Дипломатія у Древньому Римі
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
я. Свого вищого розвитку внутрішня дипломатія досягає в період римської імперії. При невизначеності відносин між окремими частинами і центром в римській імперії неможливо встановити точну грань ні між її внутрішньою і зовнішньою політикою, ні між внутрішньою і зовнішньою дипломатією.
Перехід від республіки міста-держави до світової середземноморської держави був тривалим процесом. Римська абсолютна монархія, або Домінат, склалася лише в III в. нашої ери. Попередні два сторіччя можуть бути розглянуті як перехідний період від республіки до Домінату. На відміну від Доміната перші століття імперії носять назву часів Прінципата. При Прінципате римська імперія представляла складний мир найрізноманітніших політичних одиниць провінцій, муніціпіїв, всіляких союзів і корпорацій. Правильніше всього Прінципат розглядати як федерацію номінально політично незалежних міст, що наділюють різними правами і привілеями. Окремі міста і в епоху імперії продовжували вважатися вільними, повязаними з Римом лише договірними відносинами. Такими містами були Афіни, Спарта, Мітілена і інші.
З погляду державного права Рима кожне місто (муніціпій) і навіть більш дрібні одиниці розглядалися як самостійні політичні тіла, як би держави в державі. Одним з виразів цієї самостійності було право посольства (jus legations). Кожна з названих організацій могла посилати посольства в центр, укладати договори з сусідами і ін., одним словом, діяти як юридично самостійна одиниця або сторона. На цьому грунті, власне, і розвинулося єдине у своєму роді право народів, про яке згадувалося вище.
Посольства при імперії грали більшу роль, ніж при республіці. Вони повязували центр з провінціями, а провінції один з одним і зі всім світом. Дипломатичні нитки протягувалися по всьому кругу земель і виходили далеко за його межі. Посольства відправлялися з найрізноманітніших приводів: з нагоди якої-небудь важливої події в імператорському прізвищі, зі всякого роду проханнями, скаргами і судовими суперечками. При Калігуле, наприклад, до Рима прибуло грецьке посольство, щоб привітати нового імператора зі вступом на престол. В одному написі збереглася відповідь Марка Аврелія на вручене йому посольством одного малоазіатського міста поздоровлення з днем народження. Відома також відповідь імператора Діоклетіана жителям міста Афродізії, які поздоровляли його через послів з приходом до влади.
Разом з виразами вірнопідданських відчуттів і відданості легації часто переслідували і більш практичні цілі. Через послів міста і корпорації добивалися зниження податків, грошової допомоги фіску на споруду суспільних будівель, храмів на честь імператора, лазень і доріг, гімназій і т.д. Всякого роду конфлікти, судові процеси і скарги на неправильні дії центральних і місцевих властей також доводилися до зведення вищої влади за допомогою посольств.
В творі Філона зберігся докладний опис посольства александрійських євреїв до Калігуле з скаргою на римського намісника Авіллія Флакка. Одержавши дозвіл у александрійських властей на право виїзду, депутація відправилася в шлях і благополучно досягла Рима. На Марсовому поле депутати вперше зустріли імператора, який любязно відповів на їх уклін, що вважалося хорошою ознакою. Далі описується сама розмова депутатів з принцепсом, що відбувалися в садах Мецената. Набудований спочатку прихильно, імператор почав гарячитися і, нарешті прийшов в сильне збудження, незадоволений запереченням божественності його влади. ви єдині, говорив Калігула, які не почитали мене богом... Чому ви не їсте свинячого мяса? і т.д. Діалог продовжувався довгий час, але загалом місія александрійських євреїв успіху не мала. Інші місії виявлялися більш вдалими. Так, Діон, очолюючий посольство міста Смирні, повідомляє, що імператор Траян був надзвичайно милостивий і любязний Імператор по його вищій доброті і прозорливості дарував мені все, що я просив, як і всім іншим послам... В місто полилася ціла хвиля золота.
Обмін посольствами відбувався не тільки між провінціями і центром, але і між окремими муніціпіями і корпораціями. Звязок між християнськими общинами теж підтримувався при посредстве посольств.
Внутрішня дипломатія Рима пройшла в своєму розвитку декілька етапів. В республіканський і ранній імператорський період посольства були порівняно рідкісним явищем. Ніяких спеціальних знань від посла не вимагалося. Брати ж участь в посольській делегації, відвідати Рим і бути і прийомі у самого імператора вважалося найбільшою честю для всякого провінціала. Обличчя, успішно що виконали покладені на них місії, ставали патронами даного міста, користувалися польотом і пошаною, На честь них влаштовувалися святкування, споруджувалися памятники і статуї. Обрання в посольську делегацію розглядалося як початок великої карєри даної особи. Главами провінційних посольств звичайно були члени муніципальних курій (міських сенатів), які згодом ставали імперськими сіно торою, членами римського Сенату. Всі витрати, повязані з посольством, покладалися на самих делегатів; тому природно, що послами могли бути лише найбагатші люди, що належали до першого класу муніципальних курій.
Перші імператори, які ще не особливо міцно відчували себе на троні, охоче приймали провінційні делегації, заохочуючи їх, і витрати на зміст делегатів і Римі брали на свій власний рахунок або на рахунок держави. З часом, проте, щедрість імператорів до тих, що притікали до Рима з усіх боків л