiвськоi держави Володимира Великого, герби Галицько-Волинського
князiвства та Гетьманщини (лкозак з мушкетом). Внизу, пiд плугом, мали бути
розмiщенi герби Кива Львова, а в гор Ц голуб з оливковою глкою. Проте
бльш злоденн проблеми вдсунули геральдичн пошуки на другий план, до того ж
змнилася й позиця М.Грушевського. Отож, 12 березня 1918 року Мала Рада
затвердила лВолодимирв тризуб державним гербом УНР.
Паралельно продовжувалася робота над проектом конституцó УНР. 12 листопада
VII сеся Центрально Ради на свому засданн заслухала доповдь
М.Грушевського про проект конституцó Украни. Згаду ó й IV Ун1версал, де
сказано, що Установч збори мають ухвалити конституцю й закрпити в нй
лсвободу, порядок добробут на тепер на будуч часи.
Та сторя повернула все по свому, конституцю ухвалила Центральна Рада 29
квтня 1918 року в останнй день ó снування.
Перший же погляд на конституцю перекону в тому, що вона позбавлена
будь-якого деологчного чи пропагандистського забарвлення. Вражае те, що у
вир полтичних пристастей народився такий нейтральний документ. 82 статт
конституцó об днан у 7 роздлв (загальн постанови, права громадян Украни,
органи влади УНР, Всенародн збори УНР, Суд УНР, нацональн союзи, про
тимчасове припинення громадянських свобод). Вдповдно до конституцó
лверховним органом власт УНР являються всенародн Збори, як безпосередньо
здйснюють вищу законодавчу власть в УНР, вища виконавча влада належить лРад
Народних Мнстрв, а лвищим органом судовим есть Генеральний суд УНР.
Вдповдно до конституцó УНР мала б стати парламентською республкою. Був
обраний президент УНР у предостаннй день снування Центрально1 Ради, який
повинен був змцнити ó позицó.
Останн дн Центрально Ради повчальн уроки. 4 грудня
Центральна Рада отримала ультиматум Раднаркому за пдписами Ленна Троцького.
У вдповд на ультиматум (ó пдписали В.Винниченко й С.Петлюра) Раднарком
обвинувачувався у грубому замаху на лправо самовизначення Украни шляхом
навТязування iй своiх форм полiтичного устрою. Бiльшовики незважаючи на
численнi декларацii про лсамовизначення нацiй аж до вiддiлення, не переводили
своiх вiдносин з Украiною в площину мiжнародного права.
Постае закономiрне запитання: чому перед такою загрозою Центральна Рада не
змогла протистояти бiльшовицькому наступу?
Вiдповiдь лежить у площинi двох факторiв Ц зовнiшнього й внутрiшнього.
Лiдери Центральноi Ради опинилися перед вибором Ц де шукати допомоги проти
ворога нашого нацiонального визволення Ц Росii. Одна частина стояла за те, щоб
шукати ii в народi, йдучi назустрiч його соцiально-еконмiчним прагненням, а
друга частина Ц закликання на помiч проти бiльшовицькоi навали нiмецького
вiйська. Члени украiнськоi делегацii пiсля переговорiв у Брест-Литовську 9
лютого за новим стилем звернулися iз закликом до нiмецького народу про помоч.
Але приход нiмецькоi армii на Украiну не дав очiкуваних результатiв, а навпаки.
Орúнтаця надя на зовншн сили провалилась, бо нмц себе почували на
укранськй земл не як лприятелû, а повноправн хазя.
Вдграв свою негативну роль у боротьб з бльшовизмом такий внутршнй
фактор, як вчна пррва мж задумом його втленням в життя, що виявилася у
спробах Ценрально Ради реалзувати намчену соцально-економчну програму та
нездатнсть Центрально Ради налагодити ефективний державний механзм. А
неспроможнсть виршити длему Ц проритет прав нацó чи прав людини ( вибрали
перше) врешт-решт визначило долю Центрально1 Ради.
