Социально экономическое совершенствование українських земель у XIX ст.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
ня продукції у Росії. Отже, накопичення капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентної торгівлі з Україною.
Розвиток капіталізму призвів до утворення двох нових соціальних верств пролетаріату і буржуазії. Буржуазія формувалася різними шляхами. По-перше, шляхом капіталізації господарств українських, російських, польських поміщиків. По-друге, формування буржуазії йшло за рахунок вихідців з українського куркульства та міщанства. Особливістю промислової буржуазії в Україні був її багатонаціональний склад. Щодо робітничого складу, то головним джерелом його формування було зубожіле селянство. Найбільш інтенсивно цей процес проходив у найважливіших галузях промисловості. Як і буржуазія, промисловий пролетаріат України за своїм складом був багатонаціональний.
В сільському господарстві пореформеної України розвиток капіталізму відбувався двома шляхами, відомими під назвою прусського й американського. Перший передбачав повільне пристосування поміщицьких господарств до праці вільнонайманих робітників зі збереженням їхньої напівкріпосницької залежності. Селяни ж прагнули повністю позбутися кріпосницьких пут і запровадити фермерські господарства, на основі яких розвивалося сільське господарство у Північній Америці.
У Західній Україні аграрна реформа і ліквідація кріпацтва у 1848 р. також відкрила шлях до вільного підприємництва і формування вільнонайманої робочої сили. Цим самим було створено передумови для зростання товаризації сільського господарства й здійснення промислового перевороту.
Значні зміни відбулися в сільському господарстві провідній галузі економіки краю. Великі землевласники (у Східній Галичині їх було 2 тис.) після реформи зберегли за собою понад 40 % земель. Проте згодом великі латифундії почали переходити у власність підприємств, різних компаній, банків, заможних селян.
Становлення фабрично-заводської промисловості в Західній Україні відбулося в останні три десятиліття XIX ст. Однак, там переважали дрібні підприємства. Фабричне виробництво охопило лише окремі галузі, переважно ті, які займалися добуванням, первинною переробкою сировини: лісопильну, нафто- і соледобувну, паперову, металообробну, озокеритну.
Слід зауважити, що в Західну Україну наприкінці XIX ст. також широким потоком ринув іноземний капітал (австрійський, німецький, англійський, французький та ін.), який створював великі компанії, заволодів цілими галузями промисловості, оптовою торгівлею, банками.
У процесі утвердження ринкових відносин зростали міста Львів, Дрогобич, Станіслав, Тернопіль, Чернівці, Мукачеве та ін. Змінювалася і соціальна структура суспільства формувався середній клас і клас вільнонайманих робітників.
Отже, реформи XIX ст. здійснювалися за моделлю наздоганяючої модернізації, якій притаманні ініціювання реформи згори, вибіркове запозичення світових досягнень, пріоритетний розвиток окремих галузей, збереження багатоукладності в економічній сфері, поглиблення суспільних протиріч та посилення соціального напруження. Скасування кріпосного права і повязані з ним перетворення в українських землях спричинили низку суперечливих тенденцій та процесів.
2. Суспільні течії та рухи в Україні
У першій половині XIX ст. на фоні зростаючої кризи феодально-кріпацької системи зростала класова боротьба трудящих.
Посилення експлуатації селянства викликало протидію у пригнічених народних мас. У 1803 р. на Правобережжі відбулися масові виступи селян 24 сіл та містечок Черкаського повіту Київської губернії. Характерними рисами більшості з них були стихійність, неорганізованість, локальний характер дій, малочисельність учасників, сліпа віра в доброго царя тощо.
Під час Кримської війни виникла нова форма селянського руху, яка дістала назву Київська козаччина. Поштовхом до його появи став царський маніфест 29 січня 1855 р. про створення державного ополчення. Незабаром цей документ обріс народними чутками про те, що всі, хто запишеться в ополчення стануть козаками і після участі у бойових діях одержать волю. Київська козаччина стала наймасовішим селянським рухом першої половини XIX ст. Він охопив понад 400 сіл, майже 180 тис. осіб і був придушений лише силою зброї.
Требі відмітити, що своєрідним феноменом у межах селянського руху були народні виступи під проводом Устима Кармалюка. Його боротьба з пануючим режимом та кріпосницькими порядками розпочалася ще у 1812 р. і відрізнялася тривалістю, інтенсивністю та безкомпромісністю. Кармалюка чотири рази заарештовували та засилали до Сибиру. Та він втікав і, повернувшись на рідне Поділля, знову розпочинав боротьбу, яка тривала протягом 23 років. За цей час у повстанському русі взяло участь майже 20 тис. осіб. Особливо активними були дії повстанців у 1830 1835 рр., коли селянський рух охопив не лише Поділля, але й частину Бессарабії та Київщини. Лише загибель лідера дала змогу владним стуктурам придушити цей виступ.
В Західній Україні дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян, також зумовили зростання соціального напруження в суспільстві та відповідну реакцію селянських мас.
Продовжуючи славні традиції у 1810 1825 рр. розгорнувся активний рух опришків. Його лідерами у Східній Галичині були Ю. Оженюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а на Закарпатті С. Товта, І. Кокоша та інші. У Північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л. Кобилиці у 1843 1844 рр. Повстанці відмовилися від пащини, самочинно переобрали сільсь