Утворення скіфської державі та її політична історія
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
Контрольна робота
З дисципліни Історія України
Тема: Утворення скіфської державі та її політична історія
Студента 1 курсу заочної форми навчання
Спеціальність: Економіка і підприємство
Спеціалізація: Менеджмент організацій
Міжрегіональної Академії Управління
персоналом Нікопольська філія.
Олексюк Світлани.
Викладач: Закревський М.І.
2005 р.
Скіфи, які на початку VII ст.. до н. е. зявилися в українському степу, не лишилися поза увагою більш розвиненої Середземноморської цивілізації, про що свідчать такі слова із Старого заповіту: Ось іде народ із північної країни… держить лук і короткий спис, жорстокий він! Вони не зжаляться! Голос їх реве, як море, скачуть на конях, вишикувалися, як одна людина... Народ здалеку… народ давній… мови якого ти не знаєш… сагайдак його, як відкрита домовина, всі вони люди хоробрі… він зжере твоє жниво і твій хліб, знищить синів і дочок твоїх, зжере овець і корів твоїх, зжере виноград твій і смокви твої і зруйнує мечем міста твої, на які ти покладаєш надію. Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах Північного Причорноморя, створивши перше на терені України велике політичне обєднання.
З VII ст.. по III ст. до н. е. жах на племена Східної Європи та Близького Сходу наганяли племена скіфів, які прийшли з глибин Азії і вторглись в Північне Причорноморя. Скіфи завоювали величезну для тих часів територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму(Територію сучасної Південної і Південно-Східної України), утворивши там державу Скіфію.
Найгрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів залишив Геродот. У V ст.. до н. е. він особисто відвідав Скіфію і описав її населення як своєрідний караючий меч для тодішнього світу. Водночас віддавав їм належне як мудрому, працьовитому, лицарському народу, що прийшов у Північне Причорноморя з неозорих просторів Азії. Скіфи були нащадками давніх цивілізацій, індоєвропейськими племенами. Вони мали свою міфологію, обрядовість, поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву.
Античні письменники , і насамперед грецький історик Геротод, залишили опис земель і складу населення Скіфії. Сучасники сприймали Скіфію як країну з чіткими географічними кордонами, на територію якої поширювалася влада скіфів. Відповідно до цього скіфськими називалися земля, ріки, що протікали по ній, та племена, які жили в межах цієї території, незалежно від того, чи вони були справді скіфськими, чи тільки залежними від них.
Уздовж морського узбережжя Скіфія займала простір від Танаїсу (Дону) до Істру (Дунаю) і приблизно мала протяжність в глиб країни 600-700км. Найважливішою рікою Скіфів був Борісфен (Дніпро). На захист від нього через землі Скіфії протікали Гіпаніс (Південний Буг), Тірас (Дністр); Істр був межею , що відокремлювала Скіфію від Фракії.
Кочовий спосіб життя та військова організація суспільства позначалися на всіх сторонах життя та ідеології скіфів. Кожен з них кінний стрілець,- ця коротка й виразна характеристика найповніше відображає образ скіфів. Зброя була обовязковою належністю кожного чоловіка, а іноді й жінок. Вона присутня на всіх зображеннях скіфів, навіть у сценах побуту та мирної праці. Незмінним супутником кочовика з дитинства служив верховий кінь. Екіпіровка скіфських воїнів була складною, різноманітною й залежала від їхнього майнового стану, соціального рангу й віку.
У скіфів найбільше цінувалися воїнська доблесть, хоробрість і мужність у бою, відданість своєму народу і друзям. Залежно від кількості вбитих ворогів скіф отримував частку воєнної здобичі і почесний келих вина. Дружба у скіфів скріплювалась особливим звичаєм побратимства. Суть його полягала в тому, що в посудину з вином і кровю тих, хто давав клятву, занурювалася зброя меч, стріли, сокири і дротик, після чого обидва побратими одночасно пили цей напій. Скріплена у такий спосіб дружба вважалась міцнішою від родинних звязків.
Значення війни у житті суспільства й шанування воїнської доблесті спричинилися до виникнення культу бога війни, що його символізував старовинний залізний меч. З цим культом повязане існування у скіфів ряду жорстоких звичаїв, спрямованих на виховання нещадності до ворогів.(вони пили кров першого вбитого ними ворога, знімали скальпи з ворогів.)
Уявлення про безсмертя душі й існування потойбічного світу, поширене у скіфів, як і в багатьох стародавніх народів, породило складний поховальний ритуал, добре відомий за численними розкопками скіфських курганів.
Тіло померлого бальзамували так, щоб воно могло зберегтися на встановлений звичаєм строк прощання протягом 40 днів. Небіжчика, одягнутого в розкішне вбрання, клали на візок і протягом цього строку возили по численних ( в умовах родоплемінної структури) родичах покійного, де йому віддавали належну шану і виявляли скорботу. Особливою пишністю відзначався похорон скіфських царів. У цьому випадку жалобний кортеж був особливо багатолюдний. Прах царя возили по всіх підвладних йому племенах, які приєднувалися до поховальної процесії. На знак скорботи скіфи обрізали волосся, дряпали обличчя, заподіювали собі каліцтво. У могили вищої скіфської знаті й царів клали багато зброї, коштовних прикрас, особистого вбрання. Разом з померлими ховали їхніх слуг і верх