Культурні процеси на початку 20 ст. в Україні крізь призму політики
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
мові. Задля цього планувалося видавати книжки, брошури, часописи українською мовою; створювати бібліотеки, музеї, читальні, книгарні; читати публічні лекції з українознавчої проблематики; влаштовувати загальноосвітні курси, спектаклі, конкурси; відкривати школи, притулки, ясла тощо.
Структурно Просвіти складалися із комісій чи відділів. Так, у складі миколаївської Просвіти працювали літературно-науковий, артистично-музичний, книгарні і книгозбірні, господарський відділи. Вся робота проводилась під контролем Ради товариства. Чернігівська Просвіта складалася з педагогічної, артистичної, лекційної комісій. Аналогічною була структура інших наддніпрянських Просвіт.
Просвіти - єдиний, за висловом Лесі Українки, ясний пункт на темному тлі українського життя - ставали своєрідними центрами, зусиллями яких активізувалося національне життя українців, плекались тоненькі паростки української традиції, відроджувалася память нації. Зміцнювалася відпорність русифікації, зрештою, кристалізувалося самодостатнє національне я, що забезпечувалося на практиці розгортанням роботи у кількох напрямках. Так, у київській Просвіті на чільному місці була видавнича справа. Серед її активних працівників були Д. Дорошенко, С. Єфремов, Л. Яновська, Є. Чикаленко і - назвемо окремо - Б. Грінченко, який склав близько півсотні популярних книжечок для народу з найрізноманітнішої тематики.
Видавнича діяльність київського товариства поширювалась на інші міста - Одесу, Могилів-Подільський, Полтаву, Катеринослав та ін. Київські просвітяни проводили акції, спрямовані на створення українських кафедр у Київському університеті; надсилали до українських представників у Державній думі прохання порушити в Думі питання про українізацію шкіл в Україні та про створення народного університету у Києві. Крім того, дбали про створення Народного дому у Києві, будівництво памятника Тарасові Шевченку та ін.
Миколаївська Просвіта велику увагу приділяла лекційній пропаганді. Хто ми і чого нам треба, Індивідуальні риси української культури, Україна, Українські церковні братства і сучасні "Просвіти", Мета просвітніх товариств на Україні, Історія українського театру - такими були теми рефератів, підготовлених і виголошених просвітянами Миколаєва. Крім того, були прочитані лекції про життя та діяльність І. Котляревського, М. Заньковецької, П. Ніщинського, І. Карпенка-Карого, Б. Хмельницького. М. Аркас, голова товариства, завершивши роботу над рукописом Історія України:Русі, прочитав курс із 14 лекцій з української історії.
Зусиллями просвітян закладалися недільні школи, створювалися самодіяльні хори, театри, влаштовувались концерти, літературні вечори. Така подвижницька діяльність вимагала коштів, що їх часто-густо надавали самі просвітяни, а також відомі українські меценати. Так, на кошти Є. Чикаленка виходила газета Рада. І. Зборовський подарував Просвіті колекцію етнографічних матеріалів. Але це найвідоміші справи та імена, а були й зовсім невідомі чи маловідомі люди, пожертвування яких, зрештою, й уможливлювали існування й роботу Просвіт.
Діяльність товариств ускладнювалась, а то й зовсім ставала неможливою внаслідок дій влади. На збори просвітян місцеві адміністративні органи засилали шпигунів, які звітували потім перед цими органами про почуте й побачене. На прохання Просвіт дати дозвіл на проведення того чи іншого заходу влада слала численні откази. На просвітян накладалися штрафи, в їхніх житлах провадились обшуки; нарешті, влітку 1907 р. почались арешти, закриття українських просвітницьких закладів, створених членами Просвіт.
Ось як описував ситуацію у Чернігові М. Коцюбинський у листі до галичанина А. Чайковського від 3 березня 1907 р.: ... Отож уявіть собі, попросту не дають жити Просвіті. Хочемо скликати збори - заборона; хочемо зробити театральну виставу - забороняють. Навіть концерт Лисенка на користь Просвіті заборонили. їздиш, гризешся, пояснюєш - нічого не помагає. Кажуть - існуйте собі на папері, а жити не дамо.
Намагаючись протистояти владі, підтримувати життєдіяльність своїх організацій, просвітяни прагнули залучати до них нових членів. Проте наддніпрянським Просвітам не вдалося стати такими масовими, як у західноукраїнському регіоні. Так, наприклад, членами київської Просвіти у 1907 р. були 423 чол., миколаївської - 180 чол. Не перевищувала кількох сотень кількість членів і в інших Просвітах підросійської України.
Не вдалося наддніпрянським Просвітам і скоординувати свою роботу так, як це вдалося галицьким. Однак ентузіазм купки людей у прагненні, за словами М. Аркаса, розворушити самосвідомість в земляках своїх, розбудити щиру любов до рідного краю був подиву гідним. Їхня діяльність у 1905-1907 рр. започаткувала одну з тих українських потуг, дія якої - разом з іншими, минулими і майбутніми - забезпечувала в подальшому самоорганізацію складної системи - українського національного організму. Просвіта, як писав стосовно одеського товариства сучасник, підняла дух українців, почуття їхньої національної і людської гідності, підвищила інтерес до свого народу, до своєї культури й літератури і, що стало вже для всіх очевидним, утворила в Одесі українське суспільство, з котрим уже рахуються, про котре говорять і котре повинні визнавати, чого раніше не було. Все ц?/p>