Політичні партії та об'єднання сучасної України
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
?х класів Росії, їх політичним партіям. Імперіалісти Росії мріяли про Галичину, Буковину, Закарпаття, прагнули підкорити країни Близького Сходу, захопити протоки з Чорного моря в Середземне;
поділена між двома головними противниками, Україна з самого початку війни зазнала великих руйнувань. Майже 4,5 млн. українців воювали у складі російської армії, 250 тисяч - у складі австрійської. - Державна Дума, міські думи та земські збори ухвалили резолюції на підтримку російського уряду, висловлювали рішучість вести війну до повної перемоги;
шовіністична хвиля охопила різні політичні партії та різні верстви населення України;
київське духовенство відслужило літургію та організувало багатотисячну маніфестацію на підтримку царського уряду, а також збір коштів на користь жертв війни;
війну підтримали студентство, молодь, інтелігенція; а серед партій - ТУП, частина УСДРП (на чолі з С.Петлюрою) та ін.;
місцеві газети, в тому числі й українська буржуазно-ліберальна "Рада", підтримували уряд у війні. Українська буржуазія, чиновники, буржуазно-ліберальні організації асигнували на війну сотні тисяч карбованців;
лише деякі українські соціал-демократичні організації (зокрема, Катеринославська, за участю В. Винниченка) виступали з гаслами: "Геть війну! Хай живе автономія України!" і проводили антивоєнну пропаганду серед робітників.У роки війни український національний рух зазнав жорстоких переслідувань реакційних сил. Царизм планував, завоювавши Галичину, остаточно знищити український національний рух. Однак більша частина галицького громадянства підтримала Австро-Угорщину проти царської Росії. Отже, на початку військових дій український національний рух розколовся. У Львові в серпні 1914 р. засновано Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким, яка закликала українців захищати конституційний лад Австрійської держави. Український січовий союз (створений у 1912 р.) формував військові підрозділи для допомоги австрійській армії.
Коли в серпні-вересні 1914 р. російські війська зайняли частину Західної Галичини і майже всю Буковину, українські селяни і робітники радісно зустрічали російські війська. Відступаючи, австрійські та угорські війська жорстоко розправилися з тими, хто підозрювався у проросійських симпатіях. Сотні українців було страчено, 30 тис. інтерновано і відправлено до концтаборів. У так званій Галицькій битві австрійці втратили сотні тисяч убитими, пораненими, полоненими. Значну частку їх становили українці. Там саме, в Карпатах, 1914 р. бойове хрещення одержав загін Січових стрільців (у складі австро-угорської армії).
Водночас природне прагнення населення Галичини, Буковини до воззєднання з Наддніпрянською Україною зіштовхнулося з реакційною поведінкою російських властей.
У Галичині та Буковині були створені генерал-губернаторства на чолі з чорносотенним графом Ю. Бобринським, генералом Треповим, відомими своїми антиукраїнськими настроями. Російська окупаційна влада жорстоко придушувала українське громадсько-політичне життя, зокрема, "Просвіту", Наукове товариство ім. Шевченка, бібліотеки, музеї, редакції українських газет і журналів, натомість відкривала польські школи. Тисячі українців виселили на Схід, лише через київські тюрми пройшло понад 12 тис. осіб. Перемога і панівне становище Росії в Галичині тривали недовго, військове відомство не підготувалося до нових битв. Німецькі та австрійські війська повернули втрачені території. -До осені 1915 р. російські війська залишили землі Литви, Польщі, частину Латвії та Білорусії. Східна Галичина, Північна Буковина, частина Волині знов опинились під німецько-австрійською окупацією. Галичанам залишились надії на створення територіально-національної автономії в межах Австро-Угорщини. На це була спрямована діяльність Головної Української Ради, а також Загальної Української Ради, заснованої у Відні під час російської окупації Галичини.
Хід війни поступово охолодив урочистий настрій панівних класів Росії. Війна затягувалась, патріотичне піднесення розвіялося. Все очевиднішою ставала безглуздість війни. В1916 р. наслідком наступу російських військ (відомий брусилівський прорив) стало визволення від австрійських військ Буковини і Південної Галичини.23 жовтня, коли була проголошена самостійність Польщі, Галичина отримала широку автономію без поділу земель на польські й українські. Фактично це означало повну владу поляків над галицькими українцями.
В Україні протягом першого року війни відбулося понад 100 страйків, в яких брало участь до 13 тис. осіб. Страйки охопили Катеринослав, Харків, Миколаїв. Керівництво ними на крупних заводах здійснювали підпільні соціалістичні організації. Мали місце повстання в армії. В листопаді 1916 р. в Кременчуці на розподільному пункті спалахнуло повстання. Під впливом агітаційно-пропагандистської роботи соціалістів селяни відмовлялися йти в армію. Отже, армія революціонізувалася і переставала бути опорою царського уряду. Із захисника царизму вона перетворилася на революційну силу.
Посилився революційний рух селянства, часто ним керували солдати та матроси, що повернулися з фронту. Вже на січень 1917 р. склалася революційна ситуація, яка відразу переросла в Лютневу революцію.
Список використаної літератури