Geum.ru

Документальні та оповідні історичні джерела

Контрольная работа - История

Другие контрольные работы по предмету История

? минулому насправді, часто відступає на другий план, тоді як зміст "образу історичного минулого" визначається уявленнями про нього (останні ж можуть або збігатися з тим, що було насправді, або наближатися до нього, або й бути прямо протилежними йому). Власне, спираючись саме на цей "образ" ми й визначаємо свою поведінку. Тобто, можна сказати, що історія - це не лише людина в минулому, але й минуле в людині. Виходячи з таких міркувань, структуру історичної науки можна представити, як уже зазначалося, у вигляді системи, підсистемами якої є джерелознавство, історіографія та усна традиція.

 

Висновки

 

Підводячи підсумок, можна вказати що історичне джерело це певна якість артефактів минулого (старожитностей). Тому зміст цього поняття цілком залежить від комплексу уявлень епохи про залишки минулого.

Центральне місце серед історичних джерел займають письмові тексти - хроніки, документи, листи і т.п. - їх називають первинними історичними текстами (першоджерелами).

Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники - їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією).

Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи:

  1. документальні матеріали джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.;
  2. оповідні памятки літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

Документальні історичні джерела відбивають окремі факти. Наприклад, в актах у формі певних юридичних норм зафіксовані економічні або політичні угоди, договори між приватними особами, приватною особою й державою й т.д. Такі джерела мають особливу вірогідність. Тільки сукупність актових, статистичних, законодавчих і інших джерел дозволяє відтворити картину суспільства в той або інший період.

Зясування вірогідності оповідальних джерел (літописи, мемуари, публіцистика й т.д.) складається із трьох завдань: зясування умов, у яких виникла інформація; розкриття класових і політичних інтересів автора; перевірка конкретних звісток. Якщо джерело є повідомленням учасника або живого свідка подій, то зясовується обстановка, у якій він перебував при спостереженні, і можливості, якими він розраховував для відтворення історичної дійсності. Якщо автор повідомляє звістки про подію, очевидцем якого він не був, то встановлюються джерела запозичення, ступінь повноти й точності їхньої передачі.

 

Список використаної літератури

 

  1. Биск И.Я., Курс лекций по источниковедению новой и новейшей истории, Тамбов, 1971;
  2. Історичне джерелознавство. Підручник (Я.С. Калакура та ін.). К., 2002;
  3. Ключевский В.О. Источниковедение: Источники русской истории: Соч. в 9 т. / В.О. Ключевский. М.: Мысль, 1989. Т. 7;
  4. Макарчук С. Писемні джерела з історії України. Львів, 1999;
  5. Медушевская О.М. Источниковедение: Теория, история и метод: Учеб. пособие. М., 1996. 80 с.;
  6. Підгаєцький В.В. Теорія імето-дологія джерелознавства з історії України XX cm. Конспект лекцій. Дніпропетровськ: Дніпропетровський держуніверситет, 1996;
  7. Пушкарев Л.Н. Классификация исторических источников. М., 1975;
  8. Теория и методика историографических и источниковедческих исследований: межвуз. сб. науч. тр. Днепропетровск, 1989.