Вивчення епіграфічних колекцій у музеях
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
еним випало уточнити час побутування рубля (кінець XII1 ст.) основної одиниці грошового обігу на Русі. Переважна кількість грамот знайдена у Новгороді Великому, а також у Смоленську, Твері, Пскові (РФ). На території України віднайдено поки що єдину берестяну грамоту у Звенигороді Галицькому археологом І. Свешниковим. Загалом написи на бересті датуються періодом від першої половини XI до другої половини XV ст. Це вказує на те, що берест був дешевим і поширеним матеріалом для письма. На сьогодні відомі 952 берестяні грамоти.
Однією з найінформативніших епіграфічних памяток є епітафії, традиції яких у східних словян губляться у темряві віків. Історіографія епітафій сягає сивої давнини, оскільки дослідження некрополя мають давню історію. Для Києва її початком слід вважати 1638р., коли в Києво-Печерській Лаврській друкарні вийшла в світ Тератургіма Афанасія Кальнофойського. Чимало епітафій присвячено надгробку українського першодрукаря Івана Федорова. Характерним є те, що, окрім епітафій, на надгробках часто викарбовувалися і портрети небіжчиків. Розквіт елітафійного жанру припадає на XVIII початок XIX ст.
Окремі епіграфічні памятки різних епох досліджувалися багатьма вченими, зокрема, Б.Януш атрибутував Камінь із загадковими знаками; с. Заздрості Теребовельського повіту. Відомим є також видання Варварі та Богдана Ханенків Древности Придніпровя.
Дослідження епіграфічних памяток Північного Причорноморя розпочалось у XIX ст. членами Петербурзької академії наук П.Сумароковим, П.Кеппеном, Я.Потоцьким. Згодом памятками грецької та латинської епіграфії, віднайденими на цій території, займалися Ф.Грефе, В.Югевич, І. Помяловський. Значний вклад у дослідження античних причорноморських знаків вніс і Л. Стефані. У 1854р. вийшла його праця Древности Боспора Киммерийского, а пізніше Сборник греческих надписей христианских времен из южной Росии (СПБ., 1896). Цій роботі сприяла діяльність Одеського товариства історії і старожитностей та Російського археологічного товариства. У 1909р. вийшов друком перший російський підручник з грецької епіграфіки з лекціями М.Новосадського, який був одним із фундаторів російської епіграфічної школи.
Ще одним дослідником античних памяток був В.Латишев. На підставі його перекладів створена велика бібліотека античних текстів Причорноморя. Так, широковідомим є почесний декрет на честь Діофанта полководця понтійського царя Митрідата VI. Це розбитий на дві частини мармуровий постамент від статуї. Його знайшли у 1878р., а у 1898р. вивезли до Ермітажа. Ця памятка датується кінпем П ст. до н. е. Вчені дійшли висновку, що текст був написаний на зворотному боці постаменту, а на лицьовому міг знаходитись посвячувальний напис (нині втрачений).
Детальнішу інформацію, що уточнює особливості внутрішнього життя причорноморських колоній, дає відома присяга громадян Херсонеса, викарбувана на плиті білого мармуру та прикрашена згори карнизом і фронтоном. Вона була знайдена на центральній площі міста (біля Володимирського собору) окремими деталями у 1890, 1891 та 1899р. На думку більшості дослідників, ця памятка датується 111 ст. до н.е., у ті, вочевидь, часи, коли в державі була припинена гостра політична боротьба та відновлена демократія. Саме останню громадяни клянуться охороняти від будь-яких зазіхань, боротися із заколотами, вірно служити народові, оберігати кордони від зовнішніх ворогів.
Про відносини Херсонеса з іншими грецькими державами свідчить ще один напис (знайдений у ті ж часи) про історика Сиріска, який описав напад варварів, від яких врятувала місто богиня. За свої праці Сиріск був нагороджений золотим вінком на святі Діонісій. Так само як і Геродот, Сиріск читав свої твори публічно, вочевидь, на стадіоні, який існував тут із середини III ст. до н.е.
Дослідженню зображення царських знаків Боспора у збірці сарматських знаків була присвячена праця В.Драчука Системи знаков Северного Причерноморья: Тамгообразние знаки Северопонтийской периферии античного мира первих веков нашей эры. Застосування епіграфіка в тюркології було започатковано у 1893р, коли датський учений Вільгельм Томсен уперше дешифрував орхоно-єнисейські рунічні написи на поховальних стелах на честь давньотюркських ханів Кюль-Тегина і Могиляна (Бильге-кагана). Цю дешифровку уточнив засновник російської тюркології В.Радлов. Давньотюркською епиграфіка займалися російські тюркологи П. Меліоранський та А.Самойлович, польський сходознавець В.Котвич. Рунічні написи досліджувалися П.Бурачковим.
Майже 60 років тому в Секторі Середньої Азії Ленінградського відділення Інституту історії матеріальної культури ім. акад. Н.Марра АН СРСР був підготовлений перший випуск щорічника Епиграфика Востока. Видання репрезентувало один із традиційних напрямів російського сходознавства, фундамент якого заклали праці, повязані з вивченням писемних памяток живих та мертвих мов народів Сходу.
Нині дослідження пізніх зразків епіграфіки представлені польськими памятками на теренах України, опублікованими краківськими вченими на чолі з доктором В. Дреліхажем, які презентують інскрипції та герби з римо-католицьких костелів та каплиць, замків, палаців та фортифікаційних споруд на теренах України, які входили до складу Речі Посполитої. Ці збірки є важливими з огляду на застосування комплексного принципу систематизації епіграфічного матеріалу, проведеного польськими дослідниками.
Єврейські епіграфічн?/p>