Становлення державності та законодавства у ранньофеодальній слов`янській державі
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
ється в церковних судах, а з XIII ст. використовується в королівських судових органах.
До XV ст. обидві форми процесу існували паралельно. В Німеччині приватноправовий принцип переслідування починає доповнюватися звинуваченням і покаранням від імені держави. Змінюється система доказів, заборонено судовий двобій. Але навіть у відомому правовому документі Німеччини Кароліні ще зберігалися деякі риси обвинувально-змагального процесу.
Слідчий (інквізиційний) процес у Кароліні був основною формою розгляду кримінальних справ. Обвинувачення предявлялося суддею від імені держави. Слідство велося за ініціативою суду і не було обмежене строками. Судочинство характеризувалося таємним і переважно письмовим розглядом справи.
Першою стадією процесу було розслідування, починалося воно з дізнання збирання інформації про злочин і злочинця. Після цього відбувалося загальне розслідування, яке полягало у короткому первинному допиті обвинуваченого щодо обставин справи з метою уточнення даних про злочин. При цьому діяла презумпція невинності. Далі наставало спеціальне розслідування докладний допит звинуваченого і свідків, збирання доказів винності підозрюваного та його спільників.
Спеціальне розслідування було визначальною стадією процесу і закінчувалося винесенням вироку. Це розслідування відбувалося на основі теорії формальних доказів, яка встановлювала силу повних і доброякісних доказів. Разом з тим усі докази та підозри не могли призвести до остаточного засудження. Воно могло бути винесено тільки на підставі власного зізнання або свідчення самого звинуваченого (Кароліна, ст. XXII). Оскільки таке зізнання не завжди можна було отримати добровільно, вирішального значення набирав допит з тортурами.
Формально застосування тортур було повязане з певними умовами. Так, катування не повінню застосовуватися, доки не будуть знайдені достатні докази і підозри учинення звинуваченим злочину. Достатніми доказами для допиту з тортурами були, наприклад, показання двох добрих свідків. Показання одного свідка розцінювалися як напівдоказ.
Судовий розгляд справи проходив у закритому засіданні. Через те, що суд сам провадив розслідування, збирав докази, остаточний вирок визначався в ході слідства і міг бути обвинувальним, із залишенням у підозрі і виправдувальним.
Отже, вироблення особливостей феодального права Франції, Англії, Німеччини та країн Центральної і Східної Європи породило певну своєрідність феодального суспільства в окремих країнах Європи. Загальні риси розвитку феодального права європейських країн спрямували законотворчий процес в країнах південних та західних словян у напрямку розміщення закону на службу державі.
Висновки
Знання фактичного матеріалу при вивченні історії держави і права необхідне й обовязкове. Без цього не існує і не може бути науки історії. Йдеться не тільки про необхідність мати чітке уявлення про місце розташування держави або час її існування. До фактів історії держави і права зарубіжних країн належать найрізноманітніші явища: правовий статус соціальних груп населення, структура державного апарату, судова система, характер військової організації, джерела права, окремі правові інститути і т.д.
Історія держави і права зарубіжних країн методологічна наука, яка дає можливість глибоко пізнати єдиний, при всій величезній різноманітності і суперечливості, процес розвитку держави і права. Знання фактичних деталей ще не є достатнім для опанування курсом історії держави і права. Факти треба вміти узагальнити і пояснити, визначити їх місце і роль у державно-правовому розвитку. Тому, вивчаючи історію держави і права зарубіжних країн, дуже важливо бачити в ній не суму різнорідних фактичних даних, які слід запамятати, а насамперед найважливіші закономірності розвитку держави і права, ілюстрацією і підтвердженням яких є певні факти. Тільки за такої умови можна збагнути весь процес державно-правової історії, простежити, як на історичних проміжках виникали і удосконалювалися державно-правові інститути, що функціонують досі. Світовий досвід говорить про те, що історія людства не сума випадкових складових частин, а закономірний взаємоповязаний поступальний процес.
Становлення держави у західних та південних словян проходило в умовах боротьби проти німецьких рицарів-тевтонів. Саме цією обставиною пояснюється відносна затримка економічного і державно-правового розвитку словян та їх пізніший вступ на шлях капіталізму. Характерний для Західної Європи шлях; від родової демократії до ранньофеодальної держави, від феодальної роздробленості до станово-представницької та абсолютної монархій, західні словяни так і не змогли пройти в рамках національної державності.
Польський шлях розвитку взагалі суттєво вирізнявся у загальноєвропейському контексті тут склалася дворянська демократія, відсоток дворян на порядок перевищував середньоєвропейські показники, сам дворянський клас не був чимось закостенілим, а постійно поповнювався за рахунок вихідців з духовенства, заможного селянства і навіть козацтва. Чехія, на відміну від Польщі, так і не зуміла позбавитися протистояння між крупними і дрібними феодалами (панами і владиками). Ослаблення королівської влади у цих країнах призвело до втрати національної незалежності та онімечення частини населення. На правові інститути південно і західносло