Україна в роки Другої світової війни
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
µретворив свої загони на партизанські і дав їм назву Українська повстанська армія (УПА). Бульбівці боролися одночасно з німцями і радянськими партизанами, але не досить активно.
Восени 1942 р. ОУН(б) взяла курс на створення партизанської армії, яка мала боротися як з окупантами, так і з польськими та радянськими партизансько-підпільними формуваннями. В цю армію, яку називали УПА, явочно було виключено збройні формування Бульби і ОУН(м). Очолив армію один з керівників розформованого німцями “Нахтігалю“ Роман Шухевич (бойовий псевдонім Тарас Чупринка). УПА користувалася широкою підтримкою західноукраїнського населення і за своїм складом була переважно селянською. Вона налічувала десятки тисяч бійців (за деякими оцінками до 100 тис. на початок 1944 р.) і діяла переважно на Волині, Поліссі, Галичині. Разом з тим нечисленне оунівське антифашистське підпілля діяло в центрі, сході і на півдні України.
Керівні кадри УПА складалися переважно з бандерівців. Але ОУН(б) не претендувала на монополію, а розглядала армію як національну. З ініціативи С. Бендери у липні 1944 року на Галичині відбулися збори українських організацій за винятком ОУН(м). На них утворився координаційний воєнно-політичний центр Українська головна визвольна рада (УГВР).
У 19421943 рр. УПА вела запеклу боротьбу з польською Армісю Крайовою (АК), підпорядкованою лондонському еміграційному урядові Польщі. Ця боротьба, яку розпалювала і німецька адміністрація, набула характеру етнічної чистки як з боку УПА, так і з боку АК. В ній загинули десятки тисяч мирних українців на Холмщині і поляків на Волині.
Лише 29 квітня 1945 р. делегації УПА й Армії Крайової домовилися не воювати одна проти одної, а зосередити сили проти Червоної армії. У вересні обєднані загони УПА й АК атакували радянські гарнізони в Ковелі та селі Бірча під Перемишлем. Однак тривалого співробітництва досягти їм так і не вдалося. З травня 1943 р. голова іноземного відділу ОУН (б) М. Лебідь поставив завдання структурам УПА вступити в контакт з представниками Румунії, Польщі, Угорщини, США та Великобританії. Внаслідок переговорів з делегацією угорської армії восени було підписано перемиря, якого загалом дотримувалися. Переговори з румунами не досягли мети через неприйнятність умов, висунутих як УПА, так й іншою стороною. Контактів з Англією та США встановити на офіційному рівні так і не вдалося. Однак серед окремих активістів ОУН (б) існувала думка, що саме Захід забезпечить Україні ту модель самоуправління, яку одержали Філіппіни під владою Японії.
28 квітня 1943 р. двома маніфестами було проголошено про створення дивізії. У них зазначалося про формування СС Стрілецької Дивізії “Галичина”, німецької дивізії з українців за принципом добровільності для боротьби з більшовиками. До створення дивізії негативно поставилося керівництво ОУН та УПА. 28 червня 1944 р. дивізію відправили на фронт, де вона була розгромлена військами 1-го Українського фронту. Пізніше рештки дивізії охороняли німецькі військові обєкти в Словаччині, далі були направленні в Югославію для боротьби проти партизан. Згодом дивізія була переформована в українську.
8 травня 1945 р. Після капітуляції Німеччини, аби не потрапити в полон радянським військам, дивізія здалася англійським збройним силам в Австрії Англійська адміністрація протягом 3,5 років утримувала полонених у концтаборі Ріміні (Італія). Було встановлено, що дивізія участі в бойових діях майже не брала і злочину проти свого народу і проти англійців не скоїла. За рішенням комісії англійський уряд поселив дивізійників на Британських островах. Так закінчився бойовий шлях дивізії “Галичина”.
З появою в західноукраїнських землях радянських органів влади польові військкомати почали мобілізацію місцевої молоді, але вона зусиллями ОУН всіляко зривалася. Але чимало тих, хто ухилилися від призову, не пішли в лави УПА, а поповнили зграї мародерів, бандитів (тому обговорювалося питання про ліквідацію польських та українських банд, котрі своїми діями дискредитували національно-визвольний рух).
Після того як група Енея (П.Олійника) 29 лютого 1944 р. смертельно поранила командувача 1-го Українського фронту генерала армії Ватутіна, тиск на повстанців посилився. Щоб підірвати соціальну базу УПА, органи НКВС вдавалися до терору, провокацій проти місцевого населення, спалювали села, широко використовували практику взяття заручників та їх розстріл.
Виконуючи вказівки Й.Сталіна про ліквідацію ОУН-УПА у 19441945 рр., з грудня 1944 р. до червня 1945 р. було проведено три величезні каральні операції проти головних угруповань УПА силами кількох дивізій за підтримки танків, артилерії. Однак загони УПА маневрували, переходили в інші райони, за підтримки місцевого населений знову поповнювали свої лави і продовжували боротись. У січні 1945 р. у Західній Україні голова уряду М. Хрущов вимагав рішучих заходів: прилюдно вішати полонених повстанців, репресувати їхні сімї, запровадити систему заручників та ін. Радянський терор посилювався. Збільшувалася кількість убитих і арештованих повстанців, мирних жителів. Розгорнулась масова депортація сімей повстанців, а дуже часто і жителів сіл, які оголошувались бандерівськими, але ніякої участі в діяльності ОУН не брали. Було вбито 103 тис, затримано 125 тис. повстанців. Оскільки кількісний склад УПА не перевищував 80 тис, то зрозуміло, значну частину вбитих і арештованих становило мирне населення.
Закінчення німецько-радянської війни, перемога над фашистською Німеччиною і мілітаристською Япон