Культурні процеси на початку 20 ст. в Україні крізь призму політики
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
тво, яке обєктивно гостро потребувало періодики, що сприяла б його національному самоусвідомленню, виробленню певної системи поглядів, матеріально не було готовим до споживання цієї продукції. Тож якщо Громадське слово планувалося видавати тиражем 100 тис. примірників, то Громадська думка виходила тиражем 3700 примірників, а Рада ще меншим - 2600 примірників. Щодо інших українських видань (Літературно-Наукового Вістника, Світла, Засіву, Нашої кооперації, Українського бджільництва та ін.), то їхні тиражі були також незначними і становили від кількох сот примірників до кількох тисяч.
Ще однією особливістю ситуації було те, що українці, звиклі до російської орфографії, не готові були читати рідною мовою. У листах до редакцій газет зазвучали нарікання читачів на нерозуміння галицизмів, подільського говору чи полтавського діалекту. Тож пресі доводилось не лише стягувати суспільство докупи у сенсі виявлення, обґрунтування і декларування спільних для українців різних регіонів інтересів і завдань, розповідати масам, що всі вони - галичани й наддніпрянці -українці, а земля їхня - Україна, а й привчати їх елементарно розуміти один одного, напрацьовувати єдиний для нації словниковий запас, розробляти категорії, терміни, які б адекватно відбивали життя, піднімати мову на найбільші висоти понятійного дискурсу. Українські інтелектуали-видавці, редактори, співробітники газет і журналів (ще донедавна, щонайбільше, українофіли, в основному ж - малороси, загублені, як Шлемкевич казав, українські люди, які користувались виключно російською, французькою і т. д. мовами) взяли на себе грандіозне завдання - навчити українців говорити рідною мовою. З огляду на це, важко переоцінити подвижницьку працю, наприклад, Б. Грінченка чи А. Кримського (авторів відповідно Словаря української мови та Української граматики), працівників редакцій газет і журналів, усіх тих, хто писав українською.
Розвитку українського слова, а відтак і свідомості, і українського світосприйняття сприяли й новостворені українські видавництва. Так, у Києві 1906 р. зявилося приватне видавництво Є. Череповського та видавництво Ранок, засновниками якого стали І. Самоненко та О. Коваленко. У 1907 р. в Одесі діяло видавництво Просвіта, а у Полтаві - Рідна хата, Український вчитель. У 1906 р. в Україні було видрукувано 116 назв українських книжок. У 1907 р. їх кількість у Росії в цілому збільшилася до 156 назв.
Найперше слід звернути увагу на те, що у 1906 р. зявились перші примірники Євангелія українською мовою: у 1904 р. згоду на публікацію українського перекладу дав Синод, а наприкінці лютого 1905 р. надійшло высочайшее соизволение. Безпосередню ж появу видання уможливила копітка праця подільського єпископа Парфенія (Левицького), священиків Стиранкевича, Сіцинського, викладачів духовних закладів Неселовського, Савчевича, Бичковського, а також членів спеціальної комісії - О. Шахматова, П. Коновця, Ф. Корша, Ф. Вовка, О. Лотоцького, П. Фортунатова, П. Стебницького, О. Русова, М. Славинського, П. Житецького та ін.
Подією стало перевидання, а у 1907 р. (із VII тому) і видання в Києві частин фундаментальної праці М. Грушевського Історія України-Руси (як і саме повернення вченого до Києва зі Львова, де він перебував з 90-х років попереднього, ХІХ-го, століття) - найсильнішого, як писав критик, виразу української наукової творчості, вислову високорозвиненої свідомості, праці, яка не тільки посунула далеко вперед культурну свідомість нашого народа, але також кристалізовала і кристалізує напрямові форми в нашому життю й політиці, пояснюючи і витворюючи почуття спільноти і матеріяльних та ідейних інтересів на всіх просторах України як колись, так і тепер. Своєю історією подав автор свому народові найсильнішу зброю, яку тільки можна було подати.
Серед інших робіт М. Грушевського слід виділити збірничок З біжучої хвилі. Статті й замітки на теми дня. 1905-1906 р. (Київ, 1907), до якого увійшли статті, присвячені актуальним питанням життя українців у роки російської революції, та такі його брошури, як Про українську мову й українську справу (Київ, 1907) і Справа українських катедр і наші наукові потреби (Київ, 1907).
Злободенній проблематиці, а також питанням української історії, географії, етнографії були присвячені наукові і публіцистичні роботи як добре, так і малознаних сьогодні українських інтелектуалів, - наприклад, Б. Грінченка (Тяжким шляхом. Про українську пресу, Київ, 1906), М. Порша (Про автономію України, Київ, 1907), П. Капельгородського (Українці на Кубані, Київ, 1907), Л. Падалки (Про землю і людність України, Полтава, 1906), П. Мартиновича (Українські записи, Київ, 1906). Виходить ціла низка праць просвітницького характеру (з політичної, медичної, сільськогосподарської тематики), навчальна та інша література. Осібним рядком відзначимо перевидання праць М. Драгоманова - найбільшого, за визначенням Л. Цегельського, українця попереднього, XIX, століття, який поряд із Шевченком - серцем України - став її розумом. Так, видавництво Ранок до середини 1907 р. перевидало такі оригінальні наукові праці вченого, як Рай і поступ, Заздрі боги, Швейцарська спілка, Про волю віри, Євангельська віра в старій Англії, Старі Хартії вільности (ті зразки високої науки, які лишень і могли забезпечити нації її інтелектуальну присутні?/p>