Поява робітничих організацій в Україні
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
ті, в ході вироблення якого використано "Тимчасовий статут міжнародного товариства робітників" К. Маркса і статут "Міжнародної асоціації робітників Центральної Женевської секції". Основний документ товариства визначав мету й методи боротьби пролетаріату проти капіталу. Усвідомлюючи, що існуючий лад "не відповідає справжнім вимогам справедливості щодо робітників; що робітники можуть досягнути визнання своїх прав тільки шляхом насильницького перевороту, який знищить усілякі привілеї та переваги і зробить працю основою особистого й суспільного благоустрою, що цей переворот може відбутися тільки за повного усвідомлення всіма робітниками свого безвихідного становища та при повному їх обєднанні", ініціатори створення "Союзу" визначили такі цілі: "по - 1, пропаганда ідеї визволення робітників з-під гніту капіталу й привілейованих класів; по 2, обєднання робітників Південноросійського краю, по 3, боротьба зі встановленим економічним і політичним порядком".
При "Союзі" було створено касу, кошти з якої на перший час планувалося використати для пропагандистських цілей, а надалі для фінансування самої боротьби. Членом обєднання міг стати кожен, хто співчував боротьбі робітничого класу. "Союз" мав складатися з окремих гуртків, які будували свою діяльність на принципах конспірації. Кожен член такого гуртка повинен був сплачувати щомісяця 25 коп. протягом року, а в разі затримання внеску протягом 5 тижнів без поважних причин автоматично виключався з "Союзу". Зібрані кошти не можна було повернути вони ставали власністю обєднання. Основним обовязком членів "Союзу" визначалося розповсюдження між своїми товаришами ідей товариства та залучення їх до організації.
"Союз" поділявся на дві організації Одеську й Ростовську. Кожен гурток обирав свого представника (депутата) терміном на 1 місяць, який мав стежити за внесками до каси, піклуватися про потреби обєднання та щонеділі брати участь у зборах депутатів.
Текст статуту "Південноросійського союзу робітників" і характер його діяльності свідчив про вплив на нього радикальних народницьких течій, ідеї й засади діяльності яких набули поширення та популярності в той час. Звичайно, "Союз" не був професійною організацією пролетаріату у класичному розумінні цього слова. Однак окремі його риси дають підстави деяким дослідникам (А.І. Епштейну, С.М. Куделло й іншим) вважати останній типовим зразком зародку профспілки. Звичайно, умови того часу наклали свій відбиток на його програмні положення, політичні акценти і радикальні засоби боротьби. Адже самодержавство негайно реагувало репресивними акціями на будь-які прояви вільнодумства й нових політичних організацій, що ставили під сумнів ідеальність існуючого ладу. Тому вже перші кроки "Союзу" супроводжувалися переслідуваннями, засилкою агентів та провокаторів до його лав.
Організатори й активісти "Південноросійського союзу" поширювали заборонену літературу. Поліції вдалося встановити, що це були газети "Вперед!", "Работник", а також "Сказка о 4 братьях", "Сказка о мудрице Наумовне" С.М. Степняка-Кравчин-ського, "Хитрая механика", "Почерки фабричной жизни", "Паровая машина" С.А. Подолинського, "Мужицька правда", "Грамота", "Истории одного французького крестьянина", "Артели рабочих" Л.М. Милорадовича, "Народные чтения в Соляном городке" (одна з назв "Хитрой механики"), "Французская революция", "Емелька Пугачев", статут "Південноросійського союзу" та інші.
Окрім пропагандистської, "Союз" займався практичною діяльністю організації акцій протесту пролетарів. Представники обєднання керували двома страйками на заводі Белліно-Фен-деріх, а наприкінці року - страйком на заводі Гульє-Блоншара.
Крім того, одеський "Союз" використовував кошти, зібрані у касу (за неї відповідав С.Лушин), для допомоги робітникам, що втратили роботу. Внески членів гуртка сягали 1 крб. сріблом, і таким чином кілька десятків безробітних дістали підтримку в скрутний для них час.
У "Південноросійському союзі" обєднувалося близько 200 членів. Однак відсутність конспірації дозволила поліції швидко вистежити й того ж 1875 р. ліквідувати товариство. Проте досвід, здобутий робітниками в ході організації та діяльності "Союзу", був використаний у наступній боротьбі проти визиску капіталу і політичної реакції20.
Колишні члени "Союзу" протягом тривалого часу після його ліквідації займалися пропагандистською роботою на підприємствах. Наприклад, жандармське управління Одеси провело дізнання робітників компасної майстерні заводу Російського товариства пароплавства й торгівлі, запідозрених у революційних звязках з членами "Південноросійського союзу" К. Луковкіним та М. Наддачиним.
Поліція приділяла увагу не лише діяльності нелегальних гуртків і організацій, а й сходкам, в яких брали участь робітники. Так, 18 жовтня 1876 р. начальник жандармського управління Одеси полковник Кноп видав розпорядження про вжиття поліцмейстером заходів для припинення робітничих сходок у місті та на його околицях. Як правило, вони відбувалися у скверах, парках або за містом, куди втаємничені збиралися в неділю. Тут читалися, пояснювалися, роздавалися брошури, газети, книги, заборонені урядом. Оскільки сходки скликалися представниками народницьких, а пізніше ліворадикальних соціалістичних гуртків, робітники мали змогу