Чехословаччина. Незалежні Чеська і Словацька республіки
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
агальні вибори, на яких ЧСДП здобула найбільше голосів (понад ЗО %). Її представник Станіслав Гросс у 2004 р. очолив уряд.
Політичне життя Словаччини у перші роки самостійного існування було менш стабільним. Внутрішньополітична боротьба не раз виходила за рамки демократичних процедур. Набули гостроти міжнаціональні проблеми (15% населення Словаччини становлять національні меншини: угорці, цигани, чехи, українці). У 1994 р. в країні виникла політична криза, для розвязання якої знадобилися дострокові парламентські вибори. Перемогу на них знову здобув Рух за демократичну Словаччину, лідер якого В. Мечіар втретє став премєр-міністром. Однак нова розстановка політичних сил не призвела до стабілізації. Лише нові парламентські вибори 1998 p., які виграли демократичні, проєвропейськи налаштовані сили, змінили ситуацію на краще. Уряд очолив Мікулаш Дзюрінда. Ці ж партії перемогли і на останніх виборах 2002 p., і М. Дзюрінда залишився премєр-міністром. Президентом Словацької Республіки у 2004 р. став представник Руху за демократичну Словаччину Іван Гашпарович.
На перших порах давався взнаки неоднаковий рівень господарського розвитку Чехії та Словаччини. Економічно більш розвинута Чехія мала кращі стартові умови незалежного існування: тут було незначне безробіття (менше 3 % працездатного населення), порівняно невисока інфляція (10 % на рік). Водночас у Словаччині безробіття досягло 18 %, інфляція - 25 % на рік. Тим не менш словацька економіка змогла подолати наявні труднощі й пішла шляхом впевненого розвитку.
Від часу перемоги революції 1989 р. зовнішня політика спочатку ЧСФР, а потім - Чеської та Словацької Республік була зорієнтована на Захід. Обидві держави було прийнято до НАТО та Європейського Союзу. Встановилися дружні стосунки Чехії та Словаччини з Україною. Відбулися взаємні візити керівних діячів. З обома державами Україна уклала договори про дружні відносини, добросусідство і співробітництво; розвиваються економічні та культурні звязки.
5. УКРАЇНЦІ У СЛОВАЧЧИНІ
Кілька районів Східної Словаччини (Пряшівщина) становлять землі, де здавна проживає українське населення - лемки. Тут є понад двісті українських сіл і ще приблизно сто, де українці становлять значну частину людності. Всього, за оцінками дослідників, у Словаччині проживає близько 150 тис. українців.
На зламі 1944-1945 pp. українські райони Словаччини стали епіцентром запеклих боїв і зазнали значних руйнувань. У 1947 р. через ці райони, прориваючись на Захід, проходили загони УПА.
Протягом попередніх десятиліть серед українського населення Чехословаччини гостро стояло питання національного самоусвідомлення. Одні вважали себе українцями, невідємною частиною українського народу, інші ж твердили, що вони становлять окрему русинську народність. Консолідації національної свідомості не було досягнуто і в післявоєнний час.
У 1952 р. у школах для українського населення в наказовому порядку було запроваджено винятково українську літературну мову. Однак не всі русини-українці позитивно сприйняли цей захід: частина з них вважала, що навчання слід проводити місцевою говіркою.
У 50-х роках громадське життя українців очолила Культурна спілка українських трудящих (КСУТ). Існувало понад 200 українських шкіл, театр, ансамбль пісні й танцю. У Пря-шеві виходили газета й журнали, велися радіопередачі українською мовою.
У 60-80-х роках відбувався процес асиміляції українського населення. Занепало шкільництво: наприкінці 80-х років залишилося тільки 22 українські школи й одна гімназія.
Після революції 1989 р. українське населення здобуло свободу слова, невідємні людські права. Відродилася греко-католицька церква, заборонена за комуністичного режиму (більшість українців Словаччини - католики східного обряду). КСУТ була реорганізована в Союз русинів-українців Словаччини. Розпочалося відродження громадських і культурно-освітніх установ, яке, однак, проходило не без проблем. Відновилося протистояння прихильників української та русинської орієнтації. Припинено державну допомогу національним спілкам і громадським організаціям.