Причини скасування кріпосництва й основні положення кріпосної реформи 1861 р.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
План
- Вступ
- Визрівання передумов скасування кріпацтва
- Розкладання кріпосництва й формування капіталістичних від-носінь наприкінці 18 початку 19 століття
- Внутрішня політика царату
- Вплив Вітчизняної війни 1812 року на антикріпосницькі настрої
- Дворянський етап у Російському визвольному русі. Декабристи
- Криза кріпосницької системи господарства. Народна освіта
- Загострення кризи кріпака ладу. Революційно-демократичний рух
- Ріст селянського руху
- Основні положення сільської реформи 1861р. у Росії
- Скасування особистої залежності
- Наділи й повинності селян
- Викуп селянських наділів
- Особливості реалізації сільської реформи в Східній Україні
- Висновок
- Список використаної літератури
- Вступ
Кріпосне право - унікальна у своєму роді система проіснувало незвичайно довго, у ньому багато хто бачили причини відсталості Росії, проти нього виступали най яскравіші представники свого часу. Відомо, що близько 90% населення Російської Імперії становили селяни, значна їхня частина була в кріпосної залежності, з огляду на це можна говорити, що історія Російського кріпосного права - суть історія Росії.
Покріпачення відбувалося не відразу. Так головною тенденцією в розвитку селянського господарства в Московській Русі стає звуження можливостей виходу й прикріплення селян до землі. Іти з насиджених місць у спокійні роки вони не мали приводу. З-під протекторату великих бояр і монастирів селяни виходили рідко, відхід був, головним чином, з худорідних маєтків.
Але поземельна залежність, проте, поступово перетворювалася в особисту. Уже в XV в. великий князь давав деяким монастирям грамоти, по яких селян не велел выпущати прочь. В XVI в. з розширенням території держави на схід і рухом, що почався, сільського населення, зосередженого раніше в межах верхнього басейну Волги, на Середню Волгу, на Дон, Урал, для землевласників прикріплення селян стало насущним завданням. До того ж із середини XVI в. у Росії зложився цілий ряд несприятливих обставин, що сприяли покріпаченню. Це програна, тривала Ливонська війна, що змушувала уряд збільшувати податки звичайні, уводити податки надзвичайні й додаткові, що погіршувало положення селянства. Величезна шкода селянам нанесла опричнина, походи й ексцеси опричників розоряли населення.
Наприкінці 1560-х рр. трирічний голод спустошив країну, ціни піднялися в багато разів, справа доходило до людожерства. Одночасно знову вибухнула епідемія чуми, що охопила 28 міст Росії. Міста порожніли, селянське господарство деградувало. До середини 1580-х рр. у Московському повіті залишилося всього 14% оброблюваної ріллі, у країні наступило великое разорение. Населення знімалося зі своїх місць і бігло на окраїни, ховаючись від влади.
У цих умовах у московського уряду був один вихід заборонити волю селянського пересування й увести заповідні лета. З 1581 р. на землях, охоплених черговим переписом, всі записані в писарські книги селяни оголошувалися старожильцями й не могли залишати свої будинки... І хоча спочатку ця міра розглядалася як тимчасова, нею було покладене початок покріпачення. Наступний його етап - введення в 1597 р. пятирічного строку розшуку швидких селян, протягом якого власницькими селян, що стали, можна було шукати й повертати на колишні місця проживання.
У першій половині XVII в., відновлюючи після Смути законопорядок у країні, уряд неодноразово міняв цей строк розшуку незаконно збіглих селян (девять, пятнадцять, десять років), керуючись, насамперед, інтересами дворянства, що формується, чиї землі були більше розорені, чим землі великих феодалів. Дворяни й дрібні феодали стояли за повне скасування строку давнини позовів про селян.
Соборне Укладення 1649 р. закріпило безстроковий розшук селян, поставивши останню крапку в процесі їхнього покріпачення. Кріпосне право, тобто право землевласника на особистість селянина і його дітей, закріплювалося в законі введенням катування для тих селянських дітей, которые от своих отцов и матерей учнут отпиратися. Закон установив більші штрафи й покарання батогом для осіб, що приймали й укривали швидких. Уводилася майнова відповідальність селянина за свого пана, борги дворян випливало правити на їхніх селянах. Поступово переходило до їхніх власників і право розпорядження й відчуження селянських земель.
Соборне Укладення, однак, охороняло при цьому особистість селянина, зазіхання на його життя й честь залишалися кримінально карними. За традицією хазяї селян уважалися як би державними представниками (агентами) стосовно них і зобовязані були підтримувати належний порядок на селянських землях (не розоряти селян і не наносити тим самим збитку скарбниці). Будь-які протиправні дії стосовно селян (як, властиво, і стосовно всього населення) заборонялися. Права селян обмовлялися законом, у тому числі право рівного суду для всіх.
Кріпосне право (кріпосництво) - суть форма залежності селян: прикріплення їх до землі й підпорядкування адміністративної й судової влади феодала.
Зі смертю Миколи I в 1856 р. пішла в минуле стара феодальна Росія. Наступила епоха соціально-політичних і економічних перетворений, у ході яких Росія перетворилася в одну із провідних капіталістичних держав миру. Перетворення відбувалися під час двох царювань: Олександра Миколайовича II (1856 1881) і Олександра Олександровича III (1881-1894).
Початок перетворення?/p>