Історія русів
| Вид материала | Документы |
- Робоча програма курсу "Історія філософії України " Для спеціальності 030300 «Історія», 162.85kb.
- Ліхтей І. М. Історія середніх віків, 1009.98kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Календарний план 5 клас Історія України 35 годин Школа На навчальний рік Вчитель, 61.69kb.
- Програма з української літератури для бакалаврів спеціальності "українська мова І література", 149.75kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Історія України 1, 369.82kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 273.83kb.
Хан Іслам-Гірей, подякувавши Хмельницькому за такий добрий дарунок, відмовився, одначе, від союзу його з ним і з Малоросією, виставляючи непоборними причинами тому мирне становище Султана, його Імператора, з Польщею і свару Султанську з могутніми сусідніми державами Європейськими і Азіатськими, у яку і Татарські війська неодмінно будуть задіяні. А радив би Хмельницькому прийняти до себе за гвардію друга свого Мурзу Тугай-бея з його ордою числом в чотири тисячі; але й то під виглядом найму, на що сей Мурза має виключне право або особливий привілей, а він за поведінку та вірність Мурзи і за війська його ручається і відповідає, обіцяючи в усьому іншому бути безсумнівним Хмельницькому приятелем та опікуном, бо спробував не раз непостійність Поляків і знає досконало підступний їхній характер, за що поклявся він собі бути вічним їм недругом. Хмельницький, бувши добрий політик в ділах міністерських, того тільки і прагнув, аби звідати помисли Ханські стосовно Поляків, а кореспонденція його з ним для того розпочата, щоб попередньо прихилити Хана на свій бік, попереджуючи Поляків, про котрих він знав, що не забудуть подарунками своїми та обіцянками прихилити Хана на свій бік, щоб він, у разі потреби, зробив військами своїми диверсію в Малоросію. Отож, приставши Хмельницький на Ханські пропозиції, послав у Крим сина свого Тимофія, аби уклав угоду з Тугай-Беєм і перебував з таємними дорученнями при дворі Ханському в характері міністра.
Гетьман Хмельницький, ратоборствуючи цілую зиму на Поляків, послав на них загони військ своїх в усі поселення Малоросійські, що лежали позаду його позицій, і очистив од них та од ЖидІвства ту частину Малоросії по самий Київ і Канів. Тії із них, хто сторожив начальство і митниці, були винищені до ноги, а майно їхнє та озброєння відібрані на військо. Найзначніше ж шляхетство Польське, себто їхні вельможі, як от Князь Вишневецький, Яблонський, воєвода Кисіль та багато інших, що мешкали в Малоросійських містах та містечках, колишніх рангових Гетьманських та старшинських, а опісля захоплених ними свавільно і привласнених собі навічно, за поданням начебто Сенату і Речі Посполитої, якими вони цілковито володіли, а саме: в Лубнах, Золотоноші, Трахтемирові та інших, випроваджено з честю з городів оних, зваживши, що деякі з них були Руської породи і навернулися за перших переслідувань до Католицтва і Поляцтва; а інші, бувши в чинах і на посадах Малоросійських, управляли народом і посадами розсудливо і лагідно. І таким всім жодної кривди не вчинено, а лише за привласнення неправильним чином Малоросійських маєтків стягнена з них контрибуція грішми, кіньми, військовим спорядженням та хлібом, і все те вжито на військо. Також і Жидове, визнані народом у доброму поводженні і не вредними, а корисними у співжиттю, викупились ціною срібла та речами, для війська потрібними, і відпущені за границю без озлоблення.
На початку 1648 року мав Хмельницький готового при собі війська, добре озброєного, сорок три тисячі сімсот двадцять чоловік, і в тому числі реєстрових Козаків 35 тисяч, охочекомонних, або волонтерів, 4 900 та Запорозьких Козаків З 820 чоловік. З першого квітня того року, звідавши він, що Коронний Гетьман Павло Потоцький з численною Польською армією, зібравшись під Кам'янцем Подільським, іде вниз рікою Дністром до Уманщини, виступив супроти нього з двадцятьма п'ятьма тисячами війська, залишивши решту в міцному становищі над рікою Буг резервним корпусом. І, йдучи вниз рікою Ягорликом, вислав проти армії Польської декілька партій легких військ і наказав їм, нападаючи на авангард Польський, відходити від нього скоропоспішно, вдаючи, що вони їх лякаються, і всі війська Козацькі від того тікають до кордонів Татарських. А тим часом повернувся Хмельницький з усім військом у степ до Жовтих Вод, де, укріпивши на узвишші обоз свій окопами та важкою артилерією і полишивши в ньому трохи піхоти з в'ючними кіньми, вилаштуваними натомість кінноти, заховався вночі осторонь обозу за очерети та балки тамтешні. Гетьман Потоцький з військами Польськими, женучи перед собою загони Хмельницького, наткнувся на обоз Козацький, за котрий загони того поховалися, і, замріявшись, що все од нього тікає і ховається, без певного розміркування та приготовлений, не укріпивши навіть обозу свого, повів одразу атаку на табір Козацький. Учинена з обох боків стрілянина з гармат та мушкетів вчинила чимало грому та тріскотняви, а дим, що з того піднявся, затьмарив обрій і покрив войовників. Хмельницький в той самий час з усім військом вийшов зі схованки і, пройшовши обозами Польськими до самого тилу їхніх військ, ударив на них з усією несподіваністю і, зробивши перший, дуже поцільний постріл з гармат та мушкетів, напустився згодом списами. Поляки, щойно дізнавшись про напад ворога, почали на нього обертатися, але вже ним переможені і змішані були. Убивство вчинено жорстоке і повсюдне. Поляки, одстрілявшись на обоз Козацький, не встигли зібратись з новими набоями, захищалися самими шаблями; та шаблі супроти списів — оборона вельми слабка, і Козаки перекололи ними Поляків понад дванадцять тисяч, а серед них убиті Сенаторські діти: Шембек і Сапіга і багато Полковників та інших значних людей. Закінчилось тим, що вони розбіглися у великому безладді світ за очі, полишивши обоз свій зі всіма обладнаннями і запасами на здобич Козаків. На погоні схоплено в полон чиновників Польських сорок дев'ять чоловік, а серед них сам Гетьман Потоцький. Битва ця відбувалася Квітня 8-го, в день Суботній, і Хмельницький, відправивши на місці вдячний Богові молебень за таку славну над недругом звитягу, поховав мерців своїх і Польських, а живих Бранців польських і Гетьмана їхнього Потоцького вислав як Новий дарунок Ханові Кримському, від якого отримав вдячний адрес із запевненням про незмінну дружбу його до Хмельницького і до всієї нації Малоросійської і з обнадіюваням про готовність свою на їхню допомогу на випадок потреби і як скоро з'явиться до того можливість.
Гетьман Хмельницький, вирушивши од Жовтих Вод, поспішив з військами Козацькими до міста Кам'янця-Подільського, котрий вважався нарівні з Кодаком непереможною у Поляків твердинею і був гніздом, або збірним пунктом для військ Польських, що висилалися на Малоросію. Резервному корпусу своєму, що був під командою Писаря Генерального Максима Кривоноса, велів іти з правого боку армії — над рікою Бугом. Наближаючись до Кам'янця, застав там Хмельницький нового Гетьмана Калиновського зі свіжими Польськими військами, що розташувався під батареями фортеці. Він влаштував і укріпив табір свій на видноті у ворога і впродовж перших днів робив об'їзди і огляд табору Польського і фортеці з легкими з обох боків перестрілками; а 16-го числа Травня, удосвіта повів Хмельницький атаку на табір Польський з боку фортеці, під яку ще з опівночі підповзла з долішнього боку значна частина його піхоти з самими мушкетами та списами. І коли з боку Козацького почалася на табір Польський сильна стрілянина з гармат та мушкетів і вчинено зумисне великий ґвалт од війська, то в ту саму пору піхота Козацька, вискочивши заздалегідь і відкривши собі проходи у фортеці за водою, вдерлася через них всередину фортеці. Гарнізон тамошній, не очікуючи ніколи з того місця нападу, як з боку неприступного і самою натурою, себто кам'яною стелею, укріпленого, обернувшись до того місця спиною, оглядав уважно бій, що точився внизу за фортецею, а Козаки, напавши на нього зненацька в тил, повалили більшість солдатів гарнізонних списами долу, а решта з них хоча і обернулися на ворога і почали боронитися, але вже було пізно, і все перемішалось, і вони винищені Козаками всі до єдиного. Отож, очистивши Козаки фортецю тую від гарнізону, обернули з батарей гармати на табір Польський і вчинили в ньому ядрами і картечами велику руйнацію. Поляки, відчувши загибель свою з тої фортеці, котру вважали своїм захистом, були здивовані і вражені і почали в повному безладді тікати з табору; а Хмельницький, зауваживши вдалі дії піхоти своєї з фортеці і втечу Поляків з їхнього табору, наступив на нього всією потугою і, зайнявши його з малим спротивом, погнався кіннотою своєю за втеклими Поляками, з котрих небагато врятувалось втечею, а решту вбито, і табір дістався у здобич переможцям з численною артилерією і всілякими запасами. При похованні обосторонніх убитих нараховано тіл Польських у фортеці і поза нею 12 713, а Козацьких лише 377, і сія велика нерівність приписується вдалому здобуттю фортеці і табору зі слабким спротивом від Поляків та їхньому недбальству.
У Кам'янці-Подільському залишив Хмельницький достатній гарнізон Козацький і, розкомандирувавши звідтіль чимало корпусів і деташаментів на всю Малоросію, суміжну з рубежами Польськими та Литовськими, звелів начальникам тих команд виганяти і винищувати Поляків і жидів, де вони ними знайдені будуть, а паче стежити за рухом військ Польських і Литовських всередині їхніх земель і їх відбивати при границях, а йому давати про те знати для підпомоги. І тії деташировані були: Обозний Генеральний Носач і Полковник Дорошенко в Галичину і Князівство Острозьке; Писар Генеральний Кривоніс і Полковник Лукаш Шаблюка через Київ до міста Слуцька і ріки Случі; а Осавул Генеральний Родак і Полковники Остап Нестелій та Федір Богун до ріки Прип'яті і далі в Литву; Хорунжий Генеральний Буйніс і Полковники охочекомонні Яків Гладкий і Кіндрат Худорбай — за Чернігів, у Полісся та СІверію; а сам Хмельницький з головним військом, переходячи Малоросію серединою, спинився під містом Білою Церквою і звідтіль 28 травня розіслав у Малоросію прокламацію свою, або універсал, наступного змісту: «Зіновій-Богдан Хмельницький, Гетьман славного війська Реєстрового і Запорозького і всієї по обох сторонах Дніпра сущої України Малоросійської, вам усім, Малоросійським по обох сторонах ріки Дніпра, Шляхетним і Посполитим, більшого чи меншого чину людям, а особливо шляхетно уродженим Козакам, Істій братії нашій, сим універсалом нашим ознаймуємо, що не без причин наших слушних мусильсьмо зачати війну і підняти зброю нашу на Поляків, через котру що ся, при всесильній допомозі Божеській, на Жовтій Воді Апріля 8-го, а згодом під Кам'янцем Мая 16-го над ними, Поляками, стало, то всім Вам уже досконало єсть відомо. Тепер же, по двох тих над Поляками нерівних битвах наших, скоро стало відомо, що вони, тим нещастям своїм розгнівані і розлютовані бувши, не лише самі Панове і Княжата коло Вісли і за Віслою многі на нас стягають і гуртують війська, але і самого найяснішого Короля свойого Владислава, Пана нашого милостивого і отця ласкавого, на нас підмовляють, підбурюють, аби з усіма силами своїми прийшовши в Україну нашу Малоросійську, латво нас вогнем і мечем завоювали і, мешкання наше сплюндрувавши, зруйнували і в порох і попіл обернули, а самих мас вибили, інших же в немилосердну неволю забрали і на інші найвіддаленіші за Віслу місця випровадили, славу нашу не лише в частині світу Європейського справедливо славлену, але і в одлеглих за морем Чорним країнах Азіатських доволі народам тамошнім відому, скасували і поглинули. Постать вилисьмо в намірі нашому не супроти Короля, Пана нашого милостивого, а супроти Поляків гордих, за нізащо маючих його Королівські високоповажні привілеї, нам, Козакам, і всім взагалі Малоросіянам дані, права і вольності наші стародавні, при нас заховані і укріплені, мужнім і безстрашним, при помочі Божій, станути серцем і збросю. Для цього, прибувши од Кам'янця і станувши обозом нашим військовим тут, під Білою Церквою, пишемо до вас сей універсал, через котрий закликаємо і заохочуємо вас всіх, Малоросіян, братію нашу, до нас, до компанії воєнної, а теє прикладаємо і сповіщаємо, що вони. Поляки, подлуг їх же хронікерів Польських свідчення, од нас, Савроматів і Русів уродившись і пішовши і заєдно спочатку з самовласною братією нашою, Савроматами й Русами, бувши, а неситої слави і багатства душевредного собі шукаючи, од сопребування і інше найменування, єже єсть Ляхи й Поляки, собі учинивши і за Віслу заволікшись, на чужих грушах і землях, там, між знаменитими ріками Одрою і Віслою засіли; багатьом околичним землям і панствам Німецьким і іншим західнім і північним пошкодивши і держави їхні з людськими оселями завоювавши і розбійницьким чином минулих тих стародавніх віків утрутивши і укривши собі, заволоділи. Згодом, доки спливло чимало часу, в оселях своїх понад Віслою, на просторих тамошніх чужих землях розплодившись і примножившись, а приреченими людськими шкодами і здирствами недоволені бувши, повстали даремно і безсовісно, яко же колись Каїн на Авеля, на Русів, альбо Савроматів, власну з древніх часів природжену братію свою, і за проводом Короля свого Казимира Великого, уже їм сього імені Третього, року од, Рождества Христового 1333 альбо 1339 звлаща змалілим і зубожілим тоді Київським і Острозьким і іншим справжнім Руським Князям нашим, завоювавши їх своєю неситістю, привлащали і підкорили істинні і прадавніх часів землі і провінції Сарматські, альбо Козацькі, наші, Руські, од Подоля, Волиня і Волох посполу і аж до самого Вільня і Смоленська, довгі і обширні границі свої імущії, а саме: землю Київську, Галицьку, Львівську, Холмську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемишлівську, Мстиславську, Вітебську, Полоцьку. І не лише в згаданих землях і провінціях наших Руських славне ім'я наше Козацьке скасували, але, що найгірше і найжалобніше, всіх тих, братію нашу, Роксолянів, у невільниче підданське ярмо запрягши, од віри батьківської Православної, душеспасенної Греко-російської відторгнули і до погубної Унії і Римського заблудження силою, ґвалтом і многими над совістю Християнською муками і тиранством привабили і приневолили, всіх перших Князів та Королів своїх Польських, що благочестя наше Греко-російське зберігали і утвердили, привілеї і мандати знехтувавши, знищивши зовсім супроти політики шляхетської і доброї совісті, їх скасували. Та коли і того душевредного, що в погибель тягне, Схизматичного їхнього неситого вчинку (єже благочестя святе на УнІю обернули і честь Козацьку в нечестя та незнання перетворили) замало було для їхньої заздрості і гордості, то, нарешті, положилися були, мимо волі Королівської, Пана нашого милостивого, і з самих крайніх і останніх, від Піль Диких сущих, а саме: Чигирина, Трахтемирова, Переяслава, Полтави та інших многих міст і сіл, по обох сторонах ріки Дніпра зостаючих, України Малоросійської власної, предковічної отчизни нашої, од Святого Рівноапостольського Князя Володимира Київського, котрий святим хрещенням Русь просвітив, благочестям правдивим І непорушним сяючих найзначніших людей і Козаків, вигубити і викоренити; а самим поспольством, альбо посполитим народом нашим, заволодівши, і не лише в ярмо невільниче їх запрягти, але, по своїй безбожній волі, і душевредну правилам священним і святих отець наших противну прийняти Унію, чого уже певні були знаки і документи, коли не лише многих Козаків і міщан, братію нашу, пси дозорці Лядські поїли і коли плітками фальшиве панам своїм оскаржували, і на згубу голів їх приправили, і добрами та маєтками їхніми заволоділи, що і мені, Хмельницькому, од нецнотливого сина і брехуна Чаплинського, дозорці Чигиринського, прийшлось було терпіти і голову позбути; але і віру нашу Православну завжди лаяли і безчестили, священиків наших благочестивих з будь-якої, хоч найдрібнішої, причини ганьблячи, лаючи, побиваючи, розкривавляючи, волосся і бороди видирали і утинали. Які ж вам самим всім Малоросіянам од них, Поляків і Жидів, їхніх орендаторів і улюблених факторів, по сей час являлися кривди, тяготи, озлоблення та руйнації, тут ми тих не іменуємо, поневаж ви самі про них відаєте і пам'ятаєте. Теє лише тут вам нагадуєм, аж до якої прийшли були єсте неволі у Поляків, що двом або трьом, які у місті на вулиці або в домі своєму зійшлися, заборонено і не вільно було вам з собою перемовитись і про потреби свої господарські побесідувати, без чого акти Християнські і весільні бути не можуть. І що Бог Творець дав людині уста на глаголання, тії Поляки строгими указами своїми боронили, і німувати над політику і всьогосвітні звичаї вам було наказано. Який то незносний тягар і вуст замикання поневаж милість Божа всемогутня благословила і помогла нам зброєю нашою воєнною одсікти і відімкнути, звитягою уславленою в двох вищеречених перемогах над Поляками, супостатами нашими. Тоді нехай буде повсякчас хвалене і возвищуване ім'я Його Божеське, яко не занехаяв зітхання безустників і сліз ваших, через Поляків пролитих і проливаних! А що ми нинішню з Поляками учинили війну без відома і ради вашої всенародної, за теє ви нас не жахайтеся! Бо ж ми вчинили так для ліпшої користі вашої і нашої, навчившись обережності і кращого військового керування з прикладу попередніх братій наших, що під Кумейками і в гирлі ріки Тясмину з Поляками у недавно минулих часах війну мали і що поневаж перед війною своєю універсалами своїми, до вас на всю Україну засланими, повідомили Поляків про свій противний їм намір. Тоді, тим повідомленням попереджені, Поляки, як і належало запобігти лихові своєму, приготувались і на подолання їх військ Козацьких приспособились. І ми теж такого нещасливого випадку втрималися аж по сюю пору із цим універсалом про розпочате з Поляками діло воєнне повідомленням нашим. А тепер, як відати вам, всім взагалі Малоросіянам, про те сповіщаємо, так і до компанії воєнної на прийдешнє з ними ж, Поляками, діло воєнне вас викликаємо і заохочуємо. Кому мила віра благочестива, од Поляків на Унію перетворена, кому з вас люба цілість вітчизни нашої, України Малоросійської, і честь ваша шляхетська, од Поляків знищувана, вельми зневажена, топтана й лаяна, той всяк не як виродок, але як зичливий і люб'язний син вітчизни своєї, по вислухуванню сего універсального ознаймення нашого до нас у табір під Білу Церкву на добрих конях і зі справною зброєю неодкладно і спільно з нами, прикладом старовічних, валечних і многим народам в околичних краях славних предків своїх, стануть мужньо і небоязко, при всемогутній допомозі Божій, супроти Поляків, своїх грабівників, злобителів і супостатів, рачить. Бо ж коли не звелите допомогти нам в даній воєнній кампанії, то знайте ж, як Поляки нас подолають, певне, і вас всіх, Малоросіян, без жодного браку і респекту, подлуг давнього злого наміру свого, не лише вогнем і мечем зруйнують і спустошать, але і всеконечним віри нашої благочестивої і святої викоріненням та наругою рештки ваші і чад ваших в полон загорнуть і в неодмінну довічної неволі вберуть одежу. Краще тоді і благокорисніше нам за віру Святу Православну і за цілість отчизни на плацу воєнному, од зброї бойової полягти, аніж в домах своїх, яко невістюхам, побієнними бути. Коли ж бо помремо за благочестиву віру нашу, то не лише слава і відвага наша лицарська у всіх Європейських та інших краях, далеких землях славно пролунає, але й уповання наше, єж за благочестя вмерти, буде безсмертя сповнене і мученицькими вінцями од Бога вінчане. Не бійтеся тоді, вашмосці, братіє наша, шляхетно уроджена Малоросійська, Поляків, хоча б і найчисленнішї були їхні війська! Але взірцем славних і великих Русів, предків своїх, при своїй правді, за. благочестя святе, за цілість вітчизни і за поломання колишніх прав і вольностей своїх станьте спільно з нами супроти тих своїх кривдників і руїнників, з несумнівною надією своєю од бід нинішніх визволення і всемогучої благодаті Божої, в прийдешньому випадку воєнному, на супостатів наших допомогу нам створити готової, якої то благодаті Божественної уже і суть знаки, перше: дворазова вище пойменована звитяга над Поляками; друге: щирая прихильність всього війська низового Запорозького на поміч нашу напоготові зостаючого, крім того, що вже при нас єсть тисяч три з лишком; третє: найясніший Хан Кримський з всіма ордами допомагати нам у потребі готов єсть на Поляків, при котрому, для ліпшої певності, і сина старшого Тимоша резидувати ми залишили, і тепер готової за його Ханської милості доброї і воєнної орди Кримської йде до нас тисяч з чотири із паном Тугай-Беєм, мурзою значним; четверте: і Козаків реєстрових, братії нашої, п'ятнадцять тисяч, що од Гетьмана Коронного з Барабашем Полковником і з Німцями при Гетьманичу виправлені були в суднах водних і румом проти нас, і біля Кодака оддавши Барабаша, недруга вітчизняного, а підхлібника Лядського, Дніпровим глибинам, до нас пристало і воєнній в обох разах експедиції значно допомогло нам, слушно тую присягу зламавши, котру на вірність Гетьманом Коронним у Черкасах перед сіданням у судна водні під зброєю Лядською, яко невільники і полонені, було змушене виконати, коли самі Поляки до зламання тої присяги суть виною І початком, самі перші поламавши, мимо волі Королівської, права і вольності стародавні Козацькі і Малоросійські і присягу свою на приязнь при нерушимості цілій давніх прав і вольностей, Козакам і всім Малоросіянам навзаєм учинену; п'яте: із власних їм людей три тисячі драгунії, перед Кодацькою битвою в передній сторожі бувшої, вірність і присягу свою зламала і, Гетьманів Коронних полишивши, до нас добровільно прилучилася, так для того, що була покривдженою в своїх заслугах, яко ж і задля того, що розуміла ненависть і злобу Гетьманів своїх Коронних і всіх панів Польських, до всіх нас, Малоросіян, сущу і на всеконечне наше і віри нашої Православної викорінення і вигублення великим гнівом подвигнену, воліли краще йти за нами, Малоросіянами, при правді й істині сущих, що права і вольності свої обстоювали, ніж за своїми Поляками, що неправедно на викорінення наше повстали, пихатою люттю розпалювані;