Української Самостійної Соборної Держави нелегальними засобами. Бо якщо легальні партії й організації потребували закон

Вид материала

Закон

Подобный материал:

• Української Самостійної Соборної Держави нелегальними засобами. Бо якщо легальні партії, 392.87kb.
• Молодіжний Націоналістичний Конгрес Гендерна агенція консультації та інформації, 842.66kb.
• Україна, 88.84kb.
• Національна Рада" загальні положення демократичне об’єднання, 211.01kb.
• Відповідно до статті, 47.44kb.
• Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної, 209.58kb.
• Основні положення теорії держави та права, 84.69kb.
• День Соборності України зараз є національним святом нашої держави. Вцей день у 1919, 351.72kb.
• Закон україни, 2652.18kb.
• План : Грушевський історик І патріот свого народу. Суспільно-політичні погляди, 123.47kb.

"що ватажки націоналістичної банди... - прямі агенти Гітлера". А далі: "Вони хочуть, щоб Радянська Україна порвала теперішній сою з російським, біло­руським та іншими народами СССР і виділитися в окрему державу... Вони хочуть таким чином перетворити Україну в колонію німецького імперіалізму... Нехай буде відомо всім, кого втягнули в озброєні банди українсько-німецьких націоналістів, що справжні партизани нещадно знищують німецько-фашистських загарбників... ".

УПА була побудована за принципом регулярної армії, в її відділах пану­вала військова дисципліна. На самому початку усіма відділами командував Клим Савур-Клячівський. Перший штаб УПА знаходився на північному заході, на Волині, в районі Костополя. Він складався в дійсності з членів військового штабу ОУН-Бандери північнo-західного краю, який перетво­рено в штаб УПА. Шефом штабу був Василь Івахів - "Сонар". Після його смерті (13.5.1943) на цей пост покликано колишнього старшину армії УНР полковника Леоніда Ступницького-Гончаренка, який не був членом ОУН. Два інші не члени ОУН сповняли головні пости в штабі УПА: полк М.Омелюсік, керівник оперативного відділу, і полк. Литвиненко, керівник розвідки.

УПА поділялася на три групи, які відповідали трьом воєнним округам (ВО); група Північ (командир Дубовий), група Північний Захід (командир Рудий), група Південь (командир Еней). Із формуванням нових відділів на Волині й Поліссі та поширенням її діяння влітку 1943 року на інші терени, початкова структура УПА зазнала змін

У серпні 1943 року відбувся ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН, на якому головою центрального Бюра Проводу ОУН обрано Романа Шухевича (25 серпня). Восени 1943 року Головний військовий штаб Центрального Проводу ОУН, яким від весни керував Роман Шухевич, переорганізовано у Головний військовий Штаб УПА і створено пост Головного командира УПА. Переорганізація керівництва УПА тривала до кінця листопада 1943 року. З кінцем листопада Р.Шухевич почав виконувати обов'язки Головного командира УПА під псевдонімом Тараса Чупринки, а О.Перебийніс пере­брав пост виконуючого обов'язки шефа Головного військового Штабу.

Обидва були остаточно затверджені на своїх постах 27 січня 1944 року.

У 1944 році організаційна структура УПА вже була устійнена. Територія дій УПА була поділена на три краї: Північний край (Волинська й Жито­мирська області), Західний край (Львівська, Тернопільська, Станіславівська, Чернівецька й Дрогобицька області) і Південний край (Вінницька і Кам'янець-Подільська області). Сили УПА були поділені на три, зглядно чотири територіальні одиниці (групи): УПА-Північ (Полісся, Волинь, Житомир­щина), УПА-Південь (Вінницька і Кам'янець-Подільська області), УПА-Захід (Холмщина, Засяння, Галичина, Карпати, Буковина) і УПА-Схід, до якої належали центральні й східні землі України. Ця остання одиниця УПА не мала остаточної структури і не існувала довго. Першими командирами УПА були: УПА-Північ: Роман Клячківський - полковник "Клим-Савур"; УПА-Південь Омелян Грабець, полк. "Батько"; УПА-Захід: Василь Сидор, майор "Ростислав Вишитий", "Шелест".

Територіальні краї УПА ділилися на Воєнні Округи, а саме: УПА-Північ: 1. ВО "Турів", УПА-Північ: 2. ВО "Заграва", 3. ВО "Волинь-Південь"; УПА-Південь: 1. ВО "Холодний Яр", 2. ВО "Умань", ВО "Вінниця", УПА-Захід: 1. ВО "Лисоня", 2. ВО "Говерла”, 3. ВО "Чорний Ліс", 4. ВО "Маківка", 5. ВО "Буг", 6. ВО "Сян".

Але цей поділ найдовше зберігся на терені дій УПА-Захід, до якої нале­жало шість ВО, а саме: 1. ВО Львів-місто, 2. ВО Львівська область. 3. ВО Тернопільська область, 4. Станіславівська область, 5. ВО Дрогобицька область, 6. ВО Перемищина і Лемківщина

Головний командир УПА мав у своєму розпорядженні і Головний війсь­ковий Штаб (ГВШ), який складався з наступних відділів: 1. оперативного, 2. розвідувального, 3. вишкільного, 4. організаційно-персонального, 5. тило­вого, 6. політично-виховного. Цю структуру мали також Крайові військові Штаби (КВШ). Шефові ГВШ була підпорядкована Служба зв'язку з краями, групами й ВО. При ГВШ й підпорядкованих штабах був організований Український Червоний Хрест, який управляв шпиталями УПА.

У боротьбі проти УПА німці вживали дуже часто східні батальйони, що були сформовані з колишніх совєтських військовополонених - вірменів, грузинів, росіян, узбеків, казахів, татар та інших. Починаючи від червня 1943 року Головне командування УПА поширювало серед них звернення у формі летючок, закликаючи їх не воювати проти УПА і переходити на бік повстанців. У листівках пояснювалося цілі боротьби проте обох імперіалізмів.

Ця акція дала несподівані наслідки. Добровольці згаданих батальйонів десятками переходили "до лісу". Тому у серпні 1943 року при УПА були створені національні відділи вірмен, грузинів, узбеків, казахів, татар і литов­ців Найчисленнішими були відділи литовців і грузинів. Національні відділи при УПА (всіх 15) проіснували до кінця війни. Лише азербайджанський від­діл при переході фронту влився до червоної армії. Інші було розв'язано в травні 1945 року.

Численні італійські, мадярські і німецькі дезертири часто користали з допомоги УПА, щоб дістатися до своїх країн. Дехто з них включився до УПА. В рядах були також жиди - як звичайні вояки або лікарі В УПА працював, наприклад, також бельгієць Альбер Газенбрук, який отримав псевдо "Західний^”. Як член відділу пропаганди він служив диктором фран­цузьких і англійських радіопередавань радіостанції "Вільна Україна" Коли у березні 1945 року радіостанцію було викрито, Газенбрук був заарешто­ваний і опинився з численними українцями в концтаборі на Воркуті. Звіль­нений після смерті Сталіна у 1953 році, він повернувся до Бельгії.

Були в УПА і росіяни, які в цей спосіб врятували своє життя. Між ними можна назвати ген. П.В.Сисоєва, професора академії в Москві, командира 36-го армійського корпусу. Після втечі з табору полонених він вступив до УПА як українець під прізвищем Петро Скирда (див. "Огонек”, ч. 23, тра­вень, 1964).

У жовтні і листопаді УПА провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти совєтських партизанів. У боях з німцями вона втратила 414 вояків, втрати німців - 1500 вояків. Німецький генерал (СС-ґрупенфюрер) Бергер писав 21 жовтня, що вся Волинь знаходиться в руках українських повстанців.

Тарас Бульба-Боровець почав у цей час переговори з німцями, щоб отри­мати від вермахту допомогу для своєї УНРА (декілька тисяч осіб) для боротьби проти совєтських партизанів. У половині листопада німці його запросили до Луцька на переговори, потім до Варшави. У Варшаві, запевня­ючи його, що лише Берлін компетентний взяти остаточне рішення щодо допомоги і співпраці, вони переконали його поїхати в супроводі офіцера СД до Берліну. Там його арештували й посадили до концтабору Заксенгавзен. Його УНРА через деякий час перестала існувати.

Німці провели ще кілька наступів проти УПА в Галичині, зокрема в Карпатах. Під час боїв у вересні в горах між Суходолом і Липовицею зги­нуло біля 200 німців. У жовтні і листопаді бої проти німців відбувалися в різних місцевостях Галичини, на Уманщині, Вінниччині, у Карпатах (зокрема на відтинку "Чорний ліс" на Станіславівшині та біля Самбора) Під час боїв згинули сотні німців (напр., 160 під Недільною, коло Самбора).

21 та 22 листопада 1943 року з ініціативи українців відбулася в лісах біля Житомира Конференція поневолених народів Східньої Європи й Азії, в якій взяли участь делегати різних національностей (переважно тих, які мали свої відділи в УПА). Конференція засудила обидва воюючі між собою імперіалізми, які "заперечують право народів на їх вільний політичний і культурний розвиток у самостійних національних державах та несуть усім народам політичне, соціальне і культурне поневолення у формі гітлерівської "Нової Європи" чи большевицького СССР" та вирішила продовжувати боротьбу зі спільним ворогом. Конференція вітала "героїчну боротьбу народів Західної і Середньої Європи проти німецького імперіалізму" і заявила "свою повну солідарність у цій боротьбі".

У боротьбі проти УПА були використані на Волині й Галичині також війська німецьких союзників, зокрема мадяри. У 1943 році мадяри почали входити в контакт з українцями, щоб домовитись про нейтралітет. На їх пропозицію, в таємниці перед німцями, відбулися в грудні 1943 року перего­вори у Будапешті, куди прибула з Галичини у мадярському літаку делегація ОУН-Бандери на чолі з Мироном Луцьким. У висліді переговорів дійшло до порозуміння про нейтралітет (який у практиці не завжди був дотриманий) та про передачу українцям військового виряду і складів зброї. З мадярського боку у переговорах брав участь ген. Шомбателі, шеф генерального штабу.

У боротьбі з німцями УПА зазнавала значних втрат. У грудні згинув шеф штабу УПА-Південь командир Антон. Курінь під командою Крука зазнав поразки біля Борщева. Зате біля Лисогірки, в районі Кам'янця-Подільського, відділ УПА розбив німецьку колону і здобув багато зброї.

Продовжуючи наступ, совєтська армія ввійшла вглиб території дій УПА. У половині січня 1944 року вона дійшла до ріки Горинь. Половина території дій УПА опинилася під совєтською окупацією.

Із зайняттям Києва совєтською армією почався новий період боротьби УПА. У Києві були масово поширені листівки УПА, які говорили про те, за що вона бореться. Незабаром відбулися перші оборонні бої УПА на захід від Києва, на шляху Коростень-Житомир. Відділ УПА (300 бійців) мусів оборо­нятися проти наступу військ НКВД і червоної армії. Дальші оборонні бої відбулися на відтинку Бердичів-Коростень із пересуненням фронту на захід бої УПА зі з'єднаннями НКВД ставали частішими.

Трудно подати точні цифри про силу УПА. Німці в цей час її оцінювали від 40000 до 80000 озброєних вояків (без озброєного підпілля ОУН-Бандери).

Ця оцінка дуже правдоподібна, коли порівняти її з українськими джерелами. Лише УПА-Захід мала в квітні 1944 року 14710 старшин і бійців. В другій половині 1944 року вона мала біля 40000 бійців. Число вояків УПА і збройного підпілля під кінець І944 року могло бути від 80000 до 100000, мо­же навіть 150000, але доволі велике число вояків УПА було звільнено в дру­гій половині 1945 року і пізніше. Середнє число дійсних вояків було, ма­буть, 50000.

Здаючи собі справу із сили УПА і збройного підпілля, совєтська влада в Україні (Верховний Совєт, Совнарком, ЦК КП(б)У) звернулася 12 січня 1944 року до населення західних областей України (звернення підписали М.Гречуха, Л.Корнієць і М.Хрущов). Вона далі намагалася сіяти ненависть до українського націоналізму.

Самостійницькі стремління були надто сильні на території України, При­балтики, щоб з ними хоч трохи не рахуватися. Тому Москва пішла на сповидне злагіднення централізації і сповидну передачу суверенітету респуб­лікам, маючи при тому надію використати це також назовні. Вона змінила 1 лютого 1944 року статтю конституції СССР_, до якої додала точку про право кожної "республіки" вступати в безпосередні дипломатичні зв'язки з чужими державами і точку про право кожної "республіки" мати свої респуб­ліканські війська.

Відступаючі частини німецької армії деколи намагалися договоритися з місцевими начальниками відділів УПА. Командування ХПІ армійського кор­пусу, хоча знало, що УПА відмовляється від того, щоб боротися разом з вермахтом проти совєтської армії, висловився за льокальні домовлення.

Головна Команда УПА видала з цього приводу заборону вступати в переговори Командира одного з відділів УПА-Північ, П.Антонюка-Сосенка, який переговорював з німцями, Військовий суд УПА засудив 7 лютого 1944 року на кару смерті.

В лютому Луцьк і Рівне також вже були зайняті совєтською армією. Совєтська влада застосовувала всюди неймовірний терор. Органи НКВД проводили масові арешти, перевіряли людей, ділили на різні категорії. Тих, що співпрацювали більше або менше з окупантами або яких підозрювали в співпраці, негайно розстрілювали. Всім чоловікам до 60 років, навіть нездат­ним, казали голоситися "добровольцями" або мобілізували їх до армії, їх висилали на фронт часто без вишколу й озброєння, і вони масово гинули на фронті.

Ховаючися від мобілізації, українці десятками тисяч утікали до лісу. Багато з них вступило до УПА і в цей спосіб урятувалося від смерті. Після проведеної в 1945 році демобілізації вони були звільнені з УПА і влашту­валися де і як хто міг.

За неповними даними за один рік із 125 районів Галичини мобілізовано до червоної армії 192150 осіб, з них 44730 загинуло на фронті і 15870 повернулося інвалідами. Отже, мобілізація виявилася засобом фізичного зни­щення субстанції народу.

В наступальних операціях відділи УПА звичайно оминали боїв з червоною армією, атакуючи переважно війська НКВД, прикордонні частини і "заградітєльниє атряди". У своїх листівках до вояків червоної армії, зокрема до росіян, вони пояснювали свою боротьбу проти терору, за самостійну Українську Державу і заохочували українців не воювати проти УПА.

Президія Верховного Совєту і Совнарком опублікували 12 лютого 1944 року нове звернення, скероване цього разу до "учасників банд українських буржуазних націоналістів», із закликом припинити боротьбу "проти укра­їнського народу". У зверненні повторено ті самі вигадки, що у попередніх зверненнях. Совєтська влада твердила, що «українсько-німецькі націона­лісти ... німецькі запроданці, разом з німецькою армією прийшли з Берліну на Україну..., вони створюють свої озброєні загони, так звану Українську повстанську армію і Українську народно-революційну армію...". До цих старих вигадок додано нібито "факти зрадництва" ОУН і УПА, які, мовляв, отри­мали від німців у Камінь-Каширському зброю і харчі (в дійсності, відступа­ючи, гарнізон їх залишив на місці), вели переговори з мадярами тощо. Додано також запевнення, що "в складі великого Совєтського Союзу укра­їнський народ одержав свою державність, свободу, незалежність... ".

20 лютого з'явилося нове звернення до українців на зайнятій німцями території для підсилення попереднього. Дещо пізніше, 29 лютого, в тилу, на віддалі яких 50 км від фронту, біля Милятина (між Рівним і Славутою), від­діл УПА влаштував засідки і обстріляв колону авт ген М.Ф.Ватутіна, командуючого першим Українським фронтом. Тяжко поранений в бою, Ватутін помер 15 квітня у Києві. Від 5 січня 1944 року відділи УПА відбули бої проти військ НКВД в районах Володимирця, Костополя, Пустомитів, Дубна, Крем'янця, Бердичева, в лісах Житомирщини. Під час цих боїв енкаведисти втратили близько 850 вбитими.

Завзяті бої продовжувалися в квітні. Великий бій відбувся біля Людвиполя (15.4), в якому війська НКВД втратили 147 убитих, а біля села Витковичі (26-27.4) - понад 100 убитих. Але найбільший бій відбувся під Гурбами, на Крем'янеччині, 23 і 34 квітня. Совєтське командування стягнуло 30 тисяч війська, з гарматами, танками й літаками. Частини НКВД і армії оточили в гурбенських лісах 4000-5000 українських повстанців. У цих лісах було та­кож багато цивільного населення. Головний бій тривав цілий день 24 квітня

Незважаючи на присутність великих частин, відділи УПА зуміли вирватися з оточення. В бою під Гурбами загинуло 80 повстанців. Але большевики, які втратили 120 вбитими, розстріляли біля 100 ранених членів УПА і 200 цивільних осіб.

У дальших боях деякі відділи УПА-Південь знову зазнали втрат. Головна Команда УПА видала наказ не оперувати дуже великими з'єднаннями та змінити тактику при переході фронту. УПА-Південь розформовано, біль­шість уцілілих частин прилучено до УПА-Захід, деякі до УПА-Північ; лише деякі мали відділи залишено в околицях Центральної України.

Це був також час, коли почалися рейди відділів УПА. Один відділ пішов на Правобережжя, інший на Полісся. Влітку 1944 року Головна Команда УПА вирішила згромаджувати свої відділи лише в дуже лісистих районах та в Карпатах. Одночасно наказано магазинувати у спеціально збудованих підземних кришках харчі, амуніцію й зброю, яку здобували численними засідками і роззброюванням німецьких, мадярських та інших частин.

Деякі відділи УПА на Західній Волині опинилися в дуже складних обставинах, маючи проти себе одночасно двох або трьох противників. Подекуди були спроби тактичного локального домовлення з відступаючим німецьким відділом, щоб охоронити населення від репресій та реквізицій, або з метою здобути зброю. Команда УПА заборонила такі спроби, і в квітні другий старшина УПА був засуджений на кару смерти. Зрештою, німецьке коман­дування повторило 20 квітня 1944 року наказ "безжалісно знищувати банди УПА всюди, де вони виступають проти вермахту ".

В Галичині Головна Команда УПА видала інструкції (які потрапили в руки німцям): всі молоді чоловіки мали зголоситися до УПА, німецькі маєтки спалювати, жодних доставок і здач німцям у відступі, здобувати зброю, виступати проти німців зі зброєю в руках.

Головна Команда УПА і Провід ОУН-Бандери розуміли, що війна скоро скінчиться. Якщо після війни не прийде до конфлікту між Совєтською Росі­єю і західніми союзниками, то Москва кине проти УПА великі сили. Бороть­ба буде тривати довго. Тому передбачено створити політичний загально­український центр, який перебрав би на себе політичне керівництво цією боротьбою

Після кількамісячних попередніх переговорів представники різних політичних течій з'їхалися в Карпатах, біля Самбора. На нарадах, які тривали від 11 до 15 липня 1944 року, перетворившись у Великий Збір, вони постановили, що у вирі тотальної війни необхідно "оборонити український нарід та його провідні кадри перед фізичним знищенням" та "повести його до боро­тьби за своє визволення і власну суверенну державу ".

"Для здійснення цих завдань потрібний єдиний всеукраїнський національ­ний фронт, організований на основі об'єднання всіх діючих національних українських сил, які змагають до суверенної української держави, і єдиний керівний центр. Тому за ініціативою Української Повстанської Армії (УПА), що створилася в процесі збройної боротьби українського народу проти гра­бунків і насильства окупантів над мирним українським населенням, зорга­нізувався із представників усіх українських земель та українських політич­них середовищ всеукраїнський провідний центр під назвою: Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) ".

У прийнятій платформі УГВР учасники нарад засудили російсько-боль-шевицький та німецько-гітлерівський імперіалізми, які ведуть боротьбу "за володіння, в першу чергу, українськими землями як вихідними позиціями до панування у Східній Європі, а навіть у всій Європі ". Вони також обрали чле­нів Генерального Секретаріату УГВР. Головою Генерального Секретаріату був обраний Роман Шухевич, якому доручено також пост Генерального Секретаря Військових Справ.

Наступаючи у південному напрямі, совєтська армія зайняла 17 липня 1944 року Львів, Перемишль і Станіславів (Івано-Франківськ), а 7 серпня фронт дійшов до Карпат. Таким чином майже вся Україна була зайнята совєтською армією. В Карпатах, на німецькому боці фронту, продовжу­валися сутички і бої з німцями і мадярами аж до початку вересня.

На українській території почався новий період боротьби В Галичині перехід фронту з півночі на південь відбувся без великих втрат для УПА. Її більші відділи скупчилися переважно в опанованих ними Майданських лісах, Карпатських лісах і в Чорному лісі. Менші відділи були розкинуті по менш лісистих околицях. Під кінець 1944 року переведено першу часткову демобілізацію деяких відділів.

Про нову ситуацію на українській території говорять численні звіти УГВР, УПА й підпілля ОУН та статті підпільних видань. Аналізуючи боро­тьбу українського народу в 1944 році, Арсен Панасенко, наприклад, писав, що сталінсько-большевицький імперіалізм, як вірний спадкоємець і продов­жувач великодержавних заповітів і традицій "російської тюрми народів", "окуповуючи вдруге Україну... повів з особливою гостротою наступ на: І. ідейно-політичні позиціії на 2. фізичне і матеріяльне знищення українського народу та його революційно-визвольного руху".

Сталінсько-російські імперіалісти намагалися в першу чергу "вбити віру українського народу в можливість вільного життя без всебічної "допомоги старшого брата - російського народу", та “скомпрометувати в очах світу революційно-визвольну боротьбу українського народу", приписуючи укра­їнським націоналістам співпрацю з гітлерівцями.

Ще до другої большевицької окупації, - писав далі А. Панасенко, - совєт-ські партизани "своєю руїнницькою роботою перешкоджали визвольній боротьбі українського народу... та не гірше німецьких гестапівських оприч­ників стріляли український свідомий елемент, палили та грабували укра­їнські села, а то й, вибившись на німецькі урядові становища (головним чином у поліційних органах), німецькими ж таки руками завдавали українському народові важких ударів". Німецькі архівні документи підтверджують, що комуністи й енкаведисти, які працювали в гестапо, винищували українсьїнських націоналістів і свідомих українців німецькими руками.

А.Панасенко підкреслював, що загальна мобілізація, про яку була мова вище, стала засобом фізичного знищення народу, і тому українці не хотіли йти до армії, масово виступали проти мобілізації. Тоді почалися облави, розстріли невинних, шибениці, підпали сіл, грабунки, насильства, терор, ви­вози на Сибір, застосовування родинної збірної відповідальності, на взірець такої ж відповідальності, введеної нацистами.

Для прикладу, тільки в трьох малих районах біля Львова большевики вбили 69 осіб, поранили 4, арештували 158, в тому числі 42 дівчини, вивезли на заслання 25 родин, спалили 250 господарств. У 14-ти районах Львів­ської області від червня 1944 року большевики арештували 5332 особи, вбили 2200 осіб, вивезли на Сибір або на Донбас 3947 осіб. У трьох районах Дрогобицької області арештували 2638 осіб, вбили 119, вивезли 416 осіб.

Президія УГВР і Головна Команда УПА видали в липні 1945 року звер­нення до насильно вивезених, закликаючи їх "стати гідними тисяч отих знаних і незнаних борців-стрільців і старшин Української Повстанської Армії, що день-у-день захищають свій нарід від ворожого насилля ".

Упродовж першого півріччя 1945 року чотири курені ВО "Чорний ліс" виконали 11О бойових акцій, в тому числі на 5 районних центрів, НКВД і НКГБ втратили 1852 вбитими, між ними 4 майорів, 8 капітанів, 27 лейтенан­тів, 12 начальників станиць. Втрати УПА: 215 вбитих. Чотири курені ВО "Говерла" відбули 181 бойову акцію, в тому числі 8 на районні центри: втра­ти НКВД і НКГБ; 3975 вбитих, між ними 6 майорів, 10 капітанів, 30 лейте­нантів, 17 начальників і знаних партійців. Втрати УПА: 215 вбитих.

В огляді подій під назвою "Ганьба XX сторіччя", що появився в 1946 ро­ці, подається, що