Антифеодальна та визвольна боротьба балканських слов'ян у XVII-18 ст.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
Контрольна робота на тему:
Антифеодальна та визвольна боротьба балканських словян у XVII-XVIII ст.
Протягом XVII - XVIII ст. у всіх районах Балканського півострова неодноразово спалахували повстання поти турецького панування. Вони мали локальний характер, виникали стихійно, були не досить підготовленими. Ці повстання жорстоко придушувалися турецькими військами. Але минав час, невдачі забувалися, надії на визволення відроджувалися з новою силою, а разом з ними організовувалися й нові повстання.
Головною рушійною силою в повстаннях виступало селянство. Дуже часто в них брало участь й міське населення, духівництво, навіть феодали - християни, а в Сербії та Чорногорії - місцевий християнський уряд (кнези, воєводи). В дунайських князівствах боротьба з Туреччиною зазвичай очолювалась болгарами, які сподівалися на допомогу сусідніх держав визволитися від турецької залежності.
Перші ознаки посилення визвольного руху в сербських землях, а також в Болгарії та дунайських князівствах виявилися ще наприкінці XVII ст., коли становище балканських народів почало помітно погіршуватися. Визвольна боротьба в сербських землях проявила себе в двох основних формах: в гайдуцькому русі - партизанській боротьбі народу та повстаннях населення проти турецького володарювання під час війн, котрі вели з Османською імперією європейські держави. Але головною формою визвольної боротьби був гайдуцький рух. Він зазнав широкого розмаху вже у XVII ст., та почав активно розвиватися у XVII - XVIII ст., був тісно звязаний з народними масами.
Гайдуцтво було наслідком жорсткого національного гніту. Гайдуки були піонерами боротьби з турецькими завойовниками. Гайдуцькі загони, які знаходили притулок в лісах та горах, наносили туркам досить відчутні удари. В Сербії, як і в інших країнах Балканського півострова, історично склалися вельми стабільні райони дій гайдуцьких загонів. Так, стійки спалахи гайдуцтва відбувалися в Тумадії, в деяких придунайських частинах Сербії, у Фруткої Горі (Срем), на східному кордоні Баната. Іноді гайдуки організовували свої бази на території Валахії та Трансільванії, звідки організовували свої напади, переправляючись в Сербію через Дунай. Зазвичай гайдуки обєднувалися в загони чисельністю в декілька десятків чоловік; але іноді створювалися досить великі чети у 300 та більше чоловік, з якими не так легко було боротися турецькому уряду 2, 57). Гайдуки влаштовували засідки на дорогах, вбивали турецьких чиновників, феодалів, іноземних купці, здійснювали напади на торгові каравани. Великі гайдуцькі загони навіть нападали на міста. Стихійність та слабка організованість руху гайдуків, тяжкі умови їхнього життя в лісах та горах змушували їх вдаватися до грабунку та насилля. Але в цьому русі завжди панувала задача боротьби проти іноземних гнобителів. Сербське населення бачило в гайдуках відважних юнаків, захисників слабких і пригноблених та оспівувало їх подвиги в народних піснях. Так, одним із популярних героїв гайдуцьких пісень виступає вождь гайдуків Новах, або Баба - Новах. Про нього та про діяльність його загонів в Сербії, Боснії та Герцеговини наприкінці XVI - початку XVII ст. збереглися свідоцтва сучасників. Тісний звязок гайдуків з населенням надавав особливу силу партизанському руху та удосконалював боротьбу з ним. По розповіді австрійця Мельхіора Безольта, серед християн неможливо було знайти людей, які б погодилися охороняти дорогу від гайдуків. Тому між багатьма сербськими та болгарськими селами будувалися укріплення (паланки), в яких мешканці ( напевно турки) ховалися, як тільки лунала звістка про те, що гайдуки готуються до нападу. (2, 57). Турецький письменник Євлія Челебл, який багато мандрував по Балканському півострову в середині XVII ст., неодноразово згадує о гайдуках, про справжні бої з ними ( 3, 38).
Турки дуже жорстоко розправлялися з гайдуками: схоплених гайдуків без суду садили на кіл, щоб налякати населення голови страчених виставлялися на списах уздовж доріг та у містах. Але ніщо не могло зупинити гайдуцького руху. Бойові дії гайдукові - обовязковий елемент більшості повстань, які підіймало населення Сербії проти турок. Таку партизанську боротьбу вів не тільки сербський народ. Геройськими подвигами у боротьбі з турками прославилися і болгарські гайдуки. Боротьба болгарського народу проти воєнно-феодального турецького панування почалося в перші ж роки після втрати ним своєї незалежності. Сміливі і мужні сини й дочки народу створювали невеликі гайдуцькі загони, що мститися найжорстокішим турецьким феодалам і чиновникам за їх злочинства. Раптовими ударами вони знищили дрібні групи турецьких солдат і поліцейських. Гайдуцький рух за своїм характером був антифеодальним. В ньому проявився стихійний протест пригноблених мас: селянства, міських ремісників і бідноти проти турецького панування, і тому його підтримував увесь болгарський народ. У деяких районах країни в XVI - XVIII ст. спалахували селянські повстання з яскраво вираженою антифеодальною програмою, але, як правило, вони були локалізованими і недостатньо підготовленні. На початку XVIII ст. розмах гайдуцького руху значно поширився. Гайдуки боролися не тільки проти турок, але й проти грецьких архієреїв і багатих болгарських бояр, що виконували роль турецької агентури і зраджували інтереси народу. Надалі соціальні мотиви гайдуцького руху ставали все ?/p>