Антифеодальна та визвольна боротьба балканських слов'ян у XVII-18 ст.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
?бхідним ліквідувати міжплемінні чвари, створити дійсну єдність племен і зміцнити роль загальнодержавних органів. Створення Негушем єдиного суду, його допомога племінним кнезам у вигнанні і винищенні отуреченого населення сприяли зміцненню внутрішньої єдності і послабленню турецького впливу в країні. За нього в 1711р. Чорногорія, відгукнувшись на заклик Петра І, вступила у війну проти Туреччини. Це поклало початок дружбі російського і чорногорського народів. Під час відвідування Данилом Росії Петро І видав йому одноразову допомогу і встановив постійну грошову субсидію Цетинському монастиреві. Російська допомога йшла через митрополитів, що сприяло дальшому зростанню їх авторитету в країні.
Політику Данила продовжував митрополит Василь (1750-1766рр.) і самозванець Степан Малий (1767-1773рр.). останній зміцнював звязки між окремими племенами і домагався створення сильної державної влади у країні. Його прагнення видати себе за Петра ІІІ, що чудом врятувався, привело до тимчасового погіршення російсько-чорногорських відносин. Однак відносини з Росією знову поліпшились за митрополита Петра І Негоша (1782-1830рр.), який активізував воєнні дії проти Туреччини в період російсько-турецьких війн. Обєднавши зусилля всіх племен Чорногорії і Брди, він 22 вересня 1796р. при селі Круси розгромив чисельну турецьку армію, що фактично зробила Чорногорію незалежною від Туреччини (4,63).
Австро-турецька війна 1716-1718рр. закінчилася Пожаревацькою мирною угодою, за якою Банат, Срем та Північна Сербія з Бєлградом перейшли під владу Австрії. Однак надії християн цих теренів на поліпшення умов життя не виправдалися. Не випадково протягом 1718-1739рр. серби слабко підтримували Габсбургів, які були вимушені знову уступити туркам Белград з областю. Під час цієї війни у районі Нові Пазар спалахнуло повстання на чолі з кнезом Афанасієм Ретковичем. Однак австрійські війська реальної допомоги повстанню не подали, іі воно зазнало поразки. Австрійський уряд прагнув використати південнословянські народи тільки як воєнну силу. Він ніколи не висував завдання відновлення самостійних держав на Балканах і робив усе можливе, щоб не допустити розгортання визвольного руху. Все це підірвало віру балканських народів у можливість одержати допомогу від Австрії. Тому від середини XVIII ст. основну роль в антиосманській боротьбі в Європі відіграє вже не Австрія, а Росія. Її успіхи сприяли подальшому ослабленню Османської імперії і підвищували шанси підкорених народів на визволення. Показовою щодо цього є російсько-турецька війна 1768-1774рр. Порта в ній зазнала поразки, а низка статей Кючук-Кайнарджийського мирного договору давала змогу Росії взяти під захист православних на Балканах. Це зміцнювало культурні, релегійні та політичні звязки балканських земель із Російською імперією.
В міру того, як Османська імперія занепадала, водночас втрачаючи змогу впливати на розвиток ситуації у віддалених районах, роль візира у Боснії та Герцеговині ставала все менш і менш вагомою. Наприкінці XVIII ст. боснійські беги почали демонструвати відкриту непокору центральній владі, почуваючись практично незалежними від Порти.
Отже, південнословянські балканські народи, як видно, відмовляються коритися новому господарю - Османській імперії і починають активну визвольну боротьбу. Агітація ряду західних держав, спрямована на підбурювання підкорених народів до повстань, почала давати ще кращі плоди для цього. Звязки балканських країн із Російською імперією, багато в чому посприяло початку їх національного відродження, особливо це стосується болгар.
Висновки
Потрапивши до складу Османської імперії південнословянські народи були позбавленні усіх політичних прав. Значну частину населення в процесі завоювання знищили або продали у рабство. Феодальні відносини в країнах повністю збереглися, але змінюється зовнішня форма землеволодіння, оскільки більша частина земель тепер належала султану.
Політичне становище підкорених народів за часів турецького панування не було однаковим. Серед них у меншій залежності перебувала Боснія та Герцеговина - окраїни Османської імперії. У найбільш тяжкому становищі перебувала Болгарія, яка знаходилася у самому центр турецьких володінь. Турецька влада контролює усі ланки внутрішнього життя захоплених країн.
Соціально-економічне становище балканських країн визначалися головним чином суспільною організацією Османської імперії. У способі життя турків-османів було досить мало такого, що можна було б порівняти з життям західних держав чи балканських країн до їх завоювання турками. Не зважаючи на те, що османи збільшували податки та повинності в підкорених країнах, вони виявляли повагу до прав іноземців і дозволяли їм робити все, що не суперечило приписам ісламу. Але це аж ніяк не полегшувало життя простого народу, яке презирливо називалося райя.
Характерна риса державного устрою Османської імперії полягала у тому, що доступ до державних посад був відкритий для представників нетурецького походження, як приймали іслам. Тому часто густо майже весь управлінський апарат опинявся в руках відступників з підкорених християнських народів. Широкі ж народні маси залишалися вірними своїй країні.
Важливою зміною стало повне скасування суспільної ієрархії в підкорених країнах. Усіх представників правлячих та знатних родів було винищено. Стара знать збереглася лише в Боснії, через те, що сектанти-богомили прийняли віру в Прока. Без політичних провід?/p>