Україна кінця XIV - першої половини XVI ст.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
удільних князівств Давньоруської держави”. Така сама ситуація склалася й на Поділлі. Після входження його до складу Литви тут сформувався уділ литовських князів Каріотовичів. У Чернігівській землі приходом литовців до влади виникло кілька невеликих за розмірами удільних володінь. На приєднаних до Литовської держави територіях великий князь Ольгерд посадив князювати своїх синів і племінників. Землі вважались власністю литовської великокнязівської династії Гедиміновичів. Уся повнота влади у Великому князівстві Литовському була зосереджена у руках великого князя. Система прямого взаємозвязку між військовою службою і землеволодінням давала можливість великому литовському князеві мати значне військо і контролювати фактично всі ресурси держави. Водночас вони зберегли певну автономію, а також давні місцеві традиції і звичаї. Таке становище українських земель було зумовлено , очевидно тим, що великий князь литовський, як стверджує літопис ,”увійшов у приязнь з місцевими феодалами.” Руські князі і бояри укладеними з великим князем угодами зобовязувалися служити йому як васали, а той, у свою чергу , обіцяв послідовно й неухильно додержуватись колишніх прав і звичаїв, що сформувалися на окупованих землях, і боронити їх від татар. „Старе - не міняємо, нове - не упроваджуємо” - був такий принцип правління литовських князів. Хоча слід визнати, по-перше, що з XVI ст. на українських землях діяли Литовські статути кодекси середньовічного права Великого князівства. По-друге, попри те, що власне литовські землі становили приблизно лише одну десяту всієї держави, литовці не асимілювалися у східнословянському етносі, а навпаки, чимдалі посилювали централістські тенденції.
Провідну роль серед руських земель в другій половині XIVст. і до початку 70-х років XVст. знову починає відігравати Київське князівство, яке з приходом литовців і звільнення від іга Золотої Орди вступає в смугу певного державного відродження. В цей час в Київському князівстві виявляються суперечливі тенденції суспільно-політичного процесу . З одного боку, київська земля в 1362р., після завоювання її литовським князем Ольгердом, втратила статус династичної спадщини Рюриковичів, а з іншого, - незважаючи на залежність від Литви, вона мала широку автономію.
Справді, київський князь, залишаючись васалом великого князя литовського, фактично зберігав за собою всю повноту верховної влади (законодавчої, судово-адміністративної, господарсько-фінансової військової): йому підлягали старости, він командував військовими контингентами всіх повітів, до нього апелював суд намісників ; мав право надавати земельні володіння. Водночас литовські правителі все-таки внесли ґрунтовні зміни до адміністративно-політичного устрою Київської землі. Велике князівство Литовське відрізнялося від давньої Київської держави насамперед вищим рівнем централізації. Влада в ньому була повністю сконцентрована в руках великого князя. Такий централістський лад Литва запровадила і в межах підвладного їй Київського князівства. Іншою важливою особливістю „новизни ”на Русі було позбавлення верховної влади українських князів династії Рюриковичів і заснування нової правлячої, литовської, династії - Гедиміновичів. ). Одним із основних зовнішньополітичних завдань Литовської держави була боротьба з Золотою Ордою. Значною подією стала перемога литовсько-українсько-білоруського війська над татаро-монголами на Синіх Водах у 1362 р. Фактично татаро-монгольське іго на українських землях було ліквідоване за часів правління Вітовта, (1392 1430 рр.). Але виникла реальна загроза з боку Тевтонського ордену, що зробив з території В. Прусії, Латвії, Естонії у 1340 - 1410 рр. більше 100 крупних походів на словянські землі і Московського князівства (після перемоги у битві на Куліковому полі у 1380 р. виріс його авторитет серед українського і білоруського населення Великого князівства Литовського, а авторитет литовського князя Ягайло союзника Мамая, впав). Все це зумовило для Литви вибір союзника в особі Польщі, яка до того ж потрапила в залежність від Угорського королівства.
В серпні 1385 р. у м. Крево було підписано угоду про обєднання (унію) між Великим князівством Литовським і Польським королівством. Литовський князь Ягайло одружується з польською королівною Ядвигою, переходить в католицьку віру, проголошує католицтво єдиною релігією для населення Литви і стає польським королем. Значення унії подвійно. З одного боку, позитивне - допомогла обєднаним силам в 1410 р. в Грюнвальдськой битві розбити Тевтонський орден, з іншою негативне, тому що вона забезпечила посилення польської експансії на територію Великого князівства Литовського. (роздача українських земель польським феодалам, передача казни Великого князівства Литовського на потреби Польщі, насильне розповсюдження католицизму і ін.); Це не могло не викликати відсіч литовських феодалів на чолі з князем Вітовтом. Тому в 1392 р. у м. Острові підписується компромісна угода, за якою Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви. В 1398 р. він був проголошений королем литовським і руським. Тим самим фактично було відмінено Кревську унію. Продовжуючи політику централізації, Вітовт ліквідує Волинське, Подільське та Київське князівства, тим самим фактично скасувавши колишню автономію українських земель.
Позиції Польщі та Литви посилилися під час Великої війни проти Тевтонського ордену (14091411 рр.), особливо після Грюнвальдської битви (1410 р.), в якій на боці союзників виступили чесько-моравські, уг