Антифеодальна та визвольна боротьба балканських слов'ян у XVII-18 ст.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
встанці відступили в гори. Повстання було потоплене у крові. Прихильники Ростислава були страчені,2/3 населення столиці було знищено /6, 113/. Тяжко пораненому Ростиславу вдалося втекти до Росії, а у 1689р. він прибуває до Москви. Однак і після цієї невдалої спроби болгарської родовитої та заможної знаті шляхом озброєного повстання відновити болгарську національну державність, вона не залишала надії досягти своєї мети і намагалася використовувати усілякий привід та зручний момент у міжнародній політичній ситуації для нового виступу. Таким моментом стали воєнні невдачі та поразки турок у 1687р., коли вони зазнали тяжкої поразки при Мохачі, та захоплення Белграда австрійцями у1688р. (/3,121/. Організатором болгарського повстання на цей раз був валашський князь Щєрбан II. Центром повстання знову було місто Чипровці. На чолі повстання стояли два чіпрвичанина - Гєоргій Пеячевич та Богдан Марінович. Валашський князь Щєрбан, звертаючись до володарці Софії та царів Івана та Петра з проханням наділити як найшвидше війська на Дунай, запевнював російську владу у тому, що „як тільки її війська з являться сюди, все місцеве населення повстане і збереться сербів та болгар з 300 тис., а німцям ті народи зовсім не раді /4, 77/. Але Росія в цей час була зайнята кримськими татарами і надіслати свої війська на Дунай не змогла.
Спочатку воєнні дії чіпровчан при підтримці вдало наступаючих у Сербії та Боснії австрійців мали деякий успіх, але в бою при с.Кутловіце вони були повністю розбиті турками. Чіпровці були остаточно розорені й пограбовані. Більша частина населення була знищена, інших було взято у полон, а ті хто залишився в живих втекли до Валахії.
В той час як верхи міського болгарського суспільства організовували невдалі повстання проти турецького панування з метою відтворення національної державності і втягували в свої авантюри і місцеве трудове населення, котре потім розплачувалось своїм жителям за виступи національних феодалів, трудові маси болгарського народу, починаючи з XVI ст. Також перейшли до самооборони у формі озброєних виступів законів хайдуків, або гайдуків.
Боротьба сербського народу за визволення від іноземного панування, як і болгарського, висловлювалася у широкій участі повсталих в воєнних діях проти турецьких військ. У 1688 - 1689рр. Війна з Туреччиною здійснювалась головним чином силами населення Боснії, Сербії та Македонії. Саме ця обставина обумовила швидкий наступ австрійських військ на балканському фронті. Вже у 1686 - 1687рр. до австрійських військ почали приєднуватися добровольці із Хорватії, Баната, Боснії. Коли навесні 1688р. австрійці розгорнули наступ на лівобережжі Дунаю, населення цих районів самостійно створювало загони, які здійснювали напад на турецькі війська. Антитурецька боротьба в цей час дістала найбільшого поширення у Банаті та Валахії. Про участь сербів у воєнних діях в Угорщині та Трансильванії свідчить одна з сербських літописів: „... і тоді багато сербів перейшло на бік імператора і почали воювати проти турків та гнали їх від міста Бубім до великого сербського міста Бєлграда... (2,78).
У вересні 1688р. австрійські війська захопили Белград, котрий захищав Єген - паша. Серби починають озброюватися, створювати загони, переслідувати банди Єген - паші, які відступають до Нішу. Як записано в сербському літописі,серби- воїни, які знаходилися під Белградом в імператорському війську, зібралися разом, і створили велике військо. Вони поділилися на три частини, й розійшлися по усій сербській землі, та почали боротьбу з турками, з тими які тікали, і з тими, які не тікали. І воювали вони ціле літо й зиму, аж до весни, і тяжкі були втрати тих і тих /5, 78/.
Сербські добровільні загони не тільки допомагали австрійцям, а й вели самостійну боротьбу. Навесні 1689р. гайдуцький загін, який налічував 3 тисячі чоловік, захопив місто Ужице, а потім здійснив напад на Нові Пазар(2, 79). Швидкий наступ австрійських військ в Сербії, перехід на їх бік місцевого населення, повстання в болгарському місті Чіпровці - все це ставило турецький уряд в тяжке положення. З кінця XVII ст. Росія починає виступати на міжнародній арені, як захисниця інтересів православних балканських народів. Захист пригноблених Туреччиною народів для російського уряду був лише заходом посилення впливу Росії в турецьких володіннях. Але незважаючи на цілі російського уряду боротьба Росії проти Туреччини у кінці XVII ст. підривала владу Порти над балканськими народами, сприяла укріпленню політичних та культурних звязків південних словян з Росією. Все це було чудовим ґрунтом для розвитку визвольної боротьби на Балканах.
Визвольний рух балканських народів під час війни „Священої ліги з Туреччиною зазнав вже більш широкого розмаху, ніж століття тому. Рух охопив більшу частину балканських земель та набув характеру рішучої озброєної боротьби з турецькими військами. У добровільних та гайдуцьких загонах воювали селяни, а іноді й міське населення. Рух був ще стихійнішим, слабо організованим.
У подіях 1688-1690 рр. яскраво проявилася специфіка визвольного руху балканських народів у XVI - XVIII ст.: він був тісно повязаний з воєнними діями австрійців проти Туреччини і не носив самостійного характеру. У 1690р. австрійський воєнний загін прорвався через всю Сербію до Македонії. Йому надали велику допомогу сербські і македонські повстанці. Однак восени 1690р. загін був розгромлений турками і відступив. Турецькі війська жорстоко розправлялися з усіма жителями тих районів, через які вони проходили. Рятуючись від звірств, багато селян, ?/p>