Акт проголошення Незалежності України
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
зних сил у парламенті. Але наступні події показали, що протистояння зберігається. Зокрема, Верховна Рада відхилила пропозицію надати Декларації силу конституційного закону, що знову загострило стосунки між більшістю й опозицією.
Логічним продовженням Декларації про державний суверенітет став закон Про економічну самостійність Української РСР, прийнятий 2 серпня 1990р. Головними принципами економічної політики України було визнано:
власність народу на її національне багатство та національний дохід;
різноманітність і рівноправність форм власності та їх державний захист; децентралізацію власності і роздержавлення економіки; повну господарську самостійність і свободу підприємництва усіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України;
введення національної грошової одиниці, самостійність регулювання грошового обігу;
національну митницю, захищеність внутрішнього ринку.
Економічний суверенітет передбачав також взаємовигідні звязки з іншими республіками, вступ України у міжнародні економічні і фінансові організації й співтовариства, право створення на власній території вільних економічних зон тощо.
Протистояння між демократами та партократами продовжилося під час виборів нового Голови Верховної Ради. На цю посаду було висунуто 27 кандидатур. Серед них перший секретар ЦК КПУ С.Гуренко та другий секретар ЦК КПУ Л.Кравчук від більшості, І. Юхновський, Л.Лукяненко, В. Яворівський, Л.Скорих, С.Хмара від опозиції. Тепер уже не тільки опозиція, а й депутатська більшість вирішила скористатися парламентською трибуною для пропаганди своїх поглядів. Напередодні голосування більшість кандидатів дружно зняла свої кандидатури. Залишилося пятеро претендентів. Після другого туру голосування переміг Л.Кравчук, за якого було подано 239 голосів.
1.2 Спроба державного перевороту 19-21 серпня 1991 року
Вранці 19 серпня 1991 року о шостій годині ранку майже в усіх містах по радіо люди дізналися про те, що в Москві створено Державний Комітет із надзвичайного стану. До складу комітету (незаконного, бо його створення не було передбачено тодішньою Конституцією Радянського Союзу) увійшли віце-президент СРСР Геннадій Янаєв, премєр-міністр СРСР Валентин Павлов, голова КДБ СРСР Володимир Крючков, міністр оборони Дмитро Язов, міністр внутрішніх справ Борис Пуго, заступник голови Ради оборони СРСР Олег Бакланов, президент Асоціації державних підприємств та обєднань промисловості, транспорту та звязку Олександр Тізяков, голова Селянської спілки СРСР Василь Стародубцев. Цей комітет був створений для того, щоб усунути від влади Президента СРСР М.Горбачова. Для надання своїм діям видимості легітимності путчисти заявили, що Президент СРСР Михайло Горбачов не може виконувати свої обовязки за станом здоровя. Його функції було покладено на віце-президента Янаєва. До Москви було введено війська, а Горбачова заблокували на дачі в Криму. Заборонялася діяльність опозиційних КПРС громадських обєднань і випуск демократичної преси, відновлювалася цензура. У Постанові №1 ДКНС було перераховано перелік заходів, якими буде порятовано країну:
1. По-перше, оголошувалися недійсними закони та рішення органів влади та управління союзних республік, що суперечили законам СРСР. Це був сигнал Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Вірменії, Молдові та Україні, котрі вже ухвалили Декларації про державний суверенітет.
2. По-друге, призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій та масових рухів, що чинять перешкоди нормалізації ситуації. Це був привіт народним фронтам та рухам, зокрема, й Народному Руху України.
Керівництво Російської Федерації на чолі з Президентом РРФСР Борисом Єльциним, маючи підтримку росіян, перш за все, москвичів, вчинило опір путчистам. У зіткненнях із введеними до Москви військами загинуло 3 людини. Реакція на путч у різних республіках була неоднаковою. Лідери Литви, Латвії та Естонії не визнали ДКНС не тільки тому, що він не відповідав радянському Основному Закону, а й тому, що більше не вважали себе частиною СРСР. У ці дні динамічно розвивалися події на Україні. Ранком 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям, яку підписав перший віце-премєр Костянтин Масик. За всіма ознаками, перші рішення українського уряду були пропутчистськими. У всіх виступах державних посадовців України 1920 серпня проходила турбота про врожай. На цьому, зокрема, наголошував у виступі по республіканському телебаченню тодішній голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук. Однозначно і негайно засудили московських заколотників політики та партії з націонал-демократичного та націоналістичного таборів: НРУ, УРП, Союз українського студентства, Меморіал, Товариство Лева, СНУМ. Учасників подій підтримали донецькі шахтарі, які також постановили не визнавати розпорядження ДКНС, оголосили про безстроковий політичний страйк, вимагаючи заборони КПРС та КПУ. Підтримали путчистів лише партійні функціонери ЦК КПУ.
20 серпня ввечері після дводобового засідання було ухвалено рішення, за яким постанови ДКНС на території України не визнавалися. За ці дві доби стало зрозуміло, що ДКНС не спромігся взяти під контроль силові структури й оволодіти становищем. Тільки 23 серпня, коли путч було остаточно повалено, політбюро ЦК компартії України опублікувало заяву, в якій засуджувалася авантюр?/p>