Україна кінця XIV - першої половини XVI ст.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
орські, татарські, волоські загони, а також українці, росіяни та білоруси. Загалом армія союзників налічувала понад 100 тис. вояків, перевищуючи армію хрестоносців, але поступаючись їй у військовому вишколі й досвіді.
Основний удар Тевтонського ордену взяв на себе смоленський полк, що дало можливість литовським і польським військам перегрупуватися і завдати відповідного нищівного удару. Серед тевтонських лицарів поранених і вбитих було понад 30 тис.
Перемога у Грюнвальдській битві значно зміцнила позиції Литви. За Торунським миром (1411 р.) Тевтонський орден передавав їй Жемайтію, а Польщі - Добжинську землю. Просування хрестоносців на схід було зупинено, і поступово Тевтонський орден зійшов з історичної сцени.
У 1413 р. було підписано Городельську унію, яка зберігала вплив Польщі над формально незалежним Великим князівством Литовським. Литовські феодали-католики зрівнювалися в правах з польською шляхтою, діставши можливість брати участь у великокняжій раді. Унія посилила дискримінацію православного населення, обмеживши його участь у державному управлінні. В Литві вводився польський взірець адміністративно-територіального поділу, при цьому українські землі роздавалися католицькій церкві.
Все це не могло не викликати опору проти покатоличення і засилля польських феодалів. По смерті Вітовта у 1430 р. цей рух очолив молодший брат Ягайла - Свидригайло Ольгердович. За свою боротьбу він був засланий на 10 років до Крем`янця , де серед українських бояр знайшов підтримку і надійних союзників. Після смерті Вітовта (1430р.)верховна влада у Великому князівстві Литовському, згідно з умовами унії, мала перейти до короля Ягайла.Проте литовська верхівка вирішила по-своєму :без погодження з королем бояри і князі обирають на великокнязівський престол Свидригайла. Княжіння його тривало недовго. Одержавши титул великого князя він став вимагати від Польщі повернення Поділля, яке в першій третині XVст. Було яблуком розбрату між Литвою і Польщею. Внаслідок цього починається війна між двома державами . Врешті-решт між ворогуючими сторонами було укладено перемиря ,за яким західне Поділля відійшло до Польщі , а східне до Литви. Волинь яку намагалися захопити поляки ,залишилися під Литвою. Серед литовських вельмож , невдоволених посиленням впливу української і білоруської знаті, виникла підтримка поляками, змова проти Свидригайла. Внаслідок заколоту у 1432 р. великим князем литовським був проголошений Сигізмунд. Свидригайло врятувався втечею. Розпочинається громадянська війна. Протягом 1432-1433 років війна точилась з перемінним успіхом. Щоб послабити позицію Свидригайла ,його опоненти Ягайло і Сигізмунд пообіцяли всім православним рівні права із католиками. Це вплинуло на частину прихильників Свидригайло, яки відійшли від нього. Найвідчутнішого удару лідеру анти польської опозиції було завдано у 1435 р. в битві під Вількомиром. Військо Свидригайла зазнало поразки, а 42 князі потрапили в полон. Свидригайло змушений був відступити на Волинь. Після смерті Сигізмунда в 1440 р. на велике княжіння обирається малолітній син Ягайла - Казимир. А у 1447 р. він стає також і польським королем Казими-ром IV, фактично відновивши польсько-литовську унію. Свидригайло так і не зміг повернути собі владу в Литві і залишився правителем Волинського князівства. Обурення в України спричинило скасування в 1471 р. Великим князем Казимиром багатовікової князівської форми правління в Києві і ліквідацію Київського князівства , що означало кінець української автономії у Великому князівстві Литовському. Внаслідок яскраво виявленої пропольської політики , відвертого ігнорування національних і релігійних інтересів української шляхти з боку великокнязівської влади ,в Україні поступово зростають симпатії до сусіднього Московського князівства яке на прикінці XVст. перетворюється на сильну централізовану державу. Її князі почали називати себе спадкоємцями Київської династії ,вживаючи титул правитель „усієї Русі”. Ця ідеологія мала великий вплив на українську аристократію , а Литва за висловом відомого українського історика І.Крипякевича , своєю безоглядною політикою просто пхала українських панів в обійми Москви. Відразу після ліквідації Київського князівства володарі окремих земель почали переходити на бік Москви.У70-80 рр..
XV ст. до Московської держави разом із своїми землями приєднались пограничні чернігівські князі Одоєвські, Воротинські, Мосальські.
У 1481р. князь Федір Бєльський , онук великого князя литовського Ольгерда , вступив у змову з українізованими князями цієї династії Іваном Гольшанським і Михайлом Олєльковичем , щоб усунути від влади великого князя Казимира.За допомогую Москви вони планували захопити великокнязівський престол . Але їх таємні наміри було розкрито. Гольшанського і Олєльковича страчено, а Бєльському пощастило врятуватися і знайти притулок у Москві.
Новим рішучим виявом невдоволення української знаті литовським правлінням на українських землях і водночас останньою спробою повернути колишні права було повстання козаків і шляхти проти великого князя Сигізмунда , яке на Поліссі у 1508 р. очолив князь М. Глинський . Уродженець Україні, який одним з перших здобув західноєвропейську освіту, захоплювався ідеями гуманізму і ренесансу.
М. Глинський не зрікся своєї батьківщини та її народу .У зверненнях до української шляхти М.Глинський закликав боротися за збереження святої „грецької” віри і відродження і відродження ліквідованого в 1471 р. Київського князівства. Його