Визвольна війна угорського народу 1703—1711 pp.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
µд них у першій половині XVIII ст. стало шукання козацтва. Тисячі селян самовільно оголошували себе козаками. Багато з них доводили свою участь у воєнних походах і добивалися козацьких прав. У окремих полках самовільно складали козацькі реєстри. Це змусило Малоросійську колегію в 1722 р. взяти під свій контроль усі реєстри козаків. Рядом указів (1723, 1746) царський уряд зобовязував місцеву владу визнавати козаками тільки тих осіб, які доводили своє козацьке походження документами або свідченнями односельчан. Не знаходячи полегшення на місцях, багато селян тікали на Запоріжжя, Дон, інколи на Правобережжя.
Масовими й організованими були насильницькі дії частини населення, спрямовані на перерозподіл матеріальних благ і завоювання ширших політичних прав. Вони набрали форми гайдамаччини (від тюркського гайде гнати, чинити свавілля). Першу писемну згадку про гайдамаків знаходимо в листі кошового отамана Олешківської Січі Івана Малашевича під 1715 р. У русі брали участь грабіжники, розбійники, а також ті, хто був доведений до відчаю й не бачив іншої можливості поліпшити своє становище, ніж через насильство. На законні, але несправедливі щодо самої природи людини акти властей вони відповідали насильницькими діями. Ця категорія людей вважала себе борцями за справедливість, повернення втрачених благ і політичних прав. Гайдамаки діяли наскоками. Несподівано зявляючись, вони нападали на панські маєтки, костьоли, уніатські церкви, забирали коштовності й відходили до місць постійного розташування. Тривалий час ними були Чорний ліс, навколишні урочища, дніпровські острови та ін. Спроби Коша Запорізького вигнати гайдамаків із території Запоріжжя закінчувалися невдачами. Рядове січове товариство вбачало в них борців із польсько-шляхетським засиллям, захисників православя та всіляко підтримувало.
Перше велике гайдамацьке повстання відбулося в 1734 р. Його початок спричинив вступ російських військ на Правобережну Україну для підтримки претендента на польський престол Августа III, який суперничав зі ставлеником Франції Станіславом Лещинським. їхню появу правобережне населення розцінило як приєднання Правобережжя до Росії й початок боротьби проти польської шляхти. Впевненість у цьому посилилася після того, як військове командування дозволило формувати збройні загони з місцевих жителів. Вони мали допомагати російським військам чинити тиск на прибічників Станіслава Лещинського. Організаторами таких загонів стали сотник надвірного війська Верлан, запорожець Матвій Грива та інші ватажки, Не чекаючи команд, загони почали діяти проти польської шляхти й католицького духовенства. Верлан на початку 1734 р. проголосив себе наказним полковником і закликав селян Брацлавщини до виступу проти польських поміщиків. Повстання швидко поширилося майже на все Поділля й охопило інші регіони. Повстанці Верлана взяли Жванець, Кременець, Броди й вигнали шляхту з великої території. Успішно діяли також загони Ведмедя, Рудя, Харка і Сави Чалого. Останній зажив особливої слави й шани своїми молодецтвом і широкою натурою. Він проголосив себе прибічником Пилипа Орлика й претендента на польський престол Станіслава Лешинсь-кого й зі своєю ватагою нападав на маєтності їхніх противників. У 1735 р. Кіш Запорізький вирядив у Немирів для його арешту загін козаків, але Чалий завчасно сховався за молдавським кордоном, а потім з новими силами кинувся на польські села й маєтки шляхти.
Нарешті графу Потоцькому вдалося захопити Чалого в Немирові, і він запропонував тому на вибір палю або службу в надвірному війську. Чалий обрав останнє й з нечуваною жорстокістю почав переслідувати й знищувати гайдамаків, добре знаючи їхні звички й місця розташування. Решту гайдамаків, особливо з числа запорожців, це вкрай обурило. Вони не могли допустити, щоб правнук кошового отамана кінця XVII ст. Якова Чалого і син курінного отамана так ганьбив їхні славні імена. Завзятий гайдамака Гнат Голий зі своїми шибайголовами зненацька захопив Чалого під час бенкету з нагоди народження сина, доставив на Січ і там його забили киями. Так розповідає народна дума.
Зібравши значні військові сили, польський уряд у 1736 р. розгромив повстанські загони. Верлан відійшов до Молдавії, а Гнат Голий, Ведмідь, Грива, Харко до Тясмина і Дніпра. Гайдамацький рух пішов на спад. Частина керівників зневірилась у боротьбі й почала переходити на бік польської шляхти. Тільки окремі з них продовжували боротися проти правобережного панства та своїх колишніх побратимів. Ця боротьба часто набирала розбійницького і грабіжницького характеру, від чого найбільше страждало мирне як польське, так і українське населення. Нестійкі гайдамацькі ватаги почали створюватись у Лубенському, Миргородському полках, а також на Слобожанщині. Але їхні дії в цьому регіоні не сприймалися як визвольні, не знайшли широкої підтримки серед народу й розвитку не мали.
Головним театром гайдамаччини залишалося Правобережжя. У 1750 р. повстання гайдамаків спалахнуло з новою силою. Воно почалося 9 травня з розгрому ватагою гайдамаків Олексія Ляха польсько-шляхетської залоги в Корсуні. Вийшовши із Запоріжжя, гайдамаки оволоділи Ржищевом, Чигирином та іншими придніпровськими містами-фортецями. Активно діяв під Києвом загін Івана Кочерги, що дислокувався у Голосіївському лісі. Поступово гайдамаччина поширилась на глибинні правобережні райони. Гайдамаки Марка Мамая, Михайла Сухого, ремісника з Володарки Мартина Теслі, Івана Подоляка та інших ватажків протягом ?/p>