Україна на шляху до незалежності (1985-1991рр.)
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
?, який нелегально виходив у Львові до арешту в 1972 р. його редактора В. Чорновола. Він знову очолив журнал. Тепер це було перше в Україні легальне незалежне громадсько-політичне видання, що приділяло велику увагу публікації історичних документів, які раніше приховувались. Український вісник висвітлював також боротьбу з режимом вязнів сумління (деякі з них ще перебували у таборах), друкував твори письменників, які раніше не могли пробитися до читача через цензуру, розповідав про релігійне життя. Після оформлення УГС журнал Український вісник став її офіційним друкованим органом.
Починаючи з осені 1988 р. перебудовний процес вступив у свій мітинговий етап. У Львові, Києві, Вінниці і Хмельницькому пройшли перші масові мітинги неформальних обєднань. Зокрема, у Львові на площі перед університетом регулярно проводилися мітинги, учасники яких вимагали скасування привілеїв для компартійно-радянської номенклатури, звільнення політичних вязнів, розширення прав союзних республік тощо. На ці мітинги під памятником І. Франкові збиралися від 20 до 50 тис. чол.
У листопаді в Києві відбувся перший масовий мітинг (близько 20 тис. учасників), присвячений екологічним проблемам. На ньому гостро порушувалося питання про відповідальність конкретних посадових осіб, починаючи від першого секретаря ЦК Компартії України В. Щербицького і Голови Президії Верховної Ради УРСР В. Шевченко, за приховування впливу руйнівних наслідків Чорнобильської катастрофи на здоровя людей і невжиття оперативних заходів після вибуху четвертого енергоблоку.
Влітку 1989 р. вугледобувні райони СРСР вперше за багато десятиліть охопила хвиля страйків. Зокрема, припинили роботу майже півмільйона шахтарів у Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах. Шахтарі вимагали поліпшення умов праці та підвищення заробітної плати.
Серед широкого спектра тодішніх неформальних організацій слід відзначити Українську студентську спілку (УСС), що була створена наприкінці 1989 р. у Києві. У своїй діяльності Українська студентська спілка поряд з вимогами поліпшення життя і побуту молоді (гарантована стипендія усім студентам України на рівні прожиткового мінімуму, стовідсоткове забезпечення їх гуртожитками) висувала політичні вимоги: ліквідація обовязкового викладання марксизму-ленінізму у вищих навчальних закладах та державних іспитів з цього предмета, запровадження прямих виборів ректорів, деканів, усіх посадових осіб, скасування інститутських парткомів, передача функцій комітетів комсомолу асоціаціям молодіжних організацій.
З початку 1988 р. різні неформальні організації почали поширювати ідею створення громадського обєднання на зразок народного фронту. Були спроби створити Демократичний фронт у Львові, Народну спілку сприяння перебудові у Києві. Ініціативні групи, що закликали до створення організацій із залученням різних політичних сил, виникли також на Вінниччині і Хмельниччині. Проте національно-визвольний рух у добу перебудови виявився повязаним з організацією, яка так і називалася Народний рух України за перебудову. Організацію, що згодом стала масовою, започаткувала київська творча інтелігенція.
4 вересня, напередодні скликання установчого зїзду, у Києві відбулася координаційна нарада правозахисних органів республіки, на якій було засуджено антиконституційну діяльність активістів різних неформальних обєднань реакційного екстремістського напряму. 16 вересня у Києві був проведений мітинг проти Руху, який організував перший секретар міськкому партії А. Корнієнко. У березні 1990 р. ЦК КПУ почав виключати комуністів членів Руху із лав КПРС внаслідок звернення НРУ До членів Руху та всіх громадян України, в якому порушувалося питання про здобуття Компартією України незалежного статусу, перетворення її на окрему партію. Це означало початок відвертої конфронтації з Рухом.
Тим часом Народний рух України за перебудову розгортав роботу в масах, апелюючи передусім до білих плям радянської історії. 21 січня 1990 р. він організував живий ланцюг. Сотні тисяч громадян вийшли на трасу Львів Київ і у точно визначений час взялися за руки, щоб відзначити Акт злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. Партапарат не зміг перешкодити акції такого масштабу. Мільйони громадян України в цей день уперше дізналися про замовчуваний радянською історіографією факт воззєднання українських земель, який мав місце за 20 років до визвольного походу Червоної армії на Львів згідно з розробленою Ріббентропом і Молотовим диспозицією.
На сесії Верховної ради НРУ в м. Хусті у березні 1990 р. обговорювалося питання про програмно-політичне майбутнє Руху. За перетворення його у партію виступив Д. Павличко. Більшість учасників (В. Чорновіл, Л. Лукяненко, В. Яворівський та ін.) не погодилася з Цим, вирішивши, що для нових політичних партій Рух має залишитися даховою організацією. На сесії в Хусті Д. Павличко та І. Драч заявили про свій вихід з КПРС з наміром створити демократичну партію.
На час відкриття других Всеукраїнських зборів Народного руху (жовтень 1990 р.) чисельність його членів вже сягала 633 тис. Понад 5 млн. чол. були прихильниками цієї організації. Делегатами зборів були члени більше ніж 44 громадських і політичних організацій. Збори обговорили та прийняли зміни і доповнення до програми, в яких усі компромісні моменти були спростовані. Причинами сучасної кризи визнавалися насильницьке впровадження тоталітарного соц