Причини скасування кріпосництва й основні положення кріпосної реформи 1861 р.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
жувалася буржуазна власність на землю. ДО 1861 року купцям і селянам належало вже 6 млн. десятин землі. На цих землях створювалися великі підприємницькі господарства.
Більшість поміщиків, як і колись, домагалося збільшення виробництва хліба на продаж шляхом розширення своєї запашки за рахунок обезземелювання селян і посилення кріпосницької експлуатації їх у формі панщини й оброку. Це вело до руйнування селянських господарств. Значна частина оброчних селян ішла в міста.
Нові продуктивні сили виявилися в різкому протиріччі з підневільною, малопродуктивною працею кріпаків. Панщинний селянин не був зацікавлений в освоєнні машинної техніки й прийомів раціонального землеробства. Тому аж до скасування кріпосного права основними знаряддями виробництва залишалися примітивна соха й деревяна борона. Сільське господарство перебувало в стані застою й занепаду.
2.8 Ріст селянського руху
Посилення кріпосницької експлуатації, збезземелювання й непомірне збільшення панщини й оброку привели до різкого погіршення положення селянських мас, особливо в роки Кримської війни.
Все це викликало загострення класової боротьби, що виражалася в росту стихійного селянського руху проти кріпосництва. Найпоширенішими формами селянського руху були масові втечі й самовільні переселення, відмова виконувати повинності й платежі, самовільне заорання поміщицьких земель, порубка лісу й т.п.
Наростання селянського руху було найбільш різким проявом загострення кризи кріпосництва. Воно викликало більшу тривогу й сумяття серед поміщиків. Багато хто з них відкрито заговорили про погрозу загального селянського повстання й про необхідність скасування кріпосного права.
На початку 1857 року уряд утворив Секретний комітет із селянській справі. Він повинен був розробити план поступового звільнення селян без крутих і різких переворотів. Наприкінці 1857 року почалося утворення губернських дворянських комітетів. На них покладала розробка проектів реформи. Пізніше в Петербурзі був створений Головний комітет і при ньому спеціальні редакційні комісії. Первісний уряд розраховувало провести звільнення селян без надільної землі й зберегти майже всю колишню систему феодальних відносин. Однак уже в 1859 році Росія вступила в період революційної ситуації, і царат змушений був зробити ряд поступок.
Але, передбачаючи неможливість зберегти старі земельні порядки, дворяни ще до реформи почали нові масові насильства над селянством. Вони відбирали в селян кращі землі, скорочували наділи, відпускали на волю без землі, відправляли незадоволених у Сибір на поселення, здавали в рекрути й т.д. Поміщики захоплювали селянські садиби, пускали на зламування будівлі, відбирали засіяні селянами поля, а часто й худоба. Багато власників чекаючи неминучого падіння кріпосного права свідомо розоряли свої підприємства: заводи не ремонтувалися, шахти закидалися, продовольство не заготовлювалося. У грудні 1860 року на Уралі більше 100 тис. кріпаків робітників і їхніх родин виявилися під погрозою голоду. Не краще було положення вільнонайманих робітників. В 1859 - 1961 роках у звязку з різким скороченням виробництва в бавовняній промисловості почалися масові звільнення, зниження заробітної плати.
Революційна ситуація ознаменувалася активізацією робочого руху.
- Основні положення сільської реформи 1861р. у Росії
19 лютого 1861 року, Олександром II, був підписаний закон про скасування кріпосного права Положення про селян що вийшли із кріпосної залежності. Цей закон складався з окремих Положень, стосувався трьох основних груп питань:
1.Скасування особистої залежності селян від поміщиків.
2. Наділення селян землею й визначення селянських повинностей.
3.Викупу селянських наділів.
3.1 Скасування особистої залежності
Реформа надала селянам особисту волю й право розпоряджатися своїм майном, купувати й продавати рухомість і нерухомість, займатися торгово-промисловою діяльністю. Однак, звільнивши селян від кріпосної залежності, реформа зробила їх залежними від сільської громади. Землею наділялася громада, що розподіляла її між окремими господарствами, роблячи періодичні переділи; без згоди громади селянин не мав права продати або передати свою землю, піти із села.
Через громаду деякою мірою збереглася й влада поміщика над селянством. Поміщик мав також право відводу неугодних йому старостів і інших виборних осіб у громаді, без його згоди не можна було змінити сівозміну або розорати пустир. Громада несла кругову поруку за сплату податей кожним селянином.
Існування громади було вигідно поміщикам, яких громада забезпечувала робочою силою, і державі, якій вона гарантували надходження податків. Для селян громада стала серйозним обмежником юридичної волі.
3.2 Наділи й повинності селян
При визначенні норм наділів формально виходили зі ступеня родючості землі в різних районах країни, а фактично - тільки з інтересів поміщиків. Були визначені норми наділів для губерній великоросійських, південно-західних малоросійських і західних. Великоросійські губернії по нормах наділів ділилися у свою чергу на три групи, залежно від того, у якій смузі вони перебували: у чорноземної, нечорноземної або степовий. Наділялися землею тільки чоловіка. Розміри душових наділів коливалися залежно від родючості ґрунту й господарських особливостей різних ?/p>