Україна на шляху до незалежності (1985-1991рр.)
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
ли занепокоєні діяльністю УНП щодо створення паралельних органів влади громадянських комітетів і національного конгресу. Правовою основою цього партія вважала акцію відновлення громадянства Української Народної Республіки. На початок 1991 р. цю акцію підтримали 2,2 млн. чол. На той час налічувалося лише 150 членів УНП.
Ідеологію українського демократичного націоналізму підтримувала й Українська селянсько-демократична партія (УСДП), створена 9 червня 1990 р. У програмних документах проголошувався курс на побудову самостійної правової Української народної держави з пріоритетом загальнолюдських цінностей і моралі. Першочерговим завданням партія вважала організацію потужного механізму захисту соціально-політичних інтересів селянства.
Ліберально-демократична течія була представлена Демократичною партією України, Ліберально-демократичною партією України, Соціал-демократичною партією України, Обєднаною соціал-демократичною партією України, Партією демократичного відродження України, Партією зелених України.
У березні 1990 р. на засіданні Верховної ради НРУ (м. Хуст) було повідомлено про створення ініціативного комітету Демократичної партії України (ДемПУ). У вересні того самого року в м. Теребовлі (Тернопільська область) на спільному засіданні підготовчого комітету, уповноважених в областях і Теребовлянської районної ради партію було засновано.
ЗО червня 1990 р. у Київському університеті імені Т. Г. Шевченка відбулася науково-практична й установча конференція Київської ліберально-демократичної асоціації. Були заслухані й обговорені доповіді про історію лібералізму в Україні та його місце в сучасному політичному житті, розглянуті програмні засади майбутньої Ліберально-демократичної партії України (ЛДПУ). Головну мету ліберали вбачали у забезпеченні прав і свобод людини, захисті особистості та сімї як найвищих цінностей суспільства, рішучому повороті до роздержавлення засобів виробництва, приватизації економіки, деполітизації та деідеологізації науки й культури. Вони виступали за створення вільної і незалежної Української республіки, яка лише на основі референдуму може укласти конфедеративний договір з іншими республіками.
У травні 1990 р. в Києві за участю близько 100 делегатів від 35 організацій відбувся установчий зїзд Соціал-демократичної партії України. Напередодні, під час роботи науково-практичної конференції Перспективи розвитку соціал-демократії в Україні (березень 1990 р., Київ), прихильники соціал-демократичної течії заявили про свій намір успадкувати кращі традиції українського руху початку XX ст. та надбань світової соціал-демократії. Проте вони вважали, що відродження соціал-демократії повинно відбуватися на принципово нових засадах: через критичне осмислення вже накопиченого західною соціал-демократією досвіду. Згідно з такою позицією було визначено нове розуміння української соціал-демократії. Переважна більшість учасників конференції спростувала термін демократичний соціалізм як учорашній день західної соціал-демократії. Натомість була вироблена концепція соціал-демократичної партії, яка ставила за мету соціальні реформи, створення динамічної ефективної економіки, проведення на її основі сильної соціальної політики.
Саме через різне розуміння завдань і концептуальних засад соціал-демократії на установчому зїзді відбувся розкол, наслідком якого стало проголошення двох партій Соціал-демократичної партії України та Обєднаної соціал-демократичної партії України.
Поступово зростали авторитет і вплив Партії демократичного відродження України, створеної в грудні 1990 р. Кожен пятий учасник установчого зїзду був народним депутатом рад різних рівнів.
Основними завданнями діяльності партії проголошувалися реалізація в Україні принципу суверенності особи і прав людини, розбудова демократичної держави з ефективною ринковою економікою і соціальною захищеністю громадян. Бажаною формою державного устрою для України вважалася федерація земель з автономією Криму, президентською владою і двопалатним парламентом. Розпад СРСР партія вважала незворотним виявом історичної необхідності.
Комуністична (соціалістична) течія, уособлювана Комуністичною партією України і не чисельними Робітничою (марксистською) демократичною партією, Спілкою трудящих за соціалістичну перебудову, Вітчизняним форумом, обєднанням Єдність за комунізм і соціалістичні ідеали, мала істотний вплив на політичне життя республіки. Обєднували ці партії прихильність до соціалістичних шляхів розвитку суверенної України у складі оновленого Радянського Союзу, а також ідея необхідності остаточної побудови соціалізму.
Комуністична партія намагалася зберегти контроль над усіма сферами життя республіки. Протягом 1990 р. чисельність її зменшилася на 10 відсотків внаслідок добровільного виходу колишніх членів. На початок 1991 р. КПУ налічувала 2964 тис. чол.
Процес реформування КПУ в умовах загострення суспільно-політичної кризи фактично не розпочався, а відставання від демократичних процесів ставало дедалі відчутнішим. Активно діяти в нових умовах КПУ не змогла. Більшість рядових комуністів продемонстрували свою пасивність і неспроможність захистити програмні засади діяльності партії.
Ситуація в Україні, а також в республіках Балтії і Закавказзя, де особливо стрімко розвивався національно-визвольний рух, після виборів народних депута?/p>