Становлення державності та законодавства у ранньофеодальній слов`янській державі
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
Польщі до створення єдиної держави. Але централізованого Польща так і не стала. Королівська влада залишалася слабкою, її обмежували різного роду договори і зобовязання. Німецька колонізація польських міст стала причиною того, що король не отримав підтримки міщан. Це було на користь польському дворянству шляхті, яка фактично стала господарем становища. Ось чому про станово-представницьку монархію в Польщі можна говорити лише з багатьма застереженнями.
Дещо подібне відбувалося і в Чехії. Керівне становище в чеських містах, як і в Польщі, належало німецькому патриціату. Чеські королі були змушені шукати собі підтримки лише з боку дрібного і середнього дворянства. Тому станово-представницька монархія в Чехії не набула свого повного розвитку.
При характеристиці політичного устрою ранньофеодальних словянських держав та їх політичного устрою обовязково слід враховувати впливи на них інших країн, що існували в той час.
Так Візантія мала значний вплив на політичний розвиток народів Південної та Східної Європи. Зокрема, такі держави, як Болгарія та Сербія, сприйняли численні візантійські державно-правові інститути.
У IVVII століттях Візантійська держава успадкувала основні риси пізньої римської імперії. Державу очолював імператор, у руках якого була законодавча, виконавча і судова влада. Централізований характер імперії різко відрізняв Візантію від сучасних їй феодальних держав Європи.
Влада візантійського імператора була великою, але не безмежною. По-перше, не було спадковості престолу. Новий імператор обирався сенатом, народом Константинополя (населення столиці збиралося на константинопольському іподромі) та армією. По-друге, існував дуже впливовий орган, що включав верхівку суспільства, сенат. По-третє, величезну роль у державі відігравала Візантійська Православна Церква.
У VIIIX століттях відбувається посилення імператорської влади і припиняються вибори імператорів, втрачає свій вплив сенат. У цей час за імператором закріплюють грецькі титули василевса і автократора (самодержця). З XI ст. утверджується перехід престолу в спадщину. Однак надалі, у звязку з розвитком феодальних відносин, імператорська влада починає слабнути.
Для державного ладу Візантії була характерною наявність величезного бюрократичного апарату, як центрального, так і місцевого, з розподілом чиновництва на ранги.
Неабияке значення мало те, що Болгарія виникла на території колишньої візантійської провінції. А в 10181187 рр. вона взагалі перебувала під владою Візантії. Дуже схожою була і доля Сербії.
Спочатку на чолі Болгарського царства був хан (князь), який мав титул івічі (великий). Йому допомагала рада знаті. Інколи скликалися збори усього народу. Від часів князя Симеона (893 927 рр.) для позначення монарха стали використовуватися візантійські титули кесар, василевс. Впливовим органом стає постійна рада синкліт, народні собори (збори) втрачають свою роль.
Особливого значення в управлінні набирає логофет (перший міністр), фінансами відав протовестиарій, великий воєвода здійснював керівництво військом.
У Сербії деякий час зберігалися пережитки племінної демократії. Князь був передусім воєначальником, функціонувало віче. Із своїх дружинників князь призначав воєводу, скарбника, конюшого та ін.
Починаючи з XIII ст., відбувається посилення князівської влади. У 1217р. сербський князь отримує королівський титул. Серед королівських слуг виділяється канцлер-логофет.
2.2 Причини та наслідки феодальної роздробленості
У політичній структурі ранньофеодальної монархії з визріванням феодальних відносин відбуваються серйозні зміни. Економічна розєднаність, що виникає з розвитком великого феодального землеволодіння і безперервних роздач земель васалам, спричиняла і політичну роздробленість. Щодалі сильнішими ставали відцентрові сили, відбувалася політична дестабілізація, поривалися звязки центру з периферією. Спершу єдині держави починають розпадатися на самостійні та напівсамостійні одиниці, великі феодали відмовляються визнавати верховну владу короля, вважаючи себе повністю самостійними і незалежними. Фактично влада короля обмежується в ці часи рамками його власного домена. Так розпочинається феодальна роздробленість.
З 1056р. Чеська держава стає політичне роздробленою, держава зрештою розпалася на удільні князівства. Чеські князі були вимушені визнати себе васалами Німецької імперії. В 1419р. князь Чехії отримав королівський титул, а князівство відповідно стало королівством. Залежність від Німецької імперії в певні періоди історії становила суто номінальний характер, оскільки номінальною була сама влада німецького імператора. В кінці XII ст. князь Оттон Зноймський робить спробу зміцнення королівської влади та обмеження свавілля місцевих феодалів. Однак, саме за Оттона Зноймського бенефіції були закріплені за феодалами в якості спадкових володінь, а духовенство звільнене з-під юрисдикції світської князівської влади. На початку XIV ст. династія Пржемисловичів обірвалася і чеським князем став Ян Люксембургський. Нова династія була вимушена піти на поступки магнатам. Саме в XIV ст. суттєво зміцнюється становий дворянський представницький орган снем (сейм). З його допомогою магнати утримують свої права і привілеї. Так, спроба короля Карла І, який одночасно був і німецьким імператором, у 1355р. ввести у дію свій судебник, закінчилася тим, що снем утвердив лише ті статті, що стосувалися прав панів щодо зал